Османсько-венеційська угода (1416)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Османсько-венеційська угода 1416 року — міждержавна угода між Османською імперією та Венеційською республікою поклала кінець нетривалому конфлікту між двома державами та встановила правила морської торгівлі між ними.

Передумови[ред. | ред. код]

На початку 14го століття, після падіння Румського султанату, три анатолійські Бейлики: Карасі, Айдин та Ментеше отримали незалежність та вихід до Егейського моря. Однак, наприкінці століття вони були анексовані Османською імперією, міць якої зростала. Османи отримали у власність флоти та команди колишніх незалежних бейликів. Розширивши таким чином свій флот, Османи стали становити загрозу венеційському домінуванню в Егейському морі. Не дивлячись на те, що згодом під час кампанії Тамерлана, бейлики на короткий час отримали незалежність, відновити свої флоти вони так і не змогли.

У 1415 році, згодом після Османського міжцарів'я, Венеція відрядила 10 Галер на чолі з П'єтро Лореданом до Мармурового моря задля контролю над Османським флотом. Отримавши підкріплення з Егейських островів(більшість з яких була під владою Венеції), згодом цей флот контролював усе Мармурове море. 29 травня 1416 року відбулася битва, в якій венеційський флот переміг османський, також турки втратили свого адмірала Чали Бея. Лоредан також намагався захопити османський порт Лапсекі, проте був відкинутий та змушений відступити[1].

Договір[ред. | ред. код]

При посередництві візантійського імператора Мануїла II Палеолога обидві сторони дійшли згоди по наступних пунктах:

Посилання та примітки[ред. | ред. код]

  1. Yaşar Yücel and Ali Sevim (1990). Türkiye Tarihi II [History of Turkey]. Istanbul: AKDTYK yayınları. с. 80–81.