Ордубад
| Ордубад азерб. Ordubad
| ||||
|---|---|---|---|---|
|
| ||||
 | ||||
| Основні дані | ||||
| 38°54′17″ пн. ш. 46°01′23″ сх. д. / 38.90472222224977372° пн. ш. 46.02305555558377392° сх. д.Координати: 38°54′17″ пн. ш. 46°01′23″ сх. д. / 38.90472222224977372° пн. ш. 46.02305555558377392° сх. д. | ||||
| Країна |
 Азербайджан | |||
| Адмінодиниця |
Ордубадський район Ордубадський повітd Нахічеванський повітd Ордубадський район | |||
| Столиця для | Ордубадський повітd і Ордубадський район | |||
| Населення | 10 372 осіб (2008) | |||
| Висота НРМ | 856 м | |||
| Водойма | Ordubad Çayıd | |||
| Офіційна мова | азербайджанська | |||
| Телефонний код | (+994) 0136 | |||
| Часовий пояс | UTC+4 | |||
| GeoNames | 147368 | |||
| Поштові індекси | AZ6900 | |||
| Міська влада | ||||
| Мапа | ||||
 | ||||
|
| ||||
|
| ||||
 Ордубад у Вікісховищі | ||||
Ордуба́д (азерб. Ordubad) — місто в Азербайджані, адміністративний центр Ордубадського району і друге за величиною місто Нахічеванської Автономної Республіки. Розташоване в передгір'ях Зангезурського хребта на річці Ордубадчай[az], за 4 км від залізничної станції Ордубад.
Ордубад — одне з небагатьох міст Азербайджану, які добре зберегли свої пам'ятники старовини, старе планування і значну частину старої забудови[1]. Від 2001 року площа історичної забудови міста є кандидатом на внесення до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Географія[ред. | ред. код]
Ордубад розташований біля підніжжя Зангезурського гірського хребта на висоті 850 м над рівнем моря, за 64 км на південний схід від Нахічевані, за 1,5 км на північ від лівого берега річки Аракс, по якій проходить кордон з Іраном. Кордон з Вірменією проходить за 11 км на схід від міста. Місто поділено на дві частини річкою Ордубадчай.
Історія[ред. | ред. код]
Середньовіччя[ред. | ред. код]
В давнину територія Ордубада входила в межі області Гохтн[ru] Вірменії[2][3]. Виникнення поселення в Ордубаді, ймовірно, сходить до V—VI ст. н. е., коли місто входило до складу Вірменського марзпанства[4].
Найдавніша пам'ятка Ордубада, про яку є відомості — куфічний напис перською мовою на одній з плит старовинного кладовища в місті, що відноситься до 824 року[5][6]. Цей напис відкрив М. Хаников, який писав, що 1851 року М. Архангельський зробив для нього естампаж з цього напису. Однак ця плита не збереглася. Вже в 1927 році В. М. Сисоєв не знайшов на Ордубадському кладовищі жодного куфічного напису[7]. До стародавніх пам'яток Ордубада відносяться і збережені до кінця XIX століття руїни древнього караван-сараю. Він знаходився поруч із площею Араса-майдан, підземний хід від нього вів до старовинної церкви, збудованої, за народними переказами, на початку поширення християнства, на початку V століття. Однією з найдавніших збережених до наших днів пам'яток Ордубада є датована 1357 роком могильна плита на кладовищі Ордубада з арабсько-перським написом релігійного змісту[7]. Ця могила, знайдена на тому ж цвинтарі, що й плита 824 року, належала ордубадцю Шейху Абу-Саїду, що був сучасником Ібн Сіни[8][4].
Історик Хумар Ваїдова зазначає, що перші згадки про Ордубад відносяться до VII століття. В цей період усе Закавказзя, зокрема й Ордубадська провінція, потрапило під владу Арабського халіфату і було об'єднане в складі єдиного Вірменського емірату. Провінцією керували призначувані халіфами еміри[5].
