Орихалк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ори́халк, рідше орихальк (дав.-гр. ὀρείχαλκος, лат. orichalcum, aurichalcum) — таємничий метал або сплав, який згадується давньогрецькими авторами ще у VII столітті до н. е. Гесіод повідомляє, що з орихалку було зроблено щит Геракла. В одному з гомерівських гімнів (бл. 630 року до н. е.) відповідний епітет було застосовано до локонів Афродіти.

Історія[ред. | ред. код]

Давньогрецьке слово ὀρείχαλκος виникло від двох слів — όρος («гора») та χαλκός («мідь») і може перекладатися як «гірська мідь». Латинські автори помилково транслітерували це слово як aurichalcum — буквально «золотомідь». На основі цього читання поширилась ідентифікація орихалка з різноманітними сплавами золота й міді. У гомерівських гімнах слово «орихалк» прийнято перекладати як «жовта мідь» або «прикраси з жовтої міді».

У Цицерона є згадка про орихалк, який він вважає металом, подібним за кольором на золото, але меншої вартості[1].

У популярній літературі поширена думка, що орихалк — це латунь або алюміній. Проте латунь була добре відома грекам класичного періоду й зовсім не «тільки лише за назвою», як пише про орихалк Платон. Тоді як алюміній уперше був отриманий у дев'ятнадцятому сторіччі. Навряд чи надійніші зіставлення платонівського металу з халькопіритом, нефритом, бурштином й іншими мінералами та напівдорогоцінним камінням.

У нумізматиці орихалком називають бронзовий сплав з золотим відтінком, з якого в Стародавньому Римі карбували сестерції[2].

Орихалк у Платона[ред. | ред. код]

Найдокладніший опис орихалка дається Платоном в діалозі «Крітій». Зі слів Крітія, речовина ця використовувалась в Атлантиді. «Більшу частину потрібного для життя давав сам острів, перш за все будь-які види копалин твердих і плавких металів, і в їх числі те, що нині відомо лиш за назвою, а тоді існувало на ділі: самородний орихалк, видобувався з надр землі в різних місцях острова та за цінністю своєю поступався тоді лише золоту.»

У подальшому Крітій повідомляє, що «відношення атлантидців одне до одного у справі правління устроялось згідно з Посейдоновими вказівками, як наказував закон, записаний першими царями на орихалковій стіні, що стояла в осередді острова — всередині храму Посейдона». Крім того, «стіни навколо зовнішнього земляного кільця цитаделі по усій окружності обробили міддю, наносячи метал у розплавленому вигляді, стіну внутрішнього валу вкрили литтям з олова, а стіну самого акрополя — орихалком, що випускав вогнистий блиск».

Орихалк після Платона[ред. | ред. код]

Йосип Флавій згадує про орихалк в «Юдейських старожитностях», повідомляючи, що священні посудини в храмі Соломона були виготовлені з цього металу. За псевдо-арістотелівським трактатом De mirabilibus auscultationibus, цей блискучий метал отримували при плавці міді шляхом додавання кальмії, особливої породи, котру привозили з берегів Чорного моря і яку пов'язують з оксидом цинку[3][4]. На думку Плінія Старшого, метал цей вийшов із вжитку тоді, коли були вичерпані його копальні. У новий час писав про орихалк у «Новій Атлантиді» Френсіс Бекон.

Надалі невиразними уявленнями про орихалк як про давню речовину, що доступна тільки обраним, неодноразово використовувалась у своїх цілях езотеричними товариствами та релігійними сектами. Так, брат Джозефа Сміта, засновника Церква Ісуса Христа Святих останніх днів, заявляв, що золоті листи (скрижалі) мормонізму були виконані зі сплаву золота й міді. Подальший розвиток ця тема отримала в науково-фантастичній літературі та в комп'ютерних іграх.

Сучасні згадки[ред. | ред. код]

Орихалк часто зустрічається в книгах, фільмах та іграх, дійство яких відбувається у фентезійних всесвітах. Дж. Р. Р. Толкін ввів його до своїх творів під ім'ям надлегкого металу мітрил.

Інші приклади:

  • У всесвіті «Lineage II» — ресурс, необхідний для створення обладунків та зброї (у тому числі стріл високого рангу). Є орихалкова руда, а є чистий орихалк.
  • У всесвіті «The Elder Scrolls» (а саме у ТЕС 5) для виготовлення та покращення орочої броні та зброї необхідні орихалкові злитки.
  • У стратегічній грі «Age of Mythology» раса атлантів використовує орихалк для будівництва та виготовлення зброї та створінь.
  • У пригодницькій грі "Assasins Creed Odyssey" орихалк використовується як валюта для купівлі рідкісного і легендарного спорядження в Домі Олімпійців.

Сучасні знахідки[ред. | ред. код]

Біля берегів Сицилії виявлено затонулий корабель, який перевозив злитки незвичайного металу (припускають — орихалку), створення якого приписували жителям міфічної Атлантиди.[5]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Polehampton, Edward (1815). The Gallery of Nature and Art; Or, a Tour Through Creation and Science. R. Wilks for C. Cradock & W. Joy. с. 272. «Whether, if a person should offer a piece of gold to sale, thinking that he was only disposing of a piece of orichalcum, an honest man ought to inform him that it was really gold, or might fairly buy for a penny what was worth a thousand times as much» 
  2. Orichalcum. Forvum Ancient Coins. Процитовано 5 October 2015. 
  3. Zhirov, Nicholas F. (2001). Atlantis: Atlantology: Basic Problems. The Minerva Group, Inc. с. 46. ISBN 0-89875-591-3. 
  4. Jakob Munk Hojte: Mithridates VI and the Pontic Kingdom
  5. На дне моря обнаружено более 40 слитков неизвестного металла из Атлантиды (Фото)

Джерела і література[ред. | ред. код]

  • Earle R. Caley: Orichalcum and Related Ancient Alloys. Origin, Composition and Manufacture with Special Reference to the Coinage of the Roman Empire (= Numismatic Notes and Monographs.) Band 151. American Numismatic Society, New York 1964.
  • Hasso Moesta, Peter Robert Franke: Antike Metallurgie und Münzprägung. Ein Beitrag zur Technikgeschichte. Springer, Basel 1995, S. 145–148.
  • A. S. Darling: Brass and Zinc. In: Ian McNeil (Hrsg.): An Encyclopaedia of the History of Technology. Routledge, London/New York 2002, S. 72–76.
  • Edmund O. von Lippmann: Entstehung und Ausbreitung der Alchemie. Verlag von Julius Springer, Berlin 1919, S. 188, 189, 571, 572, 591.
  • Жиров Н. Ф. Атлантида. Основные проблемы атлантологии. — Москва: Вече, 2004. (рос.)
  • Ермаков О. В. Орихалк, живой алмаз Вселенной. Киев: портал Платоновой мудрости. Создано: 2014-06-06