Оситна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Оситна
Село Оситна
Село Оситна
Країна Україна Україна
Область Кіровоградська область
Район/міськрада Новомиргородський район
Рада/громада Оситнянська сільська рада
Код КОАТУУ 3523885601
Облікова картка Облікова картка 
Основні дані
Населення 327
Територія 1,8 км²
Поштовий індекс 26043
Телефонний код +380 5256
Географічні дані
Географічні координати 48°40′19″ пн. ш. 31°48′42″ сх. д. / 48.67194° пн. ш. 31.81167° сх. д. / 48.67194; 31.81167Координати: 48°40′19″ пн. ш. 31°48′42″ сх. д. / 48.67194° пн. ш. 31.81167° сх. д. / 48.67194; 31.81167
Середня висота
над рівнем моря
182 м
Відстань до
районного центру
26 км
Місцева влада
Адреса ради 26043, Кіровоградська обл., Новомиргородський р-н, с. Оситна, вул. Центральна, 44, тел. 96-6-42
Сільський голова Єзан Генадій Васильович
Карта
Оситна. Карта розташування: Україна
Оситна
Оситна
Оситна. Карта розташування: Кіровоградська область
Оситна
Оситна

Оситна́ (до 1875 року — Ла́рієве) — село в Україні, в Новомиргородському районі Кіровоградської області. Територія села — 180 га. Населення становить 327 осіб. Орган місцевого самоврядування — Оситнянська сільська рада.

Історія[ред. | ред. код]

Оситна на військово-топографічній карті 1869 року

Етимологія назви[ред. | ред. код]

Село отримало свою назву від лівої притоки Великої Висі — річки Оситна, що тут протікає. Старожили підтверджують версії щодо початкової назви села Осикна, а річки — Осикнянка.

XVIII століття[ред. | ред. код]

Вважається, що Оситна виникла після 1752 року як форпост для попередження татарських набігів. За іншими даними,[1] вже на початку XVIII століття в центрі сучасного села, територія якого входила тоді до Дикого поля, з'явився козацький зимівник з невеликих глиняних жител. Поселенці були вихідцями з Полтавщини; очолював їх козак Громаш. Згодом територія зимівника розширилась і отримала назву Козацької Слободи. Землі слободи мали козацький устрій.

XIX століття[ред. | ред. код]

Після скасування козацтва земля на території Козацької Слободи була поділена між членами сільської общини, яка зберегла окремі козацькі закони. На один двір наділялось 5 десятин землі. Перерозподіл землеволодінь відбувався через кожні два роки. Територія колишньої Козацької Слободи у розмовній мові отримала назву Громашівка.

На північ від Громашівки розташовувались землі польського графа Марходського, продані йому, за переказом, Єлизаветою Петрівною. Площа земель графа становила близько тисячі десятин. Проживали тут переважно поляки. Місцевість згодом отримала назву Єлисаветівка.

Південніше слободи містилась територія, яку понині називають Ларієве. Цими землями володів поміщик Ларієв, який в XIX столітті збудував тут маєток з господарськими будівлями, церкву, млин, великі комори та цегельний завод. Через жорстокі покарання кріпаків вони часто палили скирти зі збіжжям, покидали обжиті місця і переселялись далі в степ. На їх місце приходили робітники з Київщини та Черкащини. Після селянської реформи 1861 року селяни довгий час залишались на становищі кріпаків через неспроможність сплатити за землю.

Причиною суперечок між поміщиками Ларієвим та Марходським були землі колишньої Козацької Слободи, однак Громашівку ніхто з них до своїх володінь не приєднав. Після занепаду господарства Ларієва він продав свої землі, залишивши лише маєток та церкву. Через кілька років його було поховано у панському склепі. Нащадки Ларієва покинули село і більше сюди не повертались. Його землі викупили заможні селяни, головним чином, із Київської губернії.

Землі Марходського після його смерті перейшли до одного з синів, який занедбав господарство і програв батьківський маєток у карти бідняку Костирці. Той видав свою доньку заміж за поміщика з-під Єлисаветграда Варуна, якому і відійшов маєток. В 1873 році у власність Варуна перейшла майже вся територія села. Господарство налагодилось, врожаї та доходи від них підвищились. Новий поміщик розширив тваринницькі ферми, збудував цукроварню та спиртзавод, забезпечивши селянам роботу не лише на літо, а й на зиму.