В IX—X ст. Ордубадська провінція почергово потрапляла під владу феодальних держав іранських династій Саджидів, Саларідів (правили в північно-західній Персії, в провінції Азербайджан[9], що мала до XI століття перське населення[10][11]), від 885 до 1047 року Ордубад входив до складу Вірменського Анійського царства.[12].
У 1047 році Ордубадську провінцію, як і всю територію Вірменії, завоювали сельджуки, які прийшли сюди із Середньої Азії. Великої популярності Ордубад набув у XII столітті[5][13], в той самий час, коли Нахічевань деякий час був столицею Держави Ільдегізідів.
У 1196—1261 роках, Ордубад входить до складу Вірменського царства Закарянів
У першій половині XIII століття Ордубад був захоплений монгольськими завойовниками. Вважається, що тюрко-перська назва «Ордубад», що означає «місто армії», може мати на увазі його заснування саме в період монгольської навали або в період, що подальшої епохи правління Ільханідів, що набагато ймовірніше, оскільки Ільханіди перетворили Азербайджан[9] (північно-західна Персія) на центр своєї влади. Ордубад був одним з важливих торгових міст, через яке проходили каравани з Китаю, Європи та Індії. З міста вивозилися фрукти, сільськогосподарські продукти і шовк. Хамдаллах Казвіні[ru] в середині XIV століття описував Ордубад, як провінційне місто, яке було одним із п'яти міст, що входили до Нахічеванського туману, яке потопає в садах, і виробляє чудовий виноград, зернові і бавовну.[14][15] У творі «Нузхат ал-кулуб» Хамдаллаха Казвіні (XIV століття) Ордубад, так само як і Нахічевань, зазначаються в регіоні Азербайджан[16].
В кінці XIV століття місто зазнало нападу військ Тимура. В 1387 році, після підкорення Хорасана, Тимур зі своїм військом рушив на Тебриз, а потім в Сюнікську область. Шлях пролягав через Ордубад і його околиці, які зазнали внаслідок цього значної шкоди. Бої, які проходили поруч з Ордубадом під час тривалої облоги фортеці Алинджакала, були дуже руйнівними для населення міста. В XV—XVI століттях Ордубад входив до складу феодальних держав прийшлих тюркських об'єднань Кара-Коюнлу і Ак-Коюнлу[5].
В XV столітті на лівому березі річки Ордубадчай на пагорбі Амбарас засновано феодальну фортецю, що була центром міста, яке почало стрімко розвиватися завдяки торгівлі.
Новий час[ред. | ред. код]
Аж до XVI століття Ордубад був одним з центрів ремісничого виробництва і торгівлі. В XVII столітті на лівому березі Ордубадчая утворилися нові центри торгівлі. Враховуючи, що розвиток міста відбувався на правому березі, фортеця втратила своє значення. В 1604 році Ордубад (у період правління шаха Аббаса) отримав деякі привілеї, що звільнили його від сплати податків до скарбниці, про що свідчить текст шахського фірмана, вирізьбленого над порталом Джума-мечеті. В ньому сказано, що Хатембек Ордубади, який носив титул «Етімад-ад-доуле», бувши головним візиром Аббаса I, виклопотав у нього в 1607/08 р. податковий імунітет — «муафі» для міста Ордубад[18].
Кінець XVI — перша половина XVII ст. виявилися для Ордубада важким періодом. Зазнаючи набігів то турецьких, то іранських завойовників, а часто стаючи ареною запеклих і кровопролитних боїв, Ордубад не раз був розграбований і спустошений. Так, у 1635 році під час ірано-турецької війни Ордубад був по-варварськи зруйнований. У другій половині XVII століття зовнішня політична стабілізація об'єктивно сприяла пожвавленню міського життя, відновленню ремесел і торгівлі. До цього періоду відноситься будівництво медресе[1]. В XVII—XVIII століттях в Ордубаді на правому березі річки почали засновуватися нові центри торгівлі[19].
