Орбелі Леон Абгарович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Орбелі Леон Абгарович
вірм. Լևոն Օրբելի
Народився25 червня (7 липня) 1882[1]
Цахкадзор, Тифліська губернія, Російська імперія[1]
Помер9 грудня 1958(1958-12-09)[2][1] (76 років)
Ленінград, РРФСР, СРСР[2][1]
ПохованняБогословське кладовище[3]
Країна Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
Національністьвірмени[1]
Діяльністьфізіолог
Alma materQ111295076? (1899)
Імператорська медико-хірургічна академіяd (1904)[1]
Галузьфізіологія
ЗакладInstitute of Experimental Medicined[1]
Імператорська медико-хірургічна академіяd
Бестужевські курси
Санкт-Петербурзький державний аграрний університетd
Санкт-Петербурзька державна хіміко-фармацевтична академія
Дерптський імператорський університетd
Природно-науковий інститут імені П. Ф. Лесгафтаd[1]
Санкт-Петербурзький державний медичний університет[1]
Національний державний університет фізичної культури, спорту і здоров'я імені П. Ф. Лесгафтаd
Військово-медична академія імені С. М. Кірова[1]
Pavlov Institute of Physiology of the Russian Academy of Sciencesd[1][4]
I. M. Sechenov Institute of Evolutionary Physiology and Biochemistryd[1][3]
Вчене званняпрофесор[d] і академік АН СРСР[d][1]
Науковий ступіньдоктор медичних наук і доктор біологічних наук
ВчителіПавлов Іван Петрович
Відомі учніArarat Aleksanyand
Lev Leybsond
Yury Natochind
Q28497372?
Гінецинський Олександр Григорович[3]
Аспіранти, докторантиKonstantin Sedovd
Q28359376?
Lev Leybsond
G. V. Gershunid
ЧленствоРосійська академія наук
Академія наук СРСР
Леопольдина
Паризька медична академія
Академія наук Вірменської РСР
Академія медичних наук СРСР
Війнанімецько-радянська війна
Військове званняcolonel general of the medical serviced[1]
БатькоАбгар Орбеліd
МатиVervarra Arghutyand
Брати, сестриJoseph Orbelid
Ruben Orbelid
ДітиMaria Orbelid
Нагороди

Леон (Левон) Абгарович Орбелі (вірм. Լևոն Աբգարի Օրբելի; 25 червня (7 червня) 1882, Цахкадзор — 9 грудня 1958, Ленінград) — російський і радянський фізіолог, один з творців еволюційної фізіології, академік (з 1935) і віце-президент (1942—1946) Академії наук СРСР. Генерал-полковник медичної служби. Герой Соціалістичної Праці (1945). Лауреат Сталінської премії. Автор понад 130 оригінальних наукових праць. Брат Рубена і Йосипа Орбелі.

Орбелі обрали дійсним членом Німецької академії і Медичної академії в Парижі, членом-кореспондентом Паризького біологічного товариства, почесним членом Американського і Британського фізіологічних товариств, Нью-Йоркської і Румунської медичних академій, Карлова університету у Празі та багатьох інших наукових товариств та установ.

Біографія

[ред. | ред. код]

Родина

[ред. | ред. код]

Дід Леона — Йосип Іоакимович (Овсеп Овакимович) — закінчив Лазаревську духовну семінарію в Москві. Повернувшись в Тифліс, став протоієреєм і проповідником у соборі. Батько Леона — Абгар Йосипович — закінчив юридичний факультет Петербурзького університету, одружився на княжні Варварі Мойсеївні Аргутинській. У них було троє синів: Рубен, Леон і Йосип. Старший, Рубен став юристом, відомий як експерт в області підводної археології. Молодший, Йосип став східознавцем, академіком, директором Ермітажу. Леон став вченим-фізіологом, учнем і послідовником Івана Павлова.

Донька: Марія Леонівна Орбелі (1916—1949) — вчений-фізик, кандидат фізико-математичних наук, співробітник Радієвого інституту.

