Осиновський Семен Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Семен Осиновський
Особисті дані
Повне ім'я Семен Михайлович Осиновський
Народження 25 вересня 1960(1960-09-25) (63 роки)
  Бішкек, Киргизька РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Позиція півзахисник, нападник
Юнацькі клуби
СРСР ДЮСШ міськвно Фрунзе
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1977—1983 СРСР «Алга» (Ф) 80+ (19)
1985—1987 СРСР «Таврія» (С) 109 (26)
1988—1990 СРСР «Алга» (Ф) 71 (11)
1991 СРСР «Достук» (С) 2 (1)
1991 СРСР АПК 4 (0)
1995 Україна «Дніпро» (Ч) 2 (0)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
СРСР СРСР (U-18)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
1992—1995
1995—1996
1997—1998
1998
1999—2000
2001—2002
2002 		Україна «Дніпро» (Ч)
Україна «Кристал» (Ч)
Україна «Черкаси»
Лівія «Аль-Іттіхад» (Тр)
Україна «Кремінь»
Україна «Ворскла-2»
Україна «Полісся» (Ж)
Звання, нагороди
Нагороди
майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Семен Михайлович (Менделейович) Осиновський (нар. 25 вересня 1960, Кара-Балта, Киргизька РСР) — радянський та український футболіст та тренер, виступав на позиції півзахисника та нападника, майстер спорту СРСР (1990).

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Займатися футболом Осиновский починав у ДЮСШ невеликого киргизького міста Кара-Балта, де його першим наставником став Анатолій Калмиков[1]. Пізніше продовжив навчання в ДЮСШ міста Фрунзе у тренерів Михайла та Федора Карабаджакових. Після закінчення спортшколи Осиновский став гравцем головної команди республіки «Алги», в складі якої провів майже сім років. Найуспішнішим для футболіста та його команди видався сезон 1978 року, в якому «Алга» стала переможцем зонального турніру другої ліги, після чого обігравши в стикових матчах команду «Спартак» (Нальчик), отримала право виступати в першій лізі. Але підвищившись у класі, Осиновский з партнерами виступили невдало, посівши за підсумками чемпіонату останнє місце і змушені були покинути другий за значимістю дивізіон радянського футболу. Влітку 1979 року в складі збірної Киргизької РСР Осиновский взяв участь в іграх літньої Спартакіади народів СРСР.

1984 рік Осиновский провів в армійській команді з Таллінна, після чого отримав запрошення в сімферопольську «Таврію». В команді з Криму, яка залишила в попередньому сезоні першу лігу, дебютував 30 березня 1985 року, в поєдинку проти «Кривбасу», відзначившись і своїм першим голом за нову команду. Всього, за підсумками першості, за сімферопольський колектив нападник зіграв 32 матчі, в яких відзначився 18 голами. Більше в команді забив тільки Володимир Науменко, з 29 голами став найкращим бомбардиром першості, в якому «Таврія» фінішувала на 1 місці, ставши чемпіоном республіки. Але в перехідному турнірі кримчани зайняли 2 місце, на три очки відставши від переможця — команди «Ростсельмаш». Наступного сезону колектив очолив Анатолій Полосін, але й при новому наставнику Осиновский продовжував залишатися гравцем основного складу команди, яка зайняла за підсумками першості друге місце. Сезон 1987 року для Осиновського став одним з найуспішніших в його ігровій кар'єрі. «Таврія», очолювана черговим наставником, заслуженим тренером СРСР В'ячеславом Соловйовим, зуміла пробитися в першу лігу. Здобувши впевнену перемогу в зональному першості, сімферопольці вдало зіграли і в перехідному турнірі. Так само успішно команда виступила і в розіграші Кубка СРСР, зупинившись за крок від вирішального матчу. Найбільш драматично для «Таврії» складався поєдинок 1/4 фіналу проти харківського «Металіста», в якому переможця довелося визначати в серії післяматчевих пенальті. «Таврія» після ударів з одинадцятиметрової позначки взяла верх — 3:2. Вирішальними стали третій удар з точки Семена Осиновського і вдала гра голкіпера таврійцев Бориса Білошапки[2]. У матчі 1/2 фіналу проти мінського «Динамо» (в якому Семен вийшов у стартовому складі), сімферопольці поступилися майбутньому володарю трофея з рахунком 0:2. По завершенню сезону, в якому зіграв за «Таврію» в чемпіонаті 41 матч, Осиновский залишає команду, повернувшись в Киргизьку РСР, де ще протягом трьох років виступав за Фрунзенську «Алгу».

