Орел Анатолій Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Орел Анатолій Костянтинович
Народився 16 лютого 1943(1943-02-16) (75 років)
Вінниця, Українська РСР, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність дипломат
Alma mater
Нагороди
орден Дружби (Російська Федерація) Командор із зіркою ордена Святого Григорія Великого

Анато́лій Костянти́нович Оре́л (16 лютого 1943(19430216), м. Вінниця) — український державний діяч, дипломат.

Дипломатичний ранг — Надзвичайний і Повноважний Посол. Перший Посол незалежної України в Італії.

Біографія[ред. | ред. код]

1962—1964 служба в армії.

1964—1965 навчання у Військовому інституті іноземних мов.

1966—1969 перекладач Посольства СРСР в Індонезії.

1969—1974 навчання у Військовому інституті іноземних мов.

З 1974 по 1988 — викладач, старший викладач Військового інституту іноземних мов.

З 1988 по 1990 — референт Міжнародного відділу ЦК КПРС.

З 1991 по 1992 — радник посольства СРСР в Італії.

З 03.1992 по 12.1997 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Італійській Республіці, Надзвичайний і Повноважний Посол України на Мальті за сумісництвом.

З 01.1998 по 08.1999 — заступник Міністра закордонних справ України.

З 08.1999 по 01.12.2001 — заступник Глави Адміністрації Президента України — керівник Головного управління з питань зовнішньої політики Адміністрації Президента України, секретар Державної ради.

З 2001 по 2003 — Постійний Представник України в ЮНЕСКО.

З 2003 по 01.07.2004 — заступник Глави Адміністрації Президента України — Керівник Головного управління з питань зовнішньої політики Адміністрації Президента України, секретар Державної ради.

З 07.2004 по 15.02.2005 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Італійській Республіці. Постійний представник України при Продовольчій та сільськогосподарській організації (ФАО) ООН за сумісництвом.

З 12.2004 по 15.02.2005 — Надзвичайний і Повноважний Посол України на Мальті за сумісництвом.

З 12.2004 по 15.02.2005 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Сан-Марино за сумісництвом.

З 2008 — Генеральний директор Центру міжнародних та порівняльних досліджень (президент Леонід Кожара, колишній член партії регіонів).

А. Орел говорив Надзвичайному та Повноважному послу України в Польщі Дмитрові Павличку, що той «занадто працює для поєднання України з Польщею. Польща не має нічого. Бідна. Належить Україні зближуватися з Росією. Там є все!» Дмитро Павличко стверджує, що А. Орел — російський служник та шпигун, організував звільнення з посади Бориса Тарасюка[1].

Нагороди[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Павличко Д. Без України немає Польщі // Літературна Україна. — 2018. — № 6 (5739) (15 лютого). — С. 4—5. — (Резонанс).
  2. Acta Apostolicae Sedis, 2002. — P. 705. (італ.)
  3. Папа Римський видав ордени Литвину, Радченку, Дагаєву і т.д.. Українська правда. Процитовано 2018-04-10. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]