Оскар Луїджі Скальфаро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Оскар Луїджі Скальфаро
італ. Oscar Luigi Scalfaro
Оскар Луїджі Скальфаро
Flag of the President of Italy (1992–2000).svg

Час на посаді:
28 травня 1992 — 15 червня 1999
ПопередникФранческо Коссіґа
НаступникКарло Адзеліо Чампі

Народився9 вересня 1918(1918-09-09)[1][2][3]
Новара, П'ємонт, Італія[1]
Помер29 січня 2012(2012-01-29)[4][1][…] (93 роки)
Рим, Італія[1]
ГромадянствоІталія Італія
Національністьіталієць
Політична партіяДемократична партія
Особистий підписSignature of Oscar Luigi Scalfaro.png
Нагороди
Орден «За заслуги в праці» (Італія)
Великий Орден Короля Томислава зі стрічкою та Великою Даницею
Орден Князя Ярослава Мудрого І ступеня
Почесна відзнака Президента України
Кавалер Золотого ланцюга ордена Пія IX

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Оскар Луїджі Скальфаро (італ. Oscar Luigi Scalfaro; 9 вересня 1918, Новара — 29 січня 2012, Рим) — італійський політик, президент Італії в 19921999, потім сенатор.

Біографія[ред. | ред. код]

1942 року завершив юридичну освіту в Католицькому університеті Святого Серця у Мілані та почав роботу у магістратурі. Втративши у 1944 20-річну дружину, більше не одружувався. Після закінчення Другої світової війни він став у 1945 році державним обвинувачем, останнім в Італії, які брали участь у винесенні смертного вироку, який був скасований. У 1946 році він був обраний в Конституційну асамблею від Турина, в 1948 вперше став членом Палати депутатів від Християнсько-демократичної партії. Займав консервативні антикомуністичні позиції, в 19721973 був міністром освіти, в 19831987 міністром внутрішніх справ. У 1992 був обраний головою Палати депутатів, однак вже через місяць став новим президентом країни, після розпуску Християнсько-демократичної партії в 1993 функціонуючи як незалежний. Його обрання відбулося після двотижневих безуспішних спроб обрання, на що вплинуло вбивство мафією судді Джованні Фальконе. У 2006 Скальфаро виступав проти конституційних реформ, запропонованих урядом Сильвіо Берлусконі і які не отримали підтримки на референдумі. Він став членом лівоцентристської Демократичної партії.

Будучи на 2009 другим за віком членом Сенату Італії після Ріти Леві-Монтальчини, у 2006 головував на першому засіданні Сенату після її відмови, але в 2008 відмовився від цього.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119487861 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б в г ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б Discogs — 2000.
  4. а б Oscar Luigi Scalfaro
  5. М. П. Білоблоцький, В. Й. Бузало, В. М. Куценко, В. М. Литвин, В. П. Рябоконь. Відзнаки Президента України. Ордени, медалі, нагородна зброя. — К. : «Мистецтво», 1999. — С. 14. — ISBN 966-577-165-5.
  6. Указ Президента України № 347/95 від 5 травня 1995 року «Про нагородження Почесною відзнакою Президента України»
  7. Štátne vyznamenania udelené v rokoch 1993—1998(словац.)
  8. Acta Apostolicae Sedis, 1993. — P. 112. (італ.)

Посилання[ред. | ред. код]