Операція «И» та інші пригоди Шурика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Операція «И» та інші пригоди Шурика
Операция «Ы» и другие приключения Шурика
Operatsiya bI poster.jpg
Жанр комедія
Режисер Леонід Гайдай
Сценарист Яків Костюковський
Морис Слободськой
Леонід Гайдай
У головних
ролях
Олександр Дем'яненко
Юрій Нікулін
Георгій Віцин
Євген Моргунов
Наталія Селезньова
Олексій Смірнов
Композитор Олександр Зацепін
Кінокомпанія Мосфільм
Тривалість  90 хв.
Мова російська
Країна СРСР
Рік  1965
IMDb: ID 0059550

Commons-logo.svg Операція «И» та інші пригоди Шурика у Вікісховищі

«Операція „И“ та інші пригоди Шурика» (рос. «Операция «Ы» и другие приключения Шурика») — радянська кінокомедія 1965 року режисера Леоніда Гайдая. Складається з трьох частин: «Напарник», «Омана» й «Операція „И“». Одна з найвідоміших радянських стрічок.

Сюжет[ред.ред. код]

Основою сюжету є пригоди Шурика (Сашка) — невдачливого наївного студента, що постійно потрапляє в усілякі курйозні ситуації, але завжди виходить з них переможцем. У новелі «Операція И» також задіяно тріо комічних антигероїв-шахраїв — Балбеса (Ю. Нікулін), Боягуза (Г. Віцин) і Бувалого (Є. Моргунов) з короткометражних фільмів Гайдая «Пес Барбос і незвичайний крос» і «Самогонники».

Фільм мав великий успіх і став лідером прокату кінофільмів у СРСР в 1965 році (69,6 мільйонів глядачів). На фестивалі короткометражних фільмів в Кракові 1965 року новела «Омана» була відзначена головним призом — «Срібним драконом Вавеля».

"Напарник[ред.ред. код]

Дорослий хуліган Федя отримує 15 діб адміністративного арешту за бійку в автобусі. Його відправляють працювати на будівництво житлового будинку. На тій самій будові працює студент Шурик — головний потерпілий в тому ж подію. Він не знає про це виконроб Павло Степанович призначає Федю до нього напарником. Федя починає воювати з Шуриком, використовуючи все, що виявилося під рукою, від дошки до бульдозера. У фіналі битви Шурик проводить з Федьком роз'яснювальну роботу — «пригощає» його різкою, вимовивши стала крилатою фразу:

Треба, Федя, треба!

Наступного дня Федя готовий відправитися на будь-яку іншу роботу, але на нього призначений персональний наряд на всі 15 діб — знову до Шурику. Ледь побачивши Шурика, Федя непритомніє.[1]

«Мана»[ред.ред. код]

У політехнічному інституті йде екзаменаційна сесія. В останні години перед іспитом Шурик читає конспект лекцій в руках незнайомої студентки, «на автопілоті» слідуючи за нею всюди, навіть до неї додому. Звернути увагу один на одного і взагалі на що-небудь навколо у молодих людей немає часу.

Після іспиту один Шурика Петя знайомить його з Лідою — тієї самої студенткою, і між ними відразу виникає симпатія. Опинившись в гостях у Ліди, Шурик раптом розуміє, що тут, в чужій квартирі, йому знайоме багато — предмети, звуки, запахи і т. д. Ліда і Шурик проводять науковий експеримент на предмет виявлення у Шурика парапсихологічних здібностей. Цей експеримент закінчується поцілунком.

«Операція „И“»[ред.ред. код]

Завідувач торгової базою після своїх постійних крадіжок наймає трійцю шахраїв — Боягуза, Балбеса і Бувалого, щоб ті інсценували крадіжку зі зламом і тим самим врятували його від ревізії. Ретельно організована і відрепетирувана операція зривається через непередбачену випадковість: в фатальну ніч на охорону соціалістичної власності заступає не бабуся-божий одуванчик, а її квартирант, відважний Шурик.

Процес створення фільму[ред.ред. код]

  • Запуск у виробництво: 19 травня 1964 року
  • Початок зйомок: 27 липня 1964 року
  • Закінчення зйомок 3 квітня 1965 року
  • Закінчення виробництва: 23 квітня 1965 року
  • Світова кінофестивальний прем'єра і початок кінопрокату в СРСР: 16 серпня 1965 року

Після успіху свого попереднього фільму «Ділові люди» режисер Леонід Гайдай вирішив зняти фільм за оригінальним сценарієм на сучасну тему. З безлічі варіантів він вибрав сценарій кінокомедії під назвою «несерйозно історії», написаний двома авторами: Яковом Костюковським і Морісом Слобідським. Початковий варіант складався з двох новел, головним героєм яких був студент Владик Арьков — інтелігент-очкарик, який потрапляв в різні комічні ситуації і з честю з них виходив. У першій новелі він перевиховував похмурого і неосвіченого персонажа, а в другій влаштовувався репетитором і готував до вступу в інститут телепня Ілюшу.

