Орлов-Денисов Василь Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Васильович Орлов-Денисов
Василий Васильевич Орлов-Денисов
Orlov-Denisov.jpg
Народився 8 вересня 1775(1775-09-08)
П'ятиізбянський
Помер 24 січня 1843(1843-01-24) (67 років)
Харків, Російська імперія
Поховання Покровський собор (Харків) і Вознесенський собор
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність росіянин
Діяльність солдат
Учасник Наполеонівські війни
Роки активності з 1789
Військове звання Генерал кавалерії
Рід Орлови-Денисовиd
Батько Орлов Василь Петровичd
Мати Q103824702?
Родичі Sergey Dolgorukovd, Varvara Urusovad і Alexei Vasilevd
У шлюбі з Mariya Orlova-Denisovad
Діти (9) Fyodor Orlov-Denisovd, Mikhail Orlov-Denisovd, Lyubov Orlova-Denisovad, Nikolay Orlov-Denisovd і Sofia Orlova-Denisovad
Нагороди
орден Святого Георгія 3 ступеня орден Святого Георгія IV ступеня Орден Святого Олександра Невського орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Володимира III ступеня Орден Святої Анни II ступеня орден Червоного орла 1-го класу Золота зброя «За хоробрість»

Граф Василь Васильович Орлов-Денисов (рос. Василий Васильевич Орлов-Денисов, 8 вересня 1775 — 24 грудень 1843) — командир лейб-козаків під час Наполеонівських воєн, генерал-ад'ютант, генерал від кавалерії (з 1826). Родоначальник графського роду Орлових-Денисових.

Біографія[ред. | ред. код]

З 12 років був уже козаком на коні, а з 15 років ніс сторожову службу на берегах Чорного моря. Військову службу розпочав 4 січня 1789 року козаком, 4 жовтня того ж року отримав чин сотника. 3 липня 1799 року отримав звання полковника. Живучи в Петербурзі, юний граф Орлов-Денисов увійшов в знайомство з Г. Р. Державіним[1], який був покровителем знатного козака і допоміг йому здобути початкову освіту. Трохи знав французьку та німецьку мови.

У 1807 році вперше взяв участь в бойових діях проти французів при Гуттштадті і під Гейльсбергом (нагороджений орденом Св. Георгія 4-го класу); 12 грудня до генерал-майори[2]. У 1808 році призначений командиром лейб-гвардійського Козачого полку і разом з ним воював зі шведами в 1808-09 роках.

Карл Рехлін. «Атака лейб-козаків під Лейпцигом 4 жовтня 1813 року». У центрі картини — Василь Орлов-Денисов.

31 січня 1811 року удостоєний звання генерал-ад'ютанта. У 1812 році перебував в ар'єргарді і був контужений. У бою при Лубіно вдало командував 1-м кавалерійським корпусом. У Бородінській битві, під час рейду кавалерії М. І. Платова і Ф. П. Уварова, очолював першу атаку трьох кінних полків на піхоту противника. У битві при Тарутино керував першою колоною. Плодами раптової атаки його кінноти стали всі захоплені в цей день російські трофеї (нагороджений орденом Св. Георгія 3-го класу). Брав участь в боях під Малоярославцем, Гжатськом, Ляховим та ін.[3]

У 1813-14 роках командував конвоєм Олександра I і перебував при ньому під Люценом, Бауценом, Дрезденом, Кульмом. 15 вересня 1813 року одержав чин генерал-лейтенанта. Відзначився в Лейпцігському бою, де вдарив з козаками у фланг ворожим кавалерійським масам, що прагнули прорвати центр російської армії. Під час відступу Наполеона до Рейну Орлову-Денисову доручений був загін з наказом переслідувати французів і всіляко шкодити їм. Брав участь в бою при Ханау.

У мирний час граф жив у Петербурзі і користувався великою прихильністю монарха. За відгуком сучасника, граф Орлов-Денисов, богатирськи складений, високого зросту, «могутній вершник, був ніжним батьком і чоловіком; з душею полум'яною з'єднував він вдачу палку. У хвилини невдоволення очі його виблискували, голос ставав усе більшим, але гнів його був нетривалий. Він любив життя розкішне, веселе, і часто сонце, що сходить, заставало його за картами»[1].

У 1824 році призначений командиром 5-го резервного кавалерійського корпусу, 22 серпня 1826 року отримав звання генерала від кавалерії. Супроводжував тіло покійного Олександра I з Таганрога до Петропавлівської фортеці. У 1827 році залишив службу, але, коли була оголошена війна Туреччини, знову вступив у війська і перебував при головній квартирі государя.

23 березня 1828 року відразу в період правління Миколи I був удостоєний звання Генерала при Особі Його Величності.

В останні роки жив у садибі Мерчик під Харковом. Помер в Харкові і був похований в соборному храмі Покровського жіночого монастиря. Тільки 4 вересня 1911 року его прах був перенесений до Новочеркаська в усипальню Новозбудованого Вознесенського військового собору.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б «Русские портреты XVIII и XIX столетий. Издание Великого князя Николая Михайловича». Том 1, № 181.
  2. Ястребцев Е. Орлов-Денисов, Василий Васильевич // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб.—М., 1896—1918. (рос.)
  3. Попов А. И. Дело при Ляхово. — М.: Рейтар, 2000. — 62 с. — ISBN 8067-0022-4.

Джерела[ред. | ред. код]