В 1875 році село отримало свою сучасну назву.

XX століття[ред. | ред. код]

Після революційних подій 19051907 років Варун виїхав з Оситної до Португалії. Землі з маєтком він залишив у розпорядження сільської общини, але вже скоро всі будівлі було потрощено і спалено. Під час перевороту 1917 року було остаточно знищено панський маєток та церкву.

У ході примусової колективізації в селі було створено три колгоспи: «Більшовик», «Червоноармієць» та «Хлібороб», які першопочатково розміщувались у спорожнілих дворах заможних селян. Пізніше було зведено глинобитні тваринницькі приміщення, ферми та комори, криті соломою.

Після Голодомору 19321933 років, до Оситної в 1934 році було переселено вихідців з Росії та Житомирщини.

На фронтах Другої Світової війни воювали 182 оситнянці, з яких 130 загинуло. На примусові роботи до Німеччини було вивезено близько 30 юнаків та дівчат. 1 березня 1944 року Оситну було звільнено від німецької окупації.

У 1954 році в Оситнянській середній школі у дві зміни навчалось 290 учнів та працювало 15 вчителів. Пізніше було збудовано нові приміщення ферми та дитячого садку, будинок культури, ФАП, шкільний спортзал, колгоспну та шкільну їдальні. Функціонувала бібліотека з фондом 7,8 тис. книг.

В 1980-ті роки практично всі вулиці Оситної (загальною протяжністю 8 км) було асфальтовано, зведено двоповерхове адміністративне приміщення.

З 1996 року село почало занепадати. Однією з причин масового відтоку населення з Оситної до початку 2000-х років був складний транспортний зв'язок з районним центром. Після будівництва автотраси та ділянки автомобільної дороги довжиною 8,4 км цю проблему частково було вирішено.

Демографія[ред. | ред. код]

Станом на 1917 рік, у селі в 500 дворах мешкало 3 тис. осіб.

В роки Голодомору 19321933 років в Оситній померло 2 тис. чоловік, близько півтисячі людей виїхало; кількість населення зменшилась до 500 осіб.

В 1954 році населення Оситної становило 740 мешканців.

За даними перепису 2001 року, в селі проживало 467 осіб.

За попередніми підрахунками, 2007 року в Оситній мешкало 393 людини, а станом на 1 січня 2009 року — 360 осіб в 149 дворах.

Станом на 1 січня 2015 року, в селі мешкало 327 осіб.

Динаміка населення
1917 1933 1954 2001 2007 2009 2015
3000 500 740 467 393 360 327

Рідна мова населення Оситної за переписом 2001 року:[2]

Мова Частка
Flag of Ukraine.svg українська 97,22%
Flag of Russia.svg російська 1,93%
Flag of Moldova.svg молдавська 0,43%

Інфраструктура[ред. | ред. код]

В селі функціонує загальноосвітня школа I–II ступенів, бібліотека та фельдшерсько-акушерський пункт. Загальна кількість дворів — 149.

Транспорт[ред. | ред. код]

Регулярні перевезення здійснює рейсовий автобус сполученням ОситнаКропивницький.

Вулиці[ред. | ред. код]

В Оситній налічується 12 вулиць:[3]

  • Дружби вул.
  • Центральна вул.
  • Зоряна вул.
  • Миру вул.
  • Набережна вул.
  • Перемоги вул.
  • Північна вул.
  • Садова вул.
  • Слави вул.
  • Степова вул.
  • Українська вул.
  • Шкільна вул.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Чорні і білі смуги історії на прикладі одного села // «Новомиргородщина», № 31 (8941) від 31.07.2009
  2. Розподіл населення Оситної за рідною мовою (у % до загальної чисельності населення) за переписом 2001 року
  3. Вулиці Оситної на сайті ЦВК. Архів оригіналу за 23 жовтень 2012. Процитовано 3 червень 2012. 

Посилання[ред. | ред. код]