25 березня 1964 року у Другому творчому об'єднанні кіностудії «Мосфільм» було схвалено літературний сценарій «Несерйозних історій» і дано «добро» на його запуск в режисерську розробку. Леонід Гайдай разом з Костюковським і Слобідським почав його переробку, і в результаті сюжети новел змінилися і набули основу, знайому по фільму. У першій новелі («Напарник») Владик перевиховує неробу-хулігана на будівництві, у другій («Мара») — під час екзаменаційної сесії закохується в дівчину Ліду.

Оскільки двох новел для повнометражного фільму було недостатньо, було прийнято рішення придумати третю. Гайдай вирішує зіштовхнути в ній нового героя з колишньою трійцею — боягузом, Балбесом і Бувалим. Після місяця напруженої роботи на світло з'явилася «Операція „И“», в якій Владику належало викрити розкрадачів соціалістичної власності.

З 1 червня 1964 року почалися кінопроби акторів на головні й епізодичні ролі. Найскладнішими виявилися пошуки виконавця Владика, якого цензори попросили замінити іншим ім'ям, побачивши аналогію з ім'ям Леніна. Гайдай переглянув понад сотню кандидатів, серед яких були:

Велися переговори і з Андрієм Мироновим.

В результаті художня рада студії зупинився на кандидатурі Валерія Носика, хоча сам Гайдай сумнівався. Випадково побачивши фотографію молодого актора Олександра Дем'яненка, Гайдай відправився 11 липня до Ленінграду на особисті переговори. Обидва залишилися задоволені один одним. Потім актор згадував:

Я як прочитав сценарій «Операції „И“», зрозумів, що фільм приречений на успіх. Нічого подібного в нашому кіно тоді не було.

- Олександр Дем'яненко

У фільмі Валерій Носик все ж знявся — він зіграв епізодичну роль студента на іспиті[2], а в ролі неспокійної дівчинки Олени з новели «Операція „И“» знялася дочка поета Петра Градова і сестра актора Андрія Градова Тетяна. На роль дармоїда Феді Гайдай спочатку запросив Михайла Пуговкіна, але після двотижневих роздумів той вирішив за краще взятись за роль виконроба на будівництві, пославшись на невідповідні зростання і комплекцію.[3]

Після фільмів «Пес Барбос і незвичайний крос» і «Самогонники» Гайдай припинив творчу співпрацю з композитором Микитою Богословським. З фільму «Операція „И“ та інші пригоди Шурика» почалася спільна робота з Олександром Зацепіним, тоді ще маловідомим композитором. Згодом жоден відомий фільм Леоніда Гайдая не обходився без музики і пісень цього композитора.

У 1965 році фірмою «Мелодія» була видана грамплатівка, що містить п'ять п'єс Олександра Зацепіна з кінофільму: «Після іспитів», «Зустріч», «Дикун», «Ринок» і «Прогулянка на автобусі».[4]

Зйомки[ред.ред. код]

Фільм знімався в Ленінграді, в павільйонах кіностудії «Мосфільм», в районі Свіблова і в районі МДУ (Москва), а також в Ялті та Одесі.

Багато жартівливих сценки були придумані під час зйомок самими акторами. Так, Юрій Нікулін придумав сцену, де Шурик «ранить» його героя (Балбеса) рапірою, і з його грудей тече «кров» (насправді червоне вино). Сцена зі скелетом, що клацає зубами, також була імпровізацією Нікуліна.

Пам'ять[ред.ред. код]

  • У травні 2012 року в Краснодарі перед будівлею Політехнічного університету було відкрито пам'ятник Шурику і Ліді.[5]
  • Пам'ятник Шурику і Ліді є і в Москві, біля входу в будівлю Московського економічного інституту в Текстильник.[6]
  • 2012 року у Тольятті на сходинках головного корпусу ТДУ встановлено ​​скульптуру «Студент, що поспішає на заняття». У місті вона більше відома як «Шурик».[7]
  • У 2015 році у дворі Рязанського державного університету ім. Єсеніна (РГУ ім. Єсеніна) відкрили пам'ятник студентам, на якому зображені Шурик і Ліда, які читають на лавці.

Видання для домашнього перегляду[ред.ред. код]

В СРСР фільм випускався на 8-мм кіноплівці для домашніх кінопроекторів.

У 1980-ті роки в СРСР фільм почав випускатися відеокомпанією «Відеопрограма Держкіно СРСР» на відеокасетах в системі SECAM. З 1990 року фільм випущений на відеокасетах кінооб'єднання «Крупний план», в 1995—1999 роках спільно з компанією «ВідеоСвіт», зі звуком Hi-Fi Stereo і в системі PAL.

У ролях[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]