Оптимум виду

Оптимум виду (англ. optimum of species) від лат. optimum — найкраще) — набір умов середовища, який забезпечує виду максимальну біологічну продуктивність. Розрізняють О. в. аутекологічний (син. фізіологічний, потенційний) і синекологічний (син. фітоценотичний, актуальний). У першому випадку під О. в. розуміють той набір умов середовища (тобто крапку в гіперпросторі екологічних факторів), коли вид досягає максимального розвитку за відсутності конкуренції (див. також фундаментальна екологічна ніша).

У другому випадку О. в. — аналогічний набір факторів, але за наявності конкуренції. Відмінності аутекологічного і сінекологічного О. в. пояснюють багато феноменів природи: двовершинний розподіл видів по градієнту (див. дзвоноподібна крива), різна реакція на добрива лугових видів у травосуміші і в чистому посіві. Наприклад, О. П. Шенніков образно називав рослини степів не сухолюбами, а сухотерпцями: вони за відсутності конкуренції значно краще розвиваються при луговому характері зволоження.

Оптимум виду, якщо брати до уваги екосистему - таке співвідношення екологічних факторів, котре за умов їх природного коливання забезпечує біологічну рівновагу в клімаксові екосистеми, або процес направлений на утворення клімаксу.

Див. також

• Закон оптимуму
• Адаптація (біологія)
• Закон обмежуючих факторів
• Екологічна ніша
• Дзвоноподібна крива
• Закон мінімуму Лібіха

Література

• Миркин Б. М., Розенберг Г. С. Фитоценология. Принципы и методы. — М.: Наука, 1978. — 212 с.
• Работнов Т. А. Фитоценология. — М.: Изд-во МГУ, 1978. — 384 с.
• Шенников А. П. Введение в геоботанику. Л.: Изд-во ЛГУ, 1964. — 447 с.