Останній самурай (фільм, 2003)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Останній самурай
The Last Samurai
ЖанрДрама
Пригоди
РежисерЕдвард Цвік
ПродюсерТом Круз
Том Енгельман
Маршал Херсковіц
Скотт Крупф
Пола Вагнер
Едвард Цвік
СценаристДжон Логан
Едвард Цвік
Маршал Херсковіц
У головних
ролях
Ватанабе Кен
Том Круз
ОператорДжон Тол
КомпозиторГанс Ціммер
КінокомпаніяWarner Bros. Pictures
Дистриб'юторInterCom і Netflix
Тривалість160 хв.
Моваанглійська
японська
французька
КраїнаСША США
Японія Японія
Нова Зеландія
Рік2003
Кошторис140 млн. $
Касові збори456 758 981 $
IMDbID 0325710
lastsamurai.com
CMNS: Останній самурай у Вікісховищі

Останній самурай (англ. The Last Samurai) — американська історична драма Едварда Цвіка за романом Джона Логана про пригоди американського офіцера в Японії часів реставрації Мейдзі. Фільм має 4 номінації «Оскар», а також 15 нагород і 39 номінацій інших премій.

У ролях

[ред. | ред. код]
Актор Роль
Том Круз Натан Елґрен капітан Натан Елґрен
Ватанабе Кен Моріцгу Кацумото лорд Моріцгу Кацумото
Коюкі Като Така Така
Шин Коямада Нобутада Кацумото Нобутада Кацумото
Тоні Голдвін Беглі полковник Беглі
Накамура Шичіносуке II Мейдзі імператор Мейдзі
Санада Хіроюкі Удзіо полковник Удзіо
Біллі Конноллі Зебулон Гент сержант Зебулон Гент
Скотт Вілсон Свонбек Свонбек
Тімоті Сполл Саймон Грехем журналіст Саймон Грехем

Короткі відомості

[ред. | ред. код]

Фільм був розроблений сценаристом та режисером Вінсентом Вардом. Вард став виконавчим продюсером цього фільму — працюючи над його створенням майже чотири роки і після запрошення декількох режисерів (Коппола, Вейр), Едвард Цвік зацікавився ним. Створення фільму взяв на себе Цвік і знімав його в рідній країні Варда — Новій Зеландії.

Зірка багатьох фільмів, Том Круз, (він є також співпродюсером цього фільму), грає роль американського солдата Натана Олгрена, особисті та емоційні конфлікти якого призвели до контакту із самураями у період Реставрації Мейдзі в Японії 1876—1877 років. У фільмі також головні ролі грають актори Ватанабе Кен, Тімоті Спол, Біллі Конноллі та Тоні Голдвін.

Сценарій фільму заснований на реальних подіях — Південно-західній війні 1877 року під проводом Сайґо Такаморі, а також історії життя Жюля Брюне, капітана французької армії, котрий воював пліч-о-пліч з Еномото Такеакі на початку громадянської війни в Японії 18681869 років. Історична роль вестернізації Японії, яку проводили Велика Британія, Нідерланди та Франція, у фільмі дещо перекладена на плечі Сполучених Штатів. Ці деталі, персонажі у фільмі та реальна історія спрощені задля покращення сюжету; фільм не має на меті дублювати історію.

Останній самурай отримав гарні відгуки, а також загальні касові збори в $456 мільйонів. Окрім цього, він був представлений у сімох номінаціях, включаючи «Оскар», Золоті глобуси та National Board of Review.

Історичний фон подій

[ред. | ред. код]
Могила Сайґо Такаморі та частини його бойових соратників у Кагосімі, Японія. Поштова листівка, близько 1910

24 вересня 1877 відбувся останній бій (Битва близ Широями) зведених сил повстанців проти об'єднаних імператорських сухопутних сил і підрозділів морської піхоти (всього 30.000 осіб), підтриманих кораблями імператорського флоту. При співвідношенні сил 60: 1 не на користь повсталих з 400 воїнів, яких Сайго Такаморі повів у бій проти імператорських військ, в живих залишилося близько 40 самураїв та тяжкопоранений Сайго, який зумів здійснити ритуальний обряд «сеппуку». Останні живі самураї кинулися в атаку на урядові війська, проте всі були знищені вогнем кулеметів Гатлінга. Смерть Сайго була оповита численними легендами, деякі з них його смерть піддавали сумніву, навіть передрікали його швидке повернення. Імператор Мейдзі, прагнучи не порушувати природну прихильність населення країни до видного борця за традиційні цінності та національні традиції Японії, а також бажаючи об'єднати націю, 22 лютого 1889 визнав мужність Сайго Такаморі та посмертно його помилував. В Кагосімі, рідному місті Сайго, в пам'ять про останнього безстрашного самурая була встановлена ​​статуя (нині територія центрального міського парку), а сам він і його полеглі в битві воїни були поховані на міському кладовищі Нансі (яп. 南 洲 墓地)[1].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Harald Pöcher. Kriege und Schlachten in Japan, die Geschichte schriebe. Von den Anfängen bis 1853. Reihe: Militärgeschichte. — Berlin : Lit Verlag, 2011. — P. 54. — ISBN 978-3-643-50082-3. (нім.) (Перевірено 7 липня 2012)

Посилання

[ред. | ред. код]