Опівнічний ковбой

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Опівнічний ковбой M:
англ. Midnight Cowboy
Midnight cowboy poster.jpg
Жанр драма, бадді-муві
Режисер Джон Шлезінгер
Продюсер Джером Геллман
Кеннет Атт
Сценарист Волдо Солт
На основі Midnight Cowboy[d]
У головних
ролях
Джон Войт
Дастін Гоффман
Оператор Адам Голендер
Композитор Джон Баррі
Кінокомпанія Florin Productions
Jerome Hellman Productions
Тривалість 113 хв.
Мова англійська мова
Країна Flag of the United States.svg США
Рік 1969
Кошторис 3,6 млн $
Касові збори 44,8 млн $
IMDb ID 0064665
mgm.com/view/movie/1251/Midnight-Cowboy/

«Опівнічний ковбой» (англ. Midnight Cowboy) — драматичний «фільм про друзів» (бадді-муві), котрий зняв режисер Джон Шлезінгер за однойменним романом американського письменника Лео Герліхая. Прем'єра фільму відбулася 25 травня 1969 року. Головні ролі виконують Джон Войт і Дастін Гоффман.

Стрічку удостоєно трьох премій «Оскар» (перший фільм «для дорослих» (X rating[en]) в історії кінематографа, що отримав премію за «найкращий фільм») і низку інших нагород. Тепер вважається одним з найвидатніших кінофільмів в історії. У 1994 році включено до Національного реєстру фільмів США, що мають «культурне, історичне або естетичне» значення.

Сюжет[ред.ред. код]

Наївний техасець Джо Бак гарний з себе, самовпевнений і одягається як ковбой. Кинувши роботу мийника посуду в кафе, він поклав собі вирушити до Нью-Йорка з мрією стати жиголо. Проте в Нью-Йорку все виявляється набагато складніше, ніж йому здавалося, і його кар'єра не вдається, він опиняється на вулиці.

У якийсь момент Джо зустрічає дрібного шахрая Ратсо, жебрака, бездомного каліку, який пропонує звести його з впливовими сутенерами, і Джо думає, що все влаштується, але Ратсо обманює його. Через декілька днів Джо і Ратсо випадково зустрічаються знову. Джо готовий був побити Ратсо, але пожалів його. Ратсо, й собі, чомусь теж відчуває симпатію до Джо і пропонує йому заночувати у своєму житлі в покинутому будинку. Джо залишається жити в Ратсо і несподівано для себе вони стають друзями.

Спритний і хитрий Ратсо тепер по-справжньому намагається влаштувати для Джо кар'єру жиголо, але в той час, коли щось починає виходити, Ратсо важко захворів. Джо здає кров як платний донор, погоджується на гей-проституцію, навіть зважується на грабунок, щоб допомогти Ратсо, але все виявляється даремним.

Намагаючись здійснити останню мрію Ратсо, він на останні гроші везе його на Флориду, але Ратсо помирає по дорозі в автобусі.

У ролях[ред.ред. код]

Актор Роль
Джон Войт Джо Бак Джо Бак
Дастін Гоффман Енріко Сальваторе «Ратсо» Ріццо Енріко Сальваторе «Ратсо» Ріццо
Рут Вайт Саллі Бак Саллі Бак
Бренда Ваккаро Ширлі Ширлі
Сільвія Майлз Касс Касс
Джон Макгайвер О’Деніел містер О’Деніел
Барнард Г'юз Тауні Тауні
Дженніфер Солт Енні Енні
Джонатан Крамер Джеккі Джеккі
Боб Балабан молодий студент з Нью-Йорка (вперше на екрані) молодий студент з Нью-Йорка

Знімальна група[ред.ред. код]

  • Режисер — Джон Шлезінгер
  • Продюсери — Джером Геллман і Кеннет Атт
  • Сценаристи — Волдо Солт за однойменним романом Дж. Лео Герліхая
  • Оператор — Адам Голендер
  • Композитор — Джон Баррі
  • Монтаж — Г'ю Робертсон

Прем'єра[ред.ред. код]

У США фільм подивилося 31,5 млн глядачів. При бюджеті $3 600 000 тільки в США збори з прокату склали $44 785 053.[1]

Коли фільм отримав «Оскар», він офіційно мав у США категорію X (згідно з системою MPAA). Лише пізніше, у 1971 році, після перемонтажу, категорію замінено на R (англ. Restricted — обмеження до 18 років).[2]

Слоган під час перевидання фільму у 80-х був: «Для тих, хто ніколи цього не бачив, і тих, хто ніколи не забував» (англ. «For those who have never seen it and those who have never forgotten it»).[3]

Нагороди[ред.ред. код]

Американський інститут кіномистецтва зарахував фільм до 100 найкращих фільмів американської кіноіндустрії. У 1994 році був включений до Національного реєстру фільмів (38-е місце) Бібліотеки конгресу.[4] На фестивалі Берлінале в 1969 році фільм став фаворитом публіки, отримав нагороду OCIC, але проте головну нагороду («Золотий ведмідь») не отримав.[5]

  • 1969 — премія OCIC Award Берлінського кінофестивалю (Джон Шлезінгер)
  • 1970 — три премії «Оскар»: найкращий фільм (Джером Хеллман), найкращий режисер (Джон Шлезінгер), найкращий адаптований сценарій (Волдо Солт)
  • 1970 — шість премій BAFTA: найкращий фільм, найкращий режисер (Джон Шлезінгер), найкращий сценарій (Волдо Солт), найкращий актор (Дастін Гоффман), найбільш перспективний новий актор (Джон Войт), найкращий монтаж (Г'ю Робертсон)
  • 1970 — премія «Боділ» за найкращий неєвропейський фільм (Джон Шлезінгер)
  • 1970 — дві премії «Давид ді Донателло»: найкращий режисер іноземного фільму (Джон Шлезінгер), найкращий іноземний актор (Дастін Гоффман)
  • 1970 — премія Гільдії режисерів США (Джон Шлезінгер)
  • 1970 — премія «Золотий глобус» найбільш перспективному новому актору (Джон Войт)
  • 1970 — премія «Срібна стрічка» Італійського національного синдикату кіножурналістів найкращому режисеру іноземного фільму (Джон Шлезінгер)
  • 1970 — премія Національної спілки кінокритиків США найкращому актору (Джон Войт)
  • 1970 — премія Гільдії сценаристів США за найкращу адаптовану драму (Волдо Солт)

Номінації[ред.ред. код]

  • 1970 — чотири номінації на премію «Оскар»: найкращий актор (Дастін Гоффман і Джон Войт), найкраща акторка другого плану (Сільвія Майлз), найкращий монтаж (Г'ю Робертсон)
  • 1970 — нагорода ООН (UN Award) в рамках премії BAFTA
  • 1970 — шість номінацій на премію «Золотий глобус»: найкращий фільм — драма, найкращий режисер (Джон Шлезінгер), найкращий сценарій (Волдо Солт), найкращий актор — драма (Дастін Гоффман і Джон Войт), найкраща актриса другого плану (Бренда Ваккаро)

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]