У 1991 році, досвідчений півзахисник зіграв декілька матчів за друголіговий «Достук», а потім перейшов до російського клубу АПК з міста Азов, де й завершив ігрову кар'єру. Через декілька років, вже будучи головним тренером команди першої ліги України «Дніпро» (Черкаси), в сезоні 1994/95 років, Осиновский зіграв у виїзному поєдинку проти сєвєродонецького «Хіміка» та домашньому матчі з кременчуцьким «Нафтохіміком».

Кар'єра в збірній[ред. | ред. код]

Виступав у юнацькій збірній СРСР U-18.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Самостійну тренерську кар'єру Осиновский починав в черкаському «Дніпрі». У другому чемпіонаті України прийняв клуб, який залишив в попередньому сезоні першу лігу і вже в своєму першому сезоні на посаді головного тренера повернув команді прописку у другому за силою українському дивізіоні. Сезон 1993/94 підопічні Осиновського також провели досить впевнено, протягом чемпіонату перебуваючи у верхній частині турнірної таблиці, в результаті фінішувавши на 6-му місці. Але вже в наступній першості у команди почалися серйозні ігрові проблеми. Позначалося слабке фінансування, брак кваліфікованих виконавців. У двох поєдинках головному тренерові довелося і самому виходити на футбольне поле як гравцеві.

Після 11 стартових матчів сезону 1995/96 років тренер покинув клуб, очоливши іншу першолігову команду — «Кристал» (Чортків), запросивши туди й ряд гравців зі своєї колишньої команди. Клуб з районного центру Тернопільській області був міцним середняком першості, і в підсумку фінішував на 10-й позиції. Влітку 1996 року став помічником Бориса Стрельцова, який очолив «Прикарпаття». Сезон 1996/97 років команда з Івано-Франківська розпочала вкрай невдало, в п'яти стартових турах набравши лише одне очко, після чого тренерський штаб подав у відставку. У 1997 році Осиновский знову очолив клуб з Черкас, який на той час отримав нового спонсора і змінив назву. На тренерському містку ФК «Черкаси» Семен Михайлович провів півтора року, піднявши команду в сезоні 1997/98 років на сьоме місце. Після чотирьох стартових матчів наступного сезону в серпні 1998 року наставник разом зі своїм помічником, заслуженим тренером РРФСР Борисом Стрельцовим, покинув команду, відгукнувшись на можливість потренувати зарубіжний клуб — «Аль-Іттіхад», який представляв елітний дивізіон Лівії. У футбольному клубі з Триполі Осиновский пропрацював до кінця року, після чого повернувся в Україну[3] і незабаром очолив «Кремінь», який після першої частини чемпіонату посідав останнє, двадцяте місце в турнірі першої ліги. З приходом нового наставника клуб з Кременчука заграв упевненіше, здобувши у другому колі ряд перемог, але все ж витягнути команду із зони вильоту тренеру не вдалося. Зайнявши в результаті 17-е місце, колектив понизився у класі. Наступний сезон підопічні Осиновського провели в другій лізі, де фінішували на 6-му місці в своїй зоні.

У сезоні 2001/02 років Осиновский очолював другу команду полтавської «Ворскли», складену з молодих гравців і яка виступала у другій лізі. Після закінчення чемпіонату став біля керма команди першої ліги «Полісся» (Житомир), але після семи стартових турів сезону 2002/03 років залишив свій пост.

У середині 2000-х років Осиновский покинув Україну, перебравшись на постійне місце проживання до Німеччини, де деякий час тренував аматорські команди.

