Основи геополітики

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Основи геополітики:
Геополітичне майбутнє Росії»
Основи геополітики.Геополітичне майбутнє Росії.jpg
Обкладинка російського видання
Автор Дугін Олександр Гелійович
Назва мовою оригіналу Основы геополитики: Геополитическое будущее России
Країна Росія Росія
Мова російська мова
Тема філософія, політика, соціологія, історія
Жанр есей
Видавництво Арктогея
Видано 1997
ISBN 978-5-8592-8019-3

Основи геополітики: Геополітичне майбутнє Росіїрашистська геополітична книга Олександра Дугіна. Його публікація в 1997 році була добре сприйнята в Російській Федерації; вона мала значний вплив на російську військову, поліцейську та зовнішньополітичну еліту[1][2] і використовувався як підручник в Академії Генерального штабу російських військових.[1][3] Згодом могутні російські політичні діячі зацікавилися Дугіним,[4] російським політичним аналітиком і публіцистом, який сповідує ультранаціоналістичну та неофашистську[5][6][7] ідеологію, засновану на його ідеї неоєвразійства[8], який розвинув тісні стосунки з російською Академією Генерального штабу.[9]

Дугін вважає співавтора і свого головного натхненника генерала Миколу Клокотова з Академії Генерального штабу[10], хоча Клокотов це заперечує.[3] Створити книгу допоміг начальник Міжнародного департаменту Міністерства оборони Російської Федерації генерал-полковник Леонід Івашов.[11]

Книга стверджує, що Україна повинна бути анексована Російською Федерацією, тому що нібито «Україна як держава не має геополітичного значення, особливого культурного імпорту чи загальнолюдського значення, географічної унікальности, етнічної винятковости, її певні територіальні амбіції становлять величезну небезпеку для всієї Євразії і без вирішення проблеми «українського питання», говорити про континентальну політику взагалі безглуздо. У параграфі «Геополітична декомпозиція України» Дугін писав, що не можна дозволити Україні залишатися незалежною, якщо вона не буде санітарним кордоном, що було б теж неприпустимо».[12]

Використання[ред. | ред. код]

Клокотов заявив, що в майбутньому книга «служить могутнім ідейним фундаментом для підготовки нового військового командування».[12] Дугін стверджував, що книга прийнята як підручник у багатьох російських навчальних закладах.[1] Колишній спікер Держдуми Російської Федерації Геннадій Селезньов, для якого Дугін був радником з геополітики,[13] «закликав зробити геополітичну доктрину Дугіна обов’язковою частиною шкільної програми».[12]

Книга мала великий вплив на зовнішню політику Владіміра Путіна, що врешті призвело до російсько-української війни.[14]

Зміст[ред. | ред. код]

У «Основах геополітики» Дугін закликає США та атлантизм втратити свій вплив у Євразії, а Росію відновити свій вплив шляхом анексій та союзів.[3]

У книзі стверджується, що «битва за світове панування росіян» не закінчилася, а Російська Федерація залишається «центром нової антибуржуазної, антиамериканської революції». Євразійська імперія буде побудована «за фундаментальним принципом спільного ворога: відмовою від атлантизму, стратегічного контролю США та відмовою ліберальним цінностям домінувати над нами».[2][12]

Військові дії відіграють відносно невелику роль. Підручник виступає за складну програму підривної діяльности, дестабілізації та дезінформації, яку очолювали російські спецслужби.[15] Операціям має сприяти жорстке використання російських газу, нафти та природних ресурсів для залякування та тиску на інші країни.[12]

У книзі сказано, що «максимальне завдання [майбутнього] — це «фінляндизація» всієї Європи».[12]

В Європі:

На Близькому Сході та в Центральній Азії:

