Османо–Венеційська угода (1416)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
CC-logo.svg

Ця стаття містить текст, перекладений зі статті «Ottoman–Venetian maritime treaty (1416)» англійської Вікіпедії.
Перекладено з англійської Вікіпедії станом на 13 лютого 2017 року

Icono de traducción.svg

Османо–Венеційська угода 1416 року між Османською імперією та Венеційською республікою поклала кінець нетривалому конфлікту між двома державами та встановила правила морської торгівлі між ними.

Передумови[ред. | ред. код]

На початку 14го століття, після падіння Румського султанату, три анатолійські Бейлики: Карасі, Айдин та Ментеше отримали незалежність та вихід до Егейського моря. Однак, наприкінці століття вони були анексовані Османською імперією, міць якої зростала. Османи отримали у власність флоти та команди колишніх незалежних бейликів. Розширивши таким чином свій флот, Османи стали становити загрозу венеційському домінуванню в Егейському морі. Не дивлячись на те, що згодом під час кампанії Тамерлана, бейлики на короткий час отримали незалежність, відновити свої флоти вони так і не змогли.

У 1415 році, згодом після Османського міжцарів'я, Венеція відрядила 10 Галер на чолі з П'єтро Лореданом до Мармурового моря задля контролю над Османським флотом. Отримавши підкріплення з Егейських островів(більшість з яких була під владою Венеції), згодом цей флот контролював усе Мармурове море. 29 травня 1416 року відбулася битва, в якій венеційський флот переміг османський, також турки втратили свого адмірала Чали Бея. Лоредан також намагався захопити османський порт Лапсекі, проте був відкинутий та змушений відступити[1].

Договір[ред. | ред. код]

При посередництві візантійського імператора Мануїла II Палеолога обидві сторони дійшли згоди по наступних пунктах:

Посилання та примітки[ред. | ред. код]

  1. Yaşar Yücel and Ali Sevim (1990). Türkiye Tarihi II [History of Turkey]. Istanbul: AKDTYK yayınları. с. 80–81.