Ороки
| Ороки Ульта, Нани | |
|---|---|
 | |
| Регіон |  Росія: 346 (2002) Японія: бл. 20 (1989) |
| Кількість | 268 (2021; Росія)[1] |
| Близькі до | тунгусо-маньчжурські народи |
| Входить до | тунгусо-маньчжурські народи  |
| Мова | російська, українська, орокська |
| Релігія | Православ'я, частково традиційні вірування |
О́роки[2] (самоназва ульта́, на́ні) — малочисельна народність на Далекому Сході Азії.
Ороки є корінним народом Далекого Сходу Азії, зокрема, вони проживають на сході острова Сахалін (Російська Федерація) і на півночі острова Хоккайдо (Японія).
За даними перепису населення Російської Федерації 2002 року, в країні проживало тільки 346 осіб орокської національності[3]. Про чисельність ороків у Японії сучасні дані відсутні, однак відомо, що в 1989 році в околиці м. Абасірі на о-ві Хоккайдо існувала орокська громада у складі 20 осіб[4].
За результатами Перепису населення України у 2001 було зафіксовано 959 осіб, які самоідентифікували себе як ороки, щоправда, тільки 12 з них (тобто трохи більше відсотка) назвали орокську мову рідною, ще 179 осіб (бл. 1/5) рідною вважають українську, решта — переважно російську[5]. Ці дані є помилковими[6][7].
Орокська мова належить до тунгусо-маньжурської мовної групи. Серед ороків поширена російська мова, лише невелика частка з них володіє рідною мовою.
Мовно і культурно ороки близькі до інших тунгусо-маньжурських народів Приамур'я — нанайців, ульчів, орочів, удегейців; щодо господарської діяльності відрізняються від них розведенням оленів.
У минулому основну роль у житті ороків відігравало рибальство, а оленярство мало підсобне,транспортне, значення.
Традиційне житло ороків узимку — конічний чум (подібний до евенкійського), за літнє житло правив близький за типом до орочського двосхилий намет, критий корою дерев.
Ороки поділялися на екзогамні патрилінійні роди.
У радянський час майже всі ороки, що проживали на північному сході Сахаліну, були об'єднані в одному оленярському колгоспі.
- ↑ Всеросійський перепис населення (2020—2021) https://rosstat.gov.ru/storage/mediabank/Tom5_tab1_VPN-2020.xlsx.
{{cite web}}: Пропущений або порожній|title=(довідка) - ↑ Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 749. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 5 листопада 2015.
- ↑ Перепис населення в Росії 2002 року (рос.). Архів оригіналу за 1 лютого 2013. Процитовано 4 травня 2008.
- ↑ Коренные народы Севера, Сибири и Дальнего Востока РФ. Архів оригіналу за 17 червня 2009. Процитовано 18 грудня 2008.
- ↑ Перепис населення в Україні 2001 року (укр.). Архів оригіналу за 23 липня 2020. Процитовано 21 грудня 2011.
- ↑ Євтух В. Б.; Трощинський В. П.; Галушко К. Ю.; Чернова К. О. Етнонаціональна структура українського суспільства. — Київ : Наукова думка, 2004. — С. 280. — ISBN 978-966-00-0360-6.
- ↑ Магрицька І. (3 лютого 2016). Висновок Держкомстату про багатонаціональність України та всіх її областей притягнутий за вуха. Народний Оглядач (укр.). Процитовано 16 грудня 2025.
- Новикова К., Сем Л. Орокский язык // Языки мира: Тунгусо-маньчжурские языки. М., 1997. (рос.)