Орел-Степняк Микола Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Орел-Степняк Микола Григорович
Ім'я при народженні Микола Орел
Помер 1946(1946)
Львів
Національність українець
Діяльність актор, режисер, антрепренер, перекладач
Відомий завдяки очолював низку театральних труп Наддніпрянщини і Галичини
У шлюбі з О. Герцик, друга дружина
Марія Орел (Орлова), третя дружина
Діти донька Наталя від першого шлюбу
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Степняк (значення).

Оре́л-Степня́к Мико́ла Григо́рович (? — 1946 або 1950) — український театральний діяч: актор, режисер, антрепренер. Очолював низку театральних труп Наддніпрянщини і Галичини. 1922-1923 очолював Український театр Миколи Орла-Степняка на Галичині. Залишив чимало перекладів (переважно з російської драматургії), був автором одноактівки «У різдвяну ніч».

Життєпис[ред. | ред. код]

в наддніпрянській Україні[ред. | ред. код]

1906-1917 — у Ромнах очолює «Російсько-українське музично-драматичне товариство», яке виступало у приміщенні Літнього міського саду. 1918 року товариство було реорганізоване в «Драматичну секцію Роменської „Просвіти“».[1]

1911-1918 — був заступником голови Полтавського українського музично-драматичного гуртка (керівник — Г. Маркевич).

1917 року увійшов до Комітету Українського Національного Театру при Генеральному секретаріаті Центральної Ради (Київ), де був секретарем, але «29 жовтня 1917 року Микола Орел-Степняк зрікається обов'язків секретаря Комітету Українського Національного Театру за браком вільного часу, але із складу Комітету не виходить».[2]

29 листопада 1917 як режисер поставив «У Гейхан-Бея» В. Самійленка в Національному зразковому театрі.

У серпні 1918 року в Києві утворилося товариство «Вільний театр», фундаторами якого стали: Микола Орел-Степняк, Іван Мар'яненко, Олександр Олесь, Людмила Старицька-Черняхівська, Олександр Кошиць та ін. Товариство мало формувати на всій території Української Держави артистично-драматичні трупи, хори, оркестри, влаштовувати вистави, концерти, вечори тощо.[3][4] Та вже 1919 року Микола Григорович змушений був виїхати на Галичину[5].

на Галичині[ред. | ред. код]

Театр Львівської Просвіти під керівництвом Орла Степняка. 1923 рік.
М. Г. Орел-Степняк, директор Українського театру львівської «Просвіти»

1919-1921 — у Коломиї і Косові очолює театральну трупу, яку історики-театрознавці називають «Театр Миколи Орла-Степняка». Протягом серпня-вересня 1922 року театр влаштував вистави по містечках і селах галицьких теренів, гастролював також у Львові, Ходорові, інших великих містах.[6][7]

1922-1923 — очолює Український театр М. Орла-Степняка (який діяв спершу як «Зразковий мандрівний людовий театр товариства „Просвіта“ у Львові»).[8]

До складу трупи цього театру входило від 19 до 44 акторів, з них 15 наддніпрянців, які потрапили до Польщі через чеські табори інтернованих. Тут були й відомі таланти, зокрема колишні артисти київського театру Миколи Садовського — М. Авсюкевич, Л. Реїч, Г. Березовський,[9] Л. Кривицька[10] та ін. До складу трупи належало 14 оркестрантів. Через владні заборони діяльність Українського театру М. Орла-Степняка обмежувалася лише Львівським воєводством.[9]

В трупі М. Орла-Степняка виступала також велика атриса Г. Борисоглібська.[11]

На початку 1924 року театр, який вже працював в Дрогобичі,[6] припинив існування через відмову у продовженні ліцензії. Він постійно балансував на межі фінансового краху. Крім адміністративних перешкод, проти нього зводилися постійні наклепи: директор й актори звинувачувалися у веденні «політичної діяльності» тощо. За півтора року діяльності Український театр Миколи Орла-Степняка дав понад 70 вистав, хоча в його репертуарі були 75 творів головним чином драматичного характеру.[9]

на Волині[ред. | ред. код]

У травні 1926 у Луцьку Миколою Григоровичем була створена театральна трупа, що виступала як аматорський колектив, і за браком коштів не вийшла на більш професійний рівень. На чолі з Миколою Орлом-Степняком у 1927 було створено при товаристві «Луцька повітова Просвіта» театральне бюро, сам він працював театральним інструктором для аматорів-гуртківців.[12]

З 1944 до травня 1945 — художній керівник і режисер професіонального театру при Народному Домі Перемишля.[13][14] Згодом довелося виїхати до Львова через політичні обставини.[15]

Переклади[ред. | ред. код]

Переклав на українську мову п'єси «Дядя Ваня» і «Три сестри» А. П. Чехова, комедії «Скарбове мешкання» і «Змійка» В. О. Ришкова, драми «Діти Ванюшина» С. О. Найдьонова, «Без вини винні» О. М. Островського та інші.