Син: Абгар Леонович Орбелі (1939—2022) — вчений-фізик, випускник фізичного факультету Ленінградського державного університету ім. Жданова. З 1962 року співробітник фізико-технічного інституту ім. Іоффе, вчений секретар Наукової ради РАН з проблеми «Фізики електронних і атомних зіткнень». Автор понад 20 наукових праць, що стосуються застосування методів магнітного резонансу при вивченні властивостей ізольованих атомів, корпускулярної діагностики гарячої та СВЧ-плазми, фізичних властивостей біологічних об'єктів та суспільствознавства. Кандидат фізико-математичних наук.

Роки навчання і становлення

[ред. | ред. код]

1899 року Леон Орбелі із золотою медаллю закінчив 3-ю Тифліську гімназію. Його зарахували до Військово-медичної академії навчатися за власні кошти.

Зі спогадів Орбелі відомо, що на першому курсі відвідував лекції з фізіології Івана Павлова. Особисте знайомство відбулося на наступному курсі.

1904 року закінчив академію з відзнакою і почав працювати лікарем у Миколаївському військовому шпиталі Кронштадту. Потім перевівся в Петербурзький морський шпиталь, щоб одночасно продовжувати наукову роботу під керівництвом І. П. Павлова в Інституті експериментальної медицини (1907—1920). У цей період був призначений лікарем на один з крейсерів, що був придбаний Росією в Аргентині. Крейсер мав брати участь у російсько-японській війні, однак Японія встигла перекупити аргентинські крейсери. Орбелі залишився в Петербурзі.

В 1907 році Орбелі залишив службу на флоті. Наступного року захистив докторську дисертацію на тему: «Условные рефлексы глаза у собаки». В 1909—1911 роках Орбелі стажування у фізіологічних лабораторіях Англії та Німеччини, а також на Морській біологічній станції в Неаполі.

1911 року стає помічником Павлова по фізіологічному відділу ІЕМ і отримує звання приват-доцента а потім і доцент кафедри фізіології. Його обирають професором Вищих жіночих курсів.

Кар'єра після 1917 року

[ред. | ред. код]

З 1917 року працював членом редколегії «Физиологического журнала», а з 1937 року — відповідальним редактором журналу.

У різні роки він був професором Сільськогосподарського, 1-го медичного (1920—1931) і Хіміко-фармацевтичного інститутів у Ленінграді, а також Юр'ївського університету.

У 1913—1957 завідувач Фізіологічною лабораторією[5], потім заступник директора з наукової частини Природничо-наукового інституту ім. П. Ф. Лесгафта, професор фізіології та проректор з навчальної роботи Інституту фізичної освіти ім. П. Ф. Лесгафта[6].

З 1925 року — наступник Павлова на посаді професора, начальника кафедри фізіології ВМА, в 19431950 — начальник ВМА.

У 1936—1950 Орбелі був, крім того, директором Інституту фізіології імені І. П. Павлова АМН СРСР та Інституту еволюційної фізіології і патології вищої нервової діяльності імені І. П. Павлова АМН СРСР.

У 1943 році обраний дійсним членом Академії наук Вірменської РСР (перший склад).

В 1944 році Орбелі було присвоєно вище для військових медиків військове звання генерал-полковника медичної служби, він також став дійсним членом новоствореної Академії медичних наук.

Після Об'єднаної сесії АН і АМН СРСР (липень 1950) Л. А. Орбелі був звільнений від керівництва майже всіма очолюваними ним установами, крім посади завідувача фізіологічною лабораторією Природничо-наукового інституту ім. П. Ф. Лесгафта.

Інститут еволюційної фізіології та біохімії

[ред. | ред. код]

Базою для організації Інституту послужила невелика група співробітників, створена для індивідуальної роботи акад. Л. А. Орбелі за рішенням Президії АН СРСР в жовтні 1950 року.

В січні 1956 року на базі цієї лабораторії організовується Інститут еволюційної фізіології АН СРСР і йому присвоюється ім'я І. М. Сеченова. Л. А. Орбелі призначається директором Інституту. З 1956 по 1958 роки — директор Інституту еволюційної фізіології ім. І. М. Сеченова.

