Операція НАТО в Боснії та Герцеговині (1995)
| Операція «Обдумана сила» | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Винищувач-бомбардувальник F-16 ВПС США приземляється на італійській авіабазі Авіано після місії з підтримки повітряних ударів НАТО проти Республіки Сербської | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
| НАТО |  Республіка Сербська
| ||||||
| Командувачі | |||||||
 Віллі Клаас  Лейтон Воррен Сміт Руперт Сміт
|
Ратко Младич
| ||||||
| Втрати | |||||||
 1 літак Міраж-2000 збито, 2 пілоти взято в полон
|
800-1.000 військовиків убито[1] 152 цивільні особи загинули і 273 дістали поранення[2] | ||||||
.svg){kind=small}
| |||||
Операція НАТО в Боснії та Герцеговині, також відома під кодовою назвою «Обдумана сила» (англ. Deliberate Force) — це серія повітряних бомбардувань авіацією НАТО позицій боснійських сербів у 1995 році під час Боснійської війни, перша значна військова акція Північноатлантичного Альянсу на просторах колишньої Югославії. Операцію було розпочато 30 серпня і проведено згідно з мандатом ООН за участю 400 літаків (у тому числі 222 бойових) і 5 000 особового складу з 15 країн. Офіційно операцію закінчено 20 вересня 1995 року, фактично — 15 вересня 1995 року.
Передісторія[ред. | ред. код]
Повітряні операції НАТО в Боснії почалися в жовтні 1992 року з метою нагляду за повітряним простором (операція «Скай монітор») та утримання зон заборони польотів (операція «Заборона на польоти») над Боснією та Герцеговиною. У період з 12 квітня 1993 р. до початку березня 1995 р. НАТО в Боснії і Герцеговині зробило 52 000 польотів. Ці операції на підтримку UNPROFOR (Сил Організації Об'єднаних Націй з охорони), нагляд за військовою забороною польотів над Боснією і повітряний міст для підтримки цивільного населення в Сараєві з літа 1992 року цілком можна класифікувати як успішні.
Причини[ред. | ред. код]
Основною причиною військової інтервенції НАТО послужила загроза нападів з боку бійців армії Республіки Сербської на визначені ООН «зони безпеки» в Боснії, що становило небезпеку для особового складу частин UNPROFOR та мирних жителів цих зон.
У листопаді 1994 р. серби вперше провели наступ на зону безпеки ООН навколо міста Бихач. У травні близько 400 солдатів UNPROFOR і спостерігачів ООН було взято в заручники. 12 липня 1995 р. серби вторглись у зону безпеки м. Сребрениця, а 19 вересня — у зону безпеки Жепа. Наслідками були масові розстріли і так звані «етнічні чистки» серед мусульманського населення (Різня у Сребрениці). Після кривавого мінометного обстрілу ринку в Сараєві 28 серпня 1995 р. (Бійня на Маркале) Генеральний секретар ООН Бутрос Галі пригрозив масованими повітряними ударами по боснійських сербах.
Хід операції[ред. | ред. код]
Привід[ред. | ред. код]
Хоча операцію було заплановано і затверджено Північноатлантичною Радою ще у липні 1995 року, безпосереднім поштовхом до її початку був другий випадок кривавої бійні на сараєвському ринку Маркале 28 серпня 1995 р., у який влучило 5 мінометних мін, випущених, як стверджувалося, з боку сербських позицій біля міста, внаслідок чого 37 мирних жителів загинуло і 90 було поранено.
Бомбардування[ред. | ред. код]
Літаки, залучені до операції користувалися авіабазою Авіано в Італії, а також злітними майданчиками американських авіаносців «Теодор Рузвельт» і «Америка». Шістдесят вісім відсотків (68%) боєприпасів, що застосовувалися в цій кампанії, являли собою високоточну зброю. Перші нальоти здійснили американські літаки F/A-18 Hornet і EA-6B Prowler, оснащені бомбами з лазерним наведенням та ракетами AGM-88 HARM.[3] Їхньою метою було знешкодження сербських радарних і протиповітряних установок, що відкрило б шлях іншим союзницьким літакам. Одночасно їх підтримували бомбардувальники EF-111A Raven, блокуючи комунікації та радари.[3]
Об'єднана мережа ППО боснійських сербів, включаючи літаки і зенітно-ракетні комплекси «земля-повітря» створювала високий рівень загроз в зоні дій авіації Альянсу. У перший же день сили НАТО пережили свою першу і єдину втрату у ході операції. У районі містечка Пале з допомогою переносного зенітного ракетного комплекса було збито французький Міраж-2000. Двох членів екіпажу було швидко схоплено і протримано в полоні до грудня[4] Та у ніч на 10 вересня ракетний крейсер «Нормандія» типу «Тікондерога», перебуваючи на середині Адріатичного моря, випустив 13 ракет «Томагавк» по ключовій вежі радіорелейного зв'язку ППО в с. Лісіна недалеко від Баня-Луки.[5] У кілька етапів відбувалися повітряні атаки на сербські військові склади, казарми і артилерійські позиції.