Досягнення[ред. | ред. код]

Як гравця[ред. | ред. код]

Як тренера[ред. | ред. код]

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • СРСР Майстер спорту СРСР (1990)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Футбольный оазис в Кара-Балте (рос.). www.tavriya.com.ua. Архів оригіналу за 19 травня 2014. Процитовано 12 жовтня 2013.
  2. ↑ Кубок СССР 1987 1/4 финала. Металлист — Таврия (рос.). www.metalist-kh-stat.net.ua. Архів оригіналу за 17 січня 2016. Процитовано 18 травня 2018.
  3. ↑ Дуэт Осиновский — Стрельцов возвратился из Ливии (рос.). www.sport-express.ru. 13.01.1999. Архів оригіналу за 17.01.2016. Процитовано 27 травня 2016.

Посилання[ред. | ред. код]

Нормативний контроль

Лерман (19хх–196х) · Гребер (1964–1965) · Заворотний (19хх) · Алімов (1969) · Попович (1970–1971) · Островський (1971) · Хмельницький (1973–1974) · Молотай (197х–1981) · Жилін (1981–1983) · Лукашенко (1984) · Першин (1988–1989) · Козенков (1989–1990) · Жилін (1990–1992) · Осиновський (1992–1995) · Артюх (1995) · Чуприна (1996) · Піскун (в.о.) (1996) · Осиновський (1997–1998) · Першин (1998) · Мунтян (1998–1999) · Кирилюк (1999–2001) · Заяєв (2001) · Першин (2002) · Кирилюк та Фощій (2002) · Пучков (2003) · Щербаков (2004–2005) · Морозов (2006–2007) · Рябоконь (2007–2008) · Безсмертний (2008–2009)

ФК «Кремінь» – Тренери

Мірошник (1960–1960-ті) · Садовський (1963) · Дзідзігурі (1963) · Мельниченко (1964–1965) · Чирко (1966) · Леонтович (1966) · Усенко (1967) · Ліфшиць (1968) · Усенко (1969) · Берест (1986) · Фомін (1987–1988) · Камінський (1988–1989) · Люлько (1989) · Захаров (1990–1991) · Лозинський (1992) · Стрельцов (1992–1993) · Корпонай (1993) · Рудаков (1994) · Корпонай (1994–1995) · Скурський (1995) · Корпонай (1995) · Яремченко (1996) · Бєлих (1996–1997) · Скурський (1997c) · Коваль (1997–1998) · Скурський (1998c) · Осиновський (1999–2000) · Свистун (2004–2008) · Чумак (2008–2013) · Свистун (2013–2015) · Ященко (2015–2018) · Свистун (2018c) · Столовицький (2018–2019) · Прокопиненко (2019–2020) · Свистун (2020) · Головко (2020) · Годін (2021) · Свистун (2021c) · Столовицький (2021) · Локтіонов (2021–2023) · Климовський (2023–т. ч.)

Богданович (1959) · Гребер (1960–61) · Фомін (1962) · Тучков (1964–65) · Саакян (1966) · Жилін (1967–70) · Сюсюра (1971–72) · Ліфшиць (1972) · Стародубов (1973–74) · Жилін (1974–76) · Банніков (1977–78) · Пестриков (1978–79) · Біба (1980) · Крощенко (1981) · Стародубов (1982–84) · О. Іщенко (1985) · Гулевський (1986–87) · О. Іщенко (1987–89) · Авдиш (1989) · Стародубов (1990) · Авдиш (1991–92) · О. Іщенко (1992–93) · Саркісов (1994) · Колтун (1994) · Шангін (1994) · Черемісін (1995) · Нечаєв (1995) · Біба (1996) · Вебер (1996) · Г. Іщенко (1996–97) · Якубовський (1997–98) · Авдиш (1998) · Якубовський (1998) · Покора (1998) · Авдиш (1998–99) · Дунець (1999) · Авдиш (1999) · Варжеленко (2000) · Авдиш (2000) · Заяєв (2000) · Школьников (2001) · Шевченко (2001) · Авдиш (2001–02) · Осиновський (2002) · Авдиш (2002–03) · Томах (2004) · Школьников (2004) · Хоменко (2004) · Авдиш (2004) · Левицький (2016–17) · Хавров (2017) · Мазяр (2017) · Призетко (2017–18) · Безсмертний (2018–20) · Шищенко (2020–21) · Калитвинцев (2021–24) · Шищенко в. о. (2024–)

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Осиновський_Семен_Михайлович&oldid=29847132