  • У книзі наголошується на «континентальному російсько-ісламському альянсі», який лежить «в основі антиатлантистської стратегії». Альянс базується на «традиційному характері російської та ісламської цивілізації».
  • Іран є ключовим союзником. У книзі використано термін «вісь Москва–Тегеран».[12]
  • Вірменія відіграє особливу роль: вона буде служити «стратегічною базою», і необхідно створити «[дочірню] вісь Москва-Єреван-Тегеран». Вірмени «це арійський народ... [як] іранці та курди».[12]
  • Азербайджан можна «розколоти» або віддати Ірану.[12]
  • Грузію треба розчленувати. Абхазія та «Об’єднана Осетія» (до якої входить Південна Осетія Грузії) будуть включені до складу Росії. Незалежна політика Грузії є неприйнятною.[12]
  • Росії необхідно створити «геополітичні потрясіння» всередині Туреччини. Цього можна досягти, залучаючи курдів, вірмен та інших меншин.[12]
  • У книзі Кавказ розглядається як російська територія, включаючи «східні та північні береги Каспію (території Казахстану та Туркменістану)» і Середню Азію (згадуються Казахстан, Узбекистан, Киргизстан і Таджикистан).[12]

У Східній та Південно-Східній Азії:

У книзі наголошується, що Російська Федерація повинна поширювати антиамериканізм повсюдно: «головним «козлом відпущення» будуть саме США».

У Сполучених Штатах:

  • Російська Федерація повинна використовувати свої спецслужби в межах Сполучених Штатів, щоб розпалити нестабільність і сепаратизм, наприклад, провокувати «афроамериканських расистів». Російська Федерація повинна «впроваджувати геополітичний безлад у внутрішньоамериканську діяльність, заохочуючи всі види сепаратизму та етнічних, соціальних і расових конфліктів, активно підтримувати всі дисидентські рухи – екстремістські, расистські та сектантські групи, дестабілізуючи таким чином внутрішньополітичні процеси в США. має сенс одночасно підтримувати ізоляціоністські тенденції в американській політиці».[12]

Євразійський проєкт можна було б розширити на Південну та Центральну Америку.[12]

Сприйняття і вплив[ред. | ред. код]

Старший науковий співробітник Інституту Гувера Джон Б. Данлоп заявив, що «вплив цього підручника «євразійський» на ключові російські еліти свідчить про тривожний підйом неофашистських ідей та настроїв у період пізнього Єльцина та Путіна».[1]

Історик Тімоті Д. Снайдер у The New York Review of Books писав, що на основи геополітики впливають роботи Карла Шмітта, прихильника консервативного міжнародного порядку, чия робота вплинула на нацистів. Він також відзначив ключову роль Дугіна у поширенні ідеологій євразійства та націонал-більшовизму.[16]

Книгу Foreign Policy описав як «одну з найбільш цікавих, вражаючих і жахливих книг, які вийшли з Російській Федерації за всю пострадянську епоху», і «більш тверезі, ніж попередні книги Дугіна, краще аргументовані та позбавлені окультизму посилання, нумерологія, традиціоналізм та інша ексцентрична метафізика».[3] У 2022 році Foreign Policy також зазначав, що «недавнє вторгнення в Україну є продовженням стратегії послаблення міжнародного ліберального порядку, яку просував Дугін».[17]

