Опеньок осінній справжній
| Опеньок осінній справжній | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
| Armillaria mellea (Vahl) P.Kumm. (1871) | ||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||
*Agaricus melleus Vahl (1790)
| ||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||
|
Опеньок осінній справжній (Armillaria mellea (Vahl. ex Fr.) Kumm., Armillariella mellea (Vah1. ex Fr.) Karst.)
Місцеві назви — підопеньок, козир. Класифікація грибів неоднозначна: одні автори відносять його до родини лепіотових (Lepiotaceae), інші до рядовкових (Tricholomataceae), негниючникових (Marasmiaceae), з'ясовано можливу спорідненість опеньок з тропічним родом грибів з Південно-східної Азії — фізалакрією (Phisalacriaceae). Близько десяти різних видів грибів ототожнювались як один — Armillaria cf. mellea.
Будова[ред. | ред. код]
Шапинка гриба 2-8(15) см у діаметрі, напівкуляста, згодом плоскорозпростерта, іноді з горбом у центрі, буро-жовта, жовтосіро-коричнювата або рудувато-коричнювата, темнолуската, особливо в центрі, по краю з пластівчастими залишками загального покривала. Шкірка легко знімається. Пластинки трохи спускаються на ніжку, білуваті, далі світло-бежеві, рожевувато-кремові, червонувато-коричнюваті. Спори 7-9(10) × 5-7 мкм, безбарвні, еліпсоподібні, гладенькі[1].
Ніжка 5-10(18) × 0,4-2,5 см, щільна, з віком жорстка, вгорі білувата, нижче — кольору шапки або темніша, пластівчастолуската, з часом майже гола, з білуватим нестійким кільцем. М'якуш білий, приємний на смак і запах.
Поширення[ред. | ред. код]
Зустрічається по всій Україні, загалом поширений у всій голарктичній області світу. Росте у листяних і хвойних лісах, садах, на пеньках, стовбурах, корінні дерев та чагарників великими, тісними групами; паразит. Вражена міцелієм опенька деревина світиться у темряві.
Використання[ред. | ред. код]
Збирають у вересні — листопаді. Добрий їстівний гриб[2]. Використовують після 20-хвилинного відварювання (відвар злити). Смажать, сушать, маринують, засолюють.
Розміри і забарвлення гриба дуже мінливі, тому, збираючи його, треба звертати увагу на колір пластинок, щоб помилково не взяти отруйний сірчано-жовтий несправжній опеньок.
Необхідно враховувати, що в опеньку містяться речовини (природа їх ще не встановлена), які при частому вживанні цього гриба можуть викликати більш-менш тяжке захворювання. В Україні реєструвалися випадки отруєння недостатньо відвареним опеньком при вживанні його протягом декількох днів. Причиною може бути отрута, присутня у грибі в незначній кількості, яка може накопичуватися в печінці й викликати захворювання при досягненні критичної кількості[3].
| Частина гриба |
Свіжі гриби | Склад сухої речовини | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Вода | Суха речовина |
Білки | Жири | Манітол | Цукор | Клітковина | Екстрактивні речовини |
Зола | |
| Ніжка | 92,53 | 7,47 | 26,91 | 4,62 | 9,16 | 2,91 | 44,07 | 3,52 | 8,81 |
| Шапинка | 92,80 | 7,20 | 28,16 | 4,92 | 10,74 | 3,18 | 37,58 | 4,50 | 10,92 |
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Опеньки.
- ↑ Зерова М. Я. Атлас грибів України, 1979, с. 112–113.
- ↑ Зерова М. Я. Атлас грибів України, 1979, с. 8.
- ↑ Фотинюк Ф. І. Гриби, 1961, с. 31.
Джерела[ред. | ред. код]
- Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — К.: Урожай, 1979.
- Зерова М. Я., Єлін Ю. Я., Коз'яков С. М. Гриби: їстівні, умовно їстівні, неїстівні, отруйні. — Київ : Урожай, 1979. — 232 с.
- Фотинюк, Фелікс Іванович. Гриби. — Львів : Книжково-журнальне видавництво, 1961. — 184 с.