Наприкінці 1720-х років місто взяв ватажок вірменських повстанців у Зангезурі Мхітар Спарапет[ru][20].
У XVIII — початку XIX століття місто входило до складу Нахічеванського ханства[ru] (до південно-східного магалу Аза-Джейран), але після російсько-перської війни 1827 року і Туркманчайського договору 1828 року, ці території відійшли до царської Росії[14].
Протягом порівняно тривалого періоду, що обчислюється двома століттями (XVII—XIX ст.), в силу внутрішніх і зовнішніх обставин соціально-економічна база Ордубада не мала істотного розвитку, а в окремі періоди навіть регресувала. Основними заняттями населення міста залишалися садівництво, ремісниче виробництво і торгівля[1].
У складі Російської імперії Ордубад (або Ордубат) був безуїздним (не був адміністративним центром певної території) містом Нахічеванського повіту[ru] Еріванської губернії і розташовувався на кордоні Росії і Персії. 1834 року населення міста та його 52 сіл становило 11,341 осіб[14]. Було однокласне міське училище. Населення, що складається головним чином з азербайджанців, займалося садівництвом і шовківництвом. У місті ріс великий платан (Platanus orientalis)[21].
Від 1850 до 1868 року Ордубад був повітовим містом Еріванської губернії[21].
Ордубад у складі Нахічеванського ханства на карті 1902 року
Ордубад (Ордубатъ) у складі Нахічеванського повіту на карті 1903 року
Новітня історія[ред. | ред. код]
1977 року постановою уряду Азербайджанської РСР площу історичної забудови міста Ордубада, що відрізняється своєрідною архітектурною структурою і пам'ятками архітектури, оголошено історико-архітектурним заповідником.
2001 року місто оголошено кандидатом на внесення до списку Світової спадщини ЮНЕСКО[19].
Населення[ред. | ред. код]
1869 року в місті було 810 будинків (чи дворів)[22]. У кінці XIX століття — початку XX століття Ордубат мав близько 4 500 жителів, головним чином азербайджанців-мусульман[21]. У 1897 році в місті проживало 4611 осіб[23]. За даними «Кавказького календаря» на 1912 рік у місті проживало 5445 осіб, переважно азербайджанців, зазначених у календарі як «татари»[24].
За всесоюзним переписом населення 1989 року в Ордубаді проживало 9395 осіб[25], у 1991 році — 10 372[13], а в 2008 — 10 372.
Економіка і транспорт[ред. | ред. код]
У місті зосереджені кокономотальна фабрика, аграрно-промисловий плодівничий комбінат і гренажний завод. Ордубад має автобусне сполучення з Нахічеванню, Джульфою, Дирнисом[en] і селами Ордубадського району.
Квартали міста[ред. | ред. код]
Ордубад розділений на п'ять[19] великих кварталів-махалля[26][27]:
- Сер-Шехер;
- Амбарас (Верхній Амбарас і Нижній Амбарас)[27];
- Кюрдетар;
- Уч-Таренгі;
- Мінгіс.
Крім головних кварталів у місті є малі квартали: Карачанак, Дільбяр, Енгеч[27], Караховузбаші, Аскерхан, Керпюбаші, Бегляр, Гошгар та ін[26].
Пам'ятки[ред. | ред. код]
- Державний історико-архітектурний заповідник (включає площу історичної забудови міста)[13].
- Вірменський монастир XIII століття[28]
- Будинок-музей М. С. Ордубаді[ru].
- Джума-мечеть (перебудована в XVII ст.),
- Дільбер-мечеть (XVIII ст.).
- Двоповерхове медресе (початок XVIII ст.)
- Житлові будинки з вестибюлем XVIII—XIX ст., що утворюють своєрідну групу в народному житлі Азербайджану.
Мечеть у кварталі Амбарас
Базар «Гейсаріє[ru]» XVII століття[30]
Мечеть Гаджі Гусейнкулі
Мечеть Саршахар XVIII століття[30]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в А. В. Саламзаде. Проблемы сохранения и реконструкции исторических городов Азербайджана. — Элм, 1979. — С. 47.
