Орел Анатолій Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Орел Анатолій Костянтинович
Народився 16 лютого 1943(1943-02-16) (75 років)
Вінниця, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність дипломат
Alma mater Військовий університет Міністерства оборони Російської Федерації[d]
Нагороди
Орден Дружби
Командор із зіркою ордена Святого Григорія Великого

Анато́лій Костянти́нович Оре́л (16 лютого 1943(19430216), м. Вінниця) — український державний діяч, дипломат.

Дипломатичний ранг — Надзвичайний і Повноважний Посол. Перший Посол незалежної України в Італії.

Біографія[ред. | ред. код]

1962—1964 служба в армії.

1964—1965 навчання у Військовому інституті іноземних мов.

1966—1969 перекладач Посольства СРСР в Індонезії.

1969—1974 навчання у Військовому інституті іноземних мов.

З 1974 по 1988 — викладач, старший викладач Військового інституту іноземних мов.

З 1988 по 1990 — референт Міжнародного відділу ЦК КПРС.

З 1991 по 1992 — радник посольства СРСР в Італії.

З 03.1992 по 12.1997 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Італійській Республіці, Надзвичайний і Повноважний Посол України на Мальті за сумісництвом.

З 01.1998 по 08.1999 — заступник Міністра закордонних справ України.

З 08.1999 по 01.12.2001 — заступник Глави Адміністрації Президента України — керівник Головного управління з питань зовнішньої політики Адміністрації Президента України, секретар Державної ради.

З 2001 по 2003 — Постійний Представник України в ЮНЕСКО.

З 2003 по 01.07.2004 — заступник Глави Адміністрації Президента України — Керівник Головного управління з питань зовнішньої політики Адміністрації Президента України, секретар Державної ради.

З 07.2004 по 15.02.2005 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Італійській Республіці. Постійний представник України при Продовольчій та сільськогосподарській організації (ФАО) ООН за сумісництвом.

З 12.2004 по 15.02.2005 — Надзвичайний і Повноважний Посол України на Мальті за сумісництвом.

З 12.2004 по 15.02.2005 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Сан-Марино за сумісництвом.

З 2008 — Генеральний директор Центру міжнародних та порівняльних досліджень (президент Леонід Кожара, колишній член партії регіонів).

А. Орел говорив Надзвичайному та Повноважному послу України в Польщі Дмитрові Павличку, що той «занадто працює для поєднання України з Польщею. Польща не має нічого. Бідна. Належить Україні зближуватися з Росією. Там є все!» Дмитро Павличко стверджує, що А. Орел — російський служник та шпигун, організував звільнення з посади Бориса Тарасюка[1].

Нагороди[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Павличко Д. Без України немає Польщі // Літературна Україна. — 2018. — № 6 (5739) (15 лютого). — С. 4—5. — (Резонанс).
  2. Acta Apostolicae Sedis, 2002. — P. 705. (італ.)
  3. Папа Римський видав ордени Литвину, Радченку, Дагаєву і т.д.. Українська правда. Процитовано 2018-04-10. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]