За словами Антона Шеховцова, на обкладинці книги зображено Зірку Хаосу, символ, який представляє магію хаосу в сучасних окультних течіях, і використання символу відповідає загальним інтересам Дугіна до окультизму та окультної символіки. Після публікації книги Дугін також використав цей символ як логотип своєї партії Євразія.[18]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Dunlop, John B. (30 липня 2004). Russia's New—and Frightening—"Ism". Hoover Institution. Процитовано 12 жовтня 2017.  Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «HI01» визначена кілька разів з різним вмістом
  2. а б Burbank, Jane (22 березня 2022). The Grand Theory Driving Putin to War. The New York Times (New York City). Процитовано 23 березня 2022. «After unsuccessful interventions in post-Soviet party politics, Mr. Dugin focused on developing his influence where it counted — with the military and policymakers. With the publication in 1997 of his 600-page textbook, loftily titled “The Foundations of Geopolitics: The Geopolitical Future of Russia,” Eurasianism moved to the center of strategists’ political imagination. In Mr. Dugin’s adjustment of Eurasianism to present conditions, Russia had a new opponent — no longer just Europe, but the whole of the ‘Atlantic’ world led by the United States.»  Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Burbank» визначена кілька разів з різним вмістом
  3. а б в г The Unlikely Origins of Russia's Manifest Destiny. Foreign Policy. Архів оригіналу за 27 липня 2016. Процитовано 23 жовтня 2017.  Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:0» визначена кілька разів з різним вмістом
  4. Liverant, Yigal (Winter 2009). The Prophet of the New Russian Empire. Azure (Jerusalem: Shalem Center) (35). ISSN 0793-6664. Процитовано 6 квітня 2015. 
  5. (рос.) Патологические тенденции в русском неоeвразийстве". О значении взлета Александра Дугина для интерпретации общественной жизни современной России
  6. Аргумент.уа: Профессор Дугин, обычный русский фашист. Архів оригіналу за 29 червня 2014. Процитовано 27 червня 2014. 
  7. Le Raspoutine de Poutine. Chantre d'un fascisme panslave, l'ultranationaliste Alexandre Douguine est un conseiller occulte du chef du Kremlin. Son but ? Annexer une partie de l'Ukraine et reconstituer l'empire russe.— Article publié dans le Nouvel Observateur le 30 avril 2014. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 30 червня 2014. 
  8. Shekhovtsov, Anton; Umland, Andreas (October 2009). Is Aleksandr Dugin a Traditionalist? "Neo-Eurasianism" and Perennial Philosophy. The Russian Review (Wiley) 68: 662–678. JSTOR 20621114. 
  9. Lavelle, Peter (2003). Uncovering Russia (excerpt: A civil society without civility). Norasco Publishing Ltd. с. 379–380. ISBN 0972970800. 
  10. Firth, Charles (4 березня 2017). 1990s Manifesto outlining Russia's plans is starting to come true. news.com.au. Процитовано 12 жовтня 2017. 
  11. Mankoff, Jeffrey (17 жовтня 2011). Russian Foreign Policy: The Return of Great Power Politics. Rowman & Littlefield. с. 69–70. ISBN 9781442208261. 
  12. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб Dunlop, John (31 січня 2004). Aleksandr Dugin's Foundations of Geopolitics. Demokratizatsiya: The Journal of Post-Soviet Democratization (Institute for European, Russian and Eurasian Studies (George Washington University)) 12 (1): 41. ISSN 1074-6846. OCLC 222569720. Архів оригіналу за 7 червня 2016.  Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «dunlop» визначена кілька разів з різним вмістом
  13. Toal, Gerard (2017). Near Abroad: Putin, the West and the Contest Over Ukraine and the Caucasus. Oxford University Press. с. 78. ISBN 9780190253301. 
  14. Farmer, Brit McCandless (12 квітня 2022). Aleksandr Dugin: The far-right theorist behind Putin's plan. 60 Minutes. CBS News. Процитовано 12 квітня 2022. 
  15. Von Drehle, David (22 березня 2022). The man known as ‘Putin’s brain’ envisions the splitting of Europe — and the fall of China. The Washington Post (Washington D.C.). Процитовано 22 березня 2022. «In his magnum opus, ‘The Foundations of Geopolitics: The Geopolitical Future of Russia,’ published in 1997, Dugin mapped out the game plan in detail. Russian agents should foment racial, religious and sectional divisions within the United States while promoting the United States’ isolationist factions. In Great Britain, the psy-ops effort should focus on exacerbating historic rifts with Continental Europe and separatist movements in Scotland, Wales and Ireland.» 
  16. Snyder, Timothy (20 березня 2014). Fascism, Russia, and Ukraine. The New York Review of Books. Архів оригіналу за 27 січня 2016. Процитовано 5 вересня 2014. 
  17. Young, Benjamin (6 березня 2022). Putin Has a Grimly Absolute Vision of the ‘Russian World’. Foreign Policy. Процитовано 11 березня 2022. 
  18. Shekhovtsov, Anton (1 грудня 2008). The Palingenetic Thrust of Russian Neo‐Eurasianism: Ideas of Rebirth in Aleksandr Dugin’s Worldview. Totalitarian Movements and Political Religions 9 (4): 491–506. ISSN 1469-0764. doi:10.1080/14690760802436142. «Occult symbolism plays another important role in Dugin's ideological imagery. The eight-arrow star that became an official symbol of Dugin's organisation had first appeared on the cover of Osnovy geopolitiki, posited in the centre of the outline map of Eurasia. Misleadingly identified by Ingram as a swastika, this symbol is a modified 'Star of Chaos' and can be presumed to refer to 'Chaos Magick', an occult doctrine based on the writings of Crowley, Austin Osman Spare and Peter Carroll.» 

Посилання[ред. | ред. код]