- ↑ James R. Russell. Zoroastrianism in Armenia. — Harvard University Press, 1987. — P. 69.
- ↑ Robert H. Hewsen. The Geography of Ananias of Širak: Ašxarhacʻoycʻ, the Long and the Short Recensions. — Reichert, 1992. — P. 253.
- ↑ а б Салаева, 1989, с. 6.
- ↑ а б в г Хумар Ваидова. История города Ордубад в XIX — начале ХХ вв. — Институт истории им. А. А. Бакиханова, Баку : Nurlan, 2007. — С. 15.
- ↑ Фараджев, 1970, с. 16.
- ↑ а б Фараджев, 1970, с. 17.
- ↑ Фараджев, 1970, с. 18.
- ↑ а б Нині значна частина території перебуває в Іранському Азербайджані
- ↑ M. Whittow, «The Making of Byzantium: 600—1025», Berkley: University of California Press, pp. 195, 203, 215:
- ↑ Ордубад — стаття з Ираника. C. E. Bosworth
- ↑ Рис. 78 в Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1969—1978. (рос.)
- ↑ а б в Ордубад // Большой Энциклопедический словарь. — 2000.
- ↑ а б в ORDUBĀD в Иранике
- ↑ Хамдаллах Казвини. Услада Сердец
- ↑ ADHARBAYDJAN / Edited by C. E. Bosworth, E. van Donzel and W. P. Heinrichs and G. Lecomte // The Encyclopaedia of Islam. — Лейден, 1986. — Vol. I (22 May). — P. 191.
- ↑ Carte des Pays voisins de la Mer Caspiene. Архів оригіналу за 15 травня 2011. Процитовано 21 січня 2012.
- ↑ Фараджев, 1970, с. 10.
- ↑ а б в На сайте ЮНЕСКО
- ↑ Петрушевский И. П. Очерки по истории феодальных отношений в Азербайджане и Армении в XVI - начале XIX вв. — Л., 1949. — С. 170.:
- ↑ а б в Ордубат // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ Военно-Ученый Комитет. Эриванская губерниія. Списокъ населенныхъ мѣстъ губерніи. — Типографія Товарищества «Общественная Польза» — С. 17.
- ↑ Первая Всеобщая перепись населения Российской империи 1897 годаю
- ↑ Кавказский календарь. Тифлис 1912.
- ↑ Демоскоп Weekly — Приложение. Справочник статистических показателей.
- ↑ а б Мамед Мамедов. Ordubadın memarlıq inciləri // газета : «Азербайджан». — . — С. 9.
- ↑ а б в А. В. Саламзаде. Проблемы сохранения и реконструкции исторических городов Азербайджана. — Элм, 1979. — С. 57.
- ↑ Шнирельман В. А. Войны памяти: мифы, идентичность и политика в Закавказье / Под ред. Алаева Л. Б. — М. : Академкнига, 2003. — С. 245.:
- ↑ Ордубад // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
- ↑ а б Azərbaycan Respublikası ərazisində dövlət mühafizəsinə götürülmüş daşınmaz tarix və mədəniyyət abidələrinin əhəmiyyət dərəcələrinə görə bölgüsünün təsdiq edilməsi haqqında Azərbaycan Respublikası Nazirlər Kabinetinin Qərarı (азерб.). Архів оригіналу за 8 листопада 2014.
Література[ред. | ред. код]
- Салаева Р. Д. Ордубад—истоки и формирование. — Б. : Элм, 1989. — 116 с.
- Фараджев А. С. Ордубад. Историко-экономический очерк. — Б. : Азербайджанской государственное издательство, 1970.
Посилання[ред. | ред. код]
- Ордубад // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
- Ордубад — Цветущий сад. Архів оригіналу за 29 листопада 2010.
| |||||||||||