1924 року «Театральна бібліотека» видавництва «Русалка» видала його драматичні твори: «Ніч під Івана Купала» (у співавторстві з М. Старицьким) — п'єсу на одну дію і сценічну картинку «У Різдвяну ніч».[16]

Загибель[ред. | ред. код]

За інформацією хресника Миколи Орла — відомого українського актора Богдана Коха, Микола Орел загинув 1946 року у львівській в'язниці, а його дружина — акторка Марія Орел — після війни проживала у Львові.[17]

За іншими даними, у 1949 році був заарештований радянськими каральними органами й раптово помер під час суду у Львові в 1950 році.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Під час роботи в Полтаві одружився з відомою артисткою Олександрою Герцик. За спогадами родичів акторки, це був другий шлюб Олександри Олексіївни. Микола Орел-Степняк теж уже був одружений і мав від першого шлюбу доньку Наталю, яку Олександра Герцик прийняла як рідну. Подружжя прожило разом близько десяти років, але потім їхні шляхи розійшлися. Та його донька Наталя залишилася жити у сім'ї Герциків, які прихистили її і виховували, як рідну. І жила навіть тоді, коли Олександра Герцик в 1920 році стала дружиною Івана Козловського.[18]

Третя дружина — Марія Орел (Орлова), актриса Волинського театру і режисерка — 1925 року в українських жіночих товариствах Станиславова давала підготовлені нею дитячі вистави, зокрема: «Бунт ляльок», «В чужім пір'ю» та інші.[19] Була головою «забавової» секції Союзу українок громадської праці, під час роботи в Луцькій українській гімназії 1927—1929 років поставила з гімназистами велику кількість вистав.[20]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Оксана Палій. Український драматичний театр у Ромнах (1918—1925) // Театральне мистецтво. — с. 53-54
  2. ↑ Мистецтвознавство України, Томи 1-2. Спалах, 2000 — с. 157
  3. ↑ Романько, І. І. Розвиток театрального мистецтва України в 1917—1920 рр.:автореф. дис… канд. іст. наук / Романько Ірина Іванівна. — К.: НАН України, Ін-т історії України, 1999. — с. 12
  4. ↑ О. М. Бачинська. Театральне життя на Поділлі у добу гетьманату П. Скоропадського
  5. ↑ Орел-Степняк Микола Григорович // Давидюк Р. В інтер'єрі міжвоєнної Волині : біограми політичних емігрантів - учасників Української революції. - Рівне : Львів, 2023. - С. 182
  6. ↑ а б У світі мистецьких чар / Володимир Морозюк. — 2003. — с. 21-22
  7. ↑ Тов. «Український театр» під проводом Орла-Степняка в Коломиї. — «Свобода», Львів, 3.12.1922, ч. 29, С. 5
  8. ↑ «Просвітянський театр» під керівництвом Петра Сороки (1928—1929)
  9. ↑ а б в З. Я. Регейло. Трагедія і феєрія українського театру Галичини початку 20-х років ХХ ст.[недоступне посилання]
  10. ↑ Кривицька Леся Сергіївнаesu.com.ua
  11. ↑ Г. І. Борисоглібська / М. Йосипенко // Театр, № 3, березень 1941. — С. 21-22
  12. ↑ Філіпович М. Музично-драматична діяльність Луцької повітової «Просвіти» / М. Філіпович // Науковий вісник ВДУ імені Лесі Українки, 2001. — № 10. — с .145.
  13. ↑ Депортації. Том 3. Спогади. НАН України, 2002. — С. 45
  14. ↑ Прем'єра перемиського театру // Львівські вісті, № 110, 16 травня 1944
  15. ↑ Перемишль і перемиська земля протягом віків — с. 307
  16. ↑ За лаштунками мистецьких чар // Галицька «Просвіта», № 22 (333), 2 червня 2011
  17. ↑ Богдан Кох. Сенс життя. — Львів: Піраміда, 2003. — С 33
  18. ↑ Українська Суламіта. Архів оригіналу за 31 січня 2016. Процитовано 31 січня 2016.
  19. ↑ Володимир Морозюк. Від Покуття до Львова і назад // Галицька «Просвіта». № 21(332), 26 травня 2011
  20. ↑ Студії мистецтвознавчі. Випуски 1-4. — К.: ІМФЕ, 2008. — С. 59

Посилання[ред. | ред. код]

  • Валеріан Ревуцький. По обрію життя: спогади. — Вид-во «Час», 1 січня 1998. — с. 224
  • Боньковська О. Український мандрівний театр Миколи Орла-Степняка (Галичина, 1920-ті рр.) // Народознавчі Зошити. — 1999. — № 5. — С. 691–694.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Орел-Степняк_Микола_Григорович&oldid=41938899