Опудало (логіка)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Солом'яне опудало

Опудало є логічною хибою (неформальною помилкою), що полягає у створенні враження спростування слабшого аргументу, ніж пропонований опонентом, фактично спростовуючи аргумент, який не був висунутий цим опонентом. Тобто висловлюється позиція, яку легко заперечити, а потім вона приписується опонентові.

Той, хто бере участь у цій омані, як кажуть, «нападає на опудало».

Техніка опудала використовувалася протягом усієї історії полемічної дискусії, зокрема, в суперечках з приводу надзвичайно заряджених емоційних проблем, де запальне, розважальне «в бій» і поразка «ворога», можливо, відіграють більшу роль, ніж критичний погляд або розуміння обох сторін конфлікту.

Також ця техніка часто використовується як форма маніпулювання мас-медіа.

Способи використання[ред. | ред. код]

Є декілька способів використання цієї техніки:

  1. Представити тільки частину аргументації опонента (часто слабшу частину), спростувати її і вдати, що заперечена повна аргументація.
  2. Представити аргумент опонента у слабшій формі, заперечити і вдати, що заперечена повна аргументація.
  3. Представити аргументацію опонента в перекрученій формі, заперечити і вдати, що заперечена повна аргументація.
  4. Представити когось, хто наводить слабкі аргументи на користь питання, що розглядається, як єдиного/основного захисника, спростувати його аргументи і вдати, що ви маєте рацію.
  5. Придумати фіктивну особистість із вчинками або переконаннями, що критикуються, і вдати, що цей голем представляє групу, яку промовець критикує.

Походження[ред. | ред. код]

Помилково визначення й назва аргументів опудала вважаються нещодавно вигаданими, хоча ще Арістотель зауважив на важливості цієї логічної хиби; Дуглас Уолтон[en] визначив, що «перше застосування цього методу ми можемо спостерігати у підручнику, як неофіційну помилковість» у Guides to Straight Thinking (Керівництво Прямого Мислення) Стюарта Чейза[en] 1956 р. (стор. 40). Проте, класичний текст Чарльза Леонарда Гамбліна[en] Fallacies (Омани) 1970 р. не згадує це ні як чіткий тип, ні навіть як історичний термін. Ідею «солом'яного опудала», можна знайти у книзі «The Scare-Crows of Sexual Slavery» американської громадської діячки Вікторії Вуд'юл[en], написаної 1873 року.

Походження терміна невідоме. Використання терміну в риториці передбачає людську фігуру з соломи, яку можна легко знищити, наприклад, військовий тренувальний манекен або опудало.

Структура[ред. | ред. код]

Оманливість можна спостерігати у наступному шаблоні:

  1. Перша людина стверджує міркування X.
  2. Друга людина виступає проти зовнішньо схожої пропозиції Y, удавано, в той час як аргумент проти Y є аргументом проти X.

Це міркування — помилка доцільності: воно не в змозі бути зверненим до пропозиції в питанні, спотворюючи опонуючу позицію.

Наприклад: Спрощення аргументу опонента, згодом спростовуючи цю спрощену версію.

Приклади[ред. | ред. код]

1) Аргументи опудала часто виникають в публічних дебатах:

A: Ми повинні пом'якшити закони законодавства щодо вживання алкоголю.

Б: Ні, будь-яке суспільство, з необмеженим доступом до п'янких напоїв, втрачає свою норму трудової поведінки і хоче лише негайно задовольнити себе та свої бажання.

Початкова пропозиція — пом'якшити закони держави щодо вживання алкоголю. Людина Б неправильно витлумачила цю пропозицію, відповідає на неї, як ніби це було щось на зразок «(ми зобов'язані мати…) необмежений доступ до п'янких напоїв». Це логічна помилка, тому що Людина А ніколи не говорила про необмежений доступ до п'янких напоїв.

2) А: «Сонячні дні — це добре».

Б: «Якби всі дні були сонячні, то ніколи б не було дощу, а без дощу настали б посуха і голодна смерть».

У цьому випадку Б замінює твердження А на те, що нібито тільки сонячні дні — це добре, і відкидає його. А насправді говорить, що сонячні дні — це добре, не згадуючи нічого про дощові дні.

Сучасне сприйняття[ред. | ред. код]

У 2006 році Роберт Таліс та Скотт Айнін розширили застосування і використання омани опудала, після того як попередні знавці галузі риторики, були переконані, що опудало може приймати дві форми, оригінальну форму, у якій аргумент опонента спотворений, де звертання відбувається до представницької форми і нової форми, яку вони назвали формою вибору.

Форма вибору фокусується на частковому і більш слабшому представленні аргументу опонента, яку легше спростувати. Легше спростовувати цей, більш слабкий аргумент, щоб спростувати аргумент суперника в цілому. Вони вказують на схожість форм вибору та помилковість поспішного узагальнення, в якому спростування протилежної позиції, більш слабшої, ніж позиція опонента утверджується як спростування всіх протилежних аргументів. Вони виявили значно ширше використання форми вибору в сучасній політичній сфері та розглянули його значення як нового важливого інструменту для поліпшення громадського дискурсу.

Айкін і Таліс розширили цю модель в 2010 році, представивши третю форму. Посилаючись на «представницьку форму», як класичне опудало, і «форму вибору», як слабкої людини, була названа третя форма — «невидимка». Аргумент-невидимка — повна вигадка, де обидві точки зору не існують, опонент не виражає точку зору як насправді існуючу, або принаймні опонент не стикався з нею.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]