Освальд Заградник
| Освальд Заградник | ||||
|---|---|---|---|---|
| словац. Osvald Zahradník | ||||
| Народився | 16 листопада 1932 Великий Бичків, Підкарпатська Русь, Перша чехословацька республіка | |||
| Помер | 16 серпня 2017 (84 роки) Братислава | |||
| Країна |  Чехословаччина Словаччина | |||
| Діяльність | письменник, драматург, драматург, прозаїк | |||
| Сфера роботи | radio writingd[1], телевізійне виробництвоd[1], радіопостановка[1], телепередача[1] і проза[1] | |||
| Alma mater | Карлів університет | |||
| Нагороди |  | |||
|
| ||||
Освальд Заградник (словац. Osvald Zahradník; 16 листопада 1932, Великий Бичків, тоді Чехословаччина, нині Рахівський район, Закарпатська область, Україна — 16 серпня 2017, Братислава, Словаччина[2]) — словацький драматург.
У 1957 році закінчив Карлів університет у Празі, де вивчав філософію і психологію. Працював методистом у празькому концертному агентстві, потім — режисером Чехословацького радіо в словацькому місті Банська Бистриця. У 1967 році дебютував радіоп'єсою «Святість невинності».
У 1972 року на сцені Словацького національного театру відбулася прем'єра психологічної драми «Соло для годинника з передзвоном», в 1977 році — «Сонатини для павича».
Всього Заградник написав більше двадцяти п'єс, серед яких «Прелюдія в мінорі» (1984), «Post scriptum» (1985), «Ім'я для Михайла» (1985), «Півострів Різдва» (1986), «Долетимо до Мілана» (1996), «Плата за помилку» (1998). У 1987–1990 роках Заградник очолював Спілку театральних діячів Словаччини. До своєї смерті продовжував писати п'єси про звичайних людей і їхню непотрібність нікому.
- Освальд Заградник. Соло для годинника з боєм: [Збірник п'єс] — Зміст.: Соло для годинника з боєм; Мелодія для павича; Прелюдія в мінорі; Ім'я для Міхала; Помилка доктора Моресіні; Постскриптум; Різдвяні півострова; Притулок. — СПб : «Балтійські сезони», 2005. — 301 с. — ISBN 5-902675-09-X.
П'єса «Соло для годинника з передзвоном» присутня у театральному просторі України. Серед постановок — Олександр Білозуб на сцені Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка (2006)[3], Олександр Дзекун на сцені Полтавського академічного обласного українського музично-драматичний театр ім. Миколи Гоголя (2012)[4], Ігор Славинський на сцені Київського академічного Молодого театру (2014)[5], Валентин Козьменко-Делінде на сцені Національного театру ім. Лесі Українки (2024).
- 2000, 28 квітня — Медаль Пушкіна (Росія) — за великий особистий внесок у розвиток російсько-словацьких культурних зв'язків[6]
- 2003 — Хрест Прібіни II класу (Словаччина)
- ↑ а б в г д Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Zomrel dramatik Osvald Zahradník
- ↑ Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА (6 квітня 2006). Для тих, кому за… і до… (ua) . «Україна молода». Процитовано 14 листопада 2020.
- ↑ Полтавці дочекалися на прем'єру вистави «Соло для годинника з передзвоном» (ua) . «Телеканал «Центральний» (ТОВ «Студія Місто»). 2 липня 2012. Процитовано 14 листопада 2020.
- ↑ Ірина ЧУЖИНОВА (4 липня 2014). «Театр прийшов до того, щоб почати говорити новою мовою» Керманич Молодого театру Андрій Білоус — про те, що найбільше наболіло (ua) . «День» №120. Процитовано 14 листопада 2020.
- ↑ Указ Президента Российской Федерации от 28 апреля 2000 года № 765 «О награждении медалью Пушкина Заградника О. и Червеняка А.»