Німецькі збройні сили в ході операції «Обдумана сила» вперше з 1945 року взяли участь у бойових діях,[6] а італійські військово-повітряні сили вперше долучилися до участі в рамках операції «Заборона на польоти» (Operation Deny Flight). Шість тактичних ударних літаків «Торнадо», обладнаних інфрачервоними розвідувальними пристроями, в супроводі 8-х перехоплювачів «Торнадо» точно визначили місцеположення сербських цілей для артилерійських частин НАТО навколо Сараєва.[7][8] Артилерійське угрупування було частиною Сил швидкого реагування, розгорнених на горі Ігман для підтримки завдань авіації НАТО обстрілом артилерійських позицій сербів.[9] Групою командував британський генерал-лейтенант Дік Епплгейт[10].
31 серпня 1995 р. UNPROFOR вимагає тимчасового припинення операції, з тим щоб визначити, чи готові серби до переговорів. У цей час літаки облітають обстріляні райони, щоб дізнатися про заподіяну шкоду.
Після того, як переговори виявилися безуспішними, НАТО 5 вересня о 10:00 відновлює бомбардування. Тоді як 9 вересня літаки Альянсу атакують позиції навколо міст Баня-Лука і Тузла, вже кілька днів тривають спроби знайти і врятувати збитих французьких льотчиків.
Наслідки[ред. | ред. код]
14 вересня операцію знову зупинено. Причиною тому була згода Младича відкрити аеродром Сараєва, виведення важких озброєнь з околиць міста тощо.
20 вересня генерал Бернар Жанв'є і адмірал Руперт Сміт у Сараєві оголосили, що операція досягла своїх цілей і що в подальших діях немає потреби.
Підсумки[ред. | ред. код]
Сили НАТО за 15 днів бомбардування провели 3 515 літако-вильотів на 338 окремих цілей і скинули на сербські позиції 1 026 авіабомб.
Ця повітряна операція мала ключове значення для тиску на Югославію Мілошевича з метою змусити сербів сісти за стіл переговорів, які привели до Дейтонської мирної угоди.
Масовані повітряні нальоти полегшили перебіг і сприяли результативності одночасної наземної наступальної операції хорватської армії проти країнських сербів, а також боснійських урядових військ проти боснійських сербів, що спричинило ряд нищівних поразок сербських сепаратистів і призвело до знищення сербського державного утвору у Хорватії.
Залучені сили (НАТО)[ред. | ред. код]
Джерела даних:[11]
| Держава | Вильоти | Відсоток (%) | Літаки |
|---|---|---|---|
| Франція | Mirage F-1, SEPECAT Jaguar, Mirage 2000, Super Etendard, E-3F, C-135, Puma | ||
| Німеччина | Tornado | ||
| Італія | Tornado, AMX, Boeing 707, C-130, G-222, E-3 | ||
| Нідерланди | F-16 | ||
| Іспанія | EF-18A, KC-130, CASA 212 | ||
| Туреччина | F-16 | ||
| Сполучене Королівство | GR-7, FMK-3, L-1011, FA-2, E-3D | ||
| Сполучені Штати Америки | A-10, F-15E, F/A-18, F-16, EA-6B, EC-130E, EC-130H, AC-130, MC-130, KC-135, KC-10, MH-53, EF-111A | ||
| НАТО | E3A | ||
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Tim Ripley, «Air war Bosnia — UN and NATO airpower», Airlife, (1996), ISBN 1-85310-814-6
- David Rezac: Militärische Interventionen als Problem des Völkerrechts in: Studien und Berichte zur Sicherheitspolitik
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Война в Югославии 1991—1995 и позиция Запада. Архів оригіналу за 15 жовтня 2011. Процитовано 16 листопада 2010.
- ↑ Суд над судьями / Мировая повестка
- ↑ а б Ripley (1996), str. 92
- ↑ Central Intelligence Agency. (2002). Balkan battlegrounds: a military history of the Yugoslav conflict, 1990–1995. Central Intelligence Agency, Office of Russian and European Analysis, v. 1, page 378
- ↑ Rip, Michael Russell and Hasik, James M. (2002) The Precision Revolution: GPS and the Future of Aerial Warfare. Naval Institute Press, p. 226. ISBN 1-55750-973-5
- ↑ The Victoria Advocate, 2 September 1995
- ↑ Owen, Robert (2000). Deliberate Force: a case study in effective air campaigning. DIANE Publishing, p. 246. ISBN 1-58566-076-0
- ↑ Trevor, Findlay (1996). Challenges for the new peacekeepers. Oxford University Press, p. 41. ISBN 0-19-829199-X
- ↑ Franke, Volke (2005). Terrorism and peacekeeping: new security challenges. Greenwood Publishing Group, p. 47. ISBN 0-275-97646-7
- ↑ Jane's Conferences-UK Defence Conference 2007
- ↑ globalsecurity.org