Нагороди та почесні звання

[ред. | ред. код]

Пам'ять

[ред. | ред. код]
  • Академія наук СРСР заснувала щорічну премію за праці з фізіології імені Л. А. Орбелі.
  • Його ім'я присвоєно інституту фізіології Національної академії наук Вірменії.
  • В Санкт-Петербурзі встановлено пам'ятник біля будівлі Інституту еволюційної фізіології ім. І. М. Сеченова РАН.
  • Його ім'ям названо вулиці в Нижньому Новгороді і Санкт-Петербурзі.
  • У Санкт-Петербурзі на будівлях наукових установ, де працював Л. А. Орбелі, встановлені меморіальні дошки.
  • У рідному селі відкрито меморіальний музей.
  • 2000 року була випущена вірменська поштова марка.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е ж и к л м н п р Armenian Soviet Encyclopedia, vol. 12 — Т. 12. — С. 583.
  2. а б Орбели Леон Абгарович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. а б в Наточин Ю. В. История организации и становления Института эволюционной физиологии и биохимии им. И.М. Сеченова РАН, The History of the Organisation and Development of the Sechenov Institute of Evolutionary Physiology and Biochemistry of the Russian Academy of Sciences // Историко-биологические исследования — 2023. — Т. 15, вып. 3. — С. 77–100. — ISSN 2076-8176; 2500-1221doi:10.24412/2076-8176-2023-3-77-10
  4. Филаретова Л. П., Дюжикова Н. А., Андреева Л. Е. и др. История первого физиологического института России - Института физиологии им. И.П. Павлова РАН, The History of the First Physiological Institute in Russia: I.P. Pavlov Institute of Physiology of the Russian Academy of Sciences // Историко-биологические исследования — 2023. — Т. 15, вып. 3. — С. 8–50. — ISSN 2076-8176; 2500-1221doi:10.24412/2076-8176-2023-3-8-50
  5. Энциклопедия Санкт-Петербурга
  6. Энциклопедия Санкт-Петербурга
  7. Левон Орбели // Дом-музей братьев Орбели. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 6 квітня 2022.
  8. Журнал «Наша власть: дела и лица» № (0) 2009. Архів оригіналу за 24 лютого 2016. Процитовано 11 липня 2010.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Островский М. А. История развития физиологии зрения в Российской Академии наук // Вестник РАН. — 2011. — Т. 81, № 3 (22 липня). — С. 215–236. (рос.)
  • Григорьев А. И., Григорьян Н. А. Научная школа академика Леона Абгаровича Орбели. — М. : Наука, 2007. — 378 с. — ISBN 978-5-02-035590-3. (рос.)
  • Григорьян Н. А. Научная династия Орбели / Наточин Ю. В., Фанарджян В. В. — М. : Наука, 2002. — 521 с. (рос.)
  • Григорьян Н. А. Академик Леон Абгарович Орбели: Научное наследие / Свидерский В. Л. — М. : Наука, 1997. — Т. 26. — 349 с. — (Научное наследство) (рос.)
  • Григорьян Н. А. Л. А. Орбели и его окружение: (Новые архивные материалы) // Вестник РАН. — 1992. — № 5 (22 липня). — С. 118—139.
  • Лейбсон Л. Г. Академик Л. А. Орбели: Неопубликованные главы биографии. — Л. : Наука, 1990. — 192 с. — ISBN 5-02-025806-7. (рос.)
  • Григорьян Н. А. Л. А. Орбели и развитие советской физиологии. — М. : Изд-во «Медицина», 1985. — 102 с. (рос.)
  • Лейбсон Л. Г. Академик Л. А. Орбели. — Л., 1973. (рос.)
  • Лурье В. М. Адмиралы и генералы Военно-Морского флота СССР в период Великой Отечественной и советско-японской войн (1941—1945). — СПб.: Русско-балтийский информационный центр БЛИЦ, 2001. — 280 с. — 2000 экз. — ISBN 5-86789-102-X (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]