Остапенко Дмитро Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дмитро Остапенко
Остапенко Дмитро Іванович.JPG
Ім'я при народженні Дмитро Іванович Остапенко
Народився 3 листопада 1946(1946-11-03) (73 роки)
Полтавська область
Громадянство УРСР
Україна Україна
Національність українець
Діяльність Заслужений діяч мистецтв України
Alma mater Харківський інститут мистецтв
Посада Міністр культури УРСР
Термін 19951999
Попередник Дзюба Іван Михайлович
Наступник Богуцький Юрій Петрович
Діти Андрій Остапенко
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Премії
Фестиваль творчої молоді України
Звання
Народний артист України Заслужений діяч мистецтв України

Дмитро Іванович Остапенко (нар. 3 листопада 1946) — український державний та культурний діяч. Міністр культури і мистецтв України (з 25 вересня 1995 по 4 серпня 1999 рр.), генеральний директор Національної філармонії України.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 3 листопада 1946 року в селі Новачиха Хорольського району Полтавської області.

Освіта[ред. | ред. код]

Закінчив Полтавське державне музичне училище імені Миколи Лисенка (1964), Харківський інститут мистецтв (1968). Професор.

Діяльність[ред. | ред. код]

З 1966 — артист Ансамблю народних інструментів Харківської обласної філармонії.

У 1968—1973 — викладач по класу народних інструментів Харківського культурно-освітнього училища, згодом — Харківського державного інституту культури.

З 1973 по 1977 — працював в Харківському обкомі ЛКСМУ та міськкому Компартії України.

З 1977 по 1982 — Директор Харківського академічного театру опери і балету імені М. В. Лисенка.

З 1982 по 1984 — Начальник головного управління театрів і музичних закладів Міністерства культури УРСР, член колегії Міністерства культури УРСР.

З 1984 по 1991 — Інструктор, завідувач сектором театрів і музичного мистецтва, консультант в апараті ЦК Компартії України.

З 1991 по 1992 — Завідувач відділу культури Інституту наукових інновацій Українського відділення міжнародного центру наукової культури «Всесвітня лабораторія» .

З 1992 по 1995 — генеральний директор — художній керівник Національної філармонії України

З 25.09.1995 по 04.08.1999 — Міністр культури і мистецтв України.

З 1999 — генеральний директор Національної філармонії України.

Творча діяльність[ред. | ред. код]

Соліст-інструменталіст (домра), репертуар становить понад 40 творів. Він з успіхом гастролював в Україні, та за кордоном. Працював викладачем Київський національний університет культури і мистецтв, з 1995-го — старший викладач, доцент, а з 1998 року — професор Національної музичної академії України імені Петра Чайковського. За ініціативою та за його безпосередньої участі в Національній філармонії створено нові художні колективи, які стали знаними не тільки в Україні, а й далеко за її межами: симфонічний оркестр, квартет баяністів, квартет гітаристів, інструментальний ансамбль «Джерело». В концертному виконанні забезпечено постановки опер М. Лисенка «Наталка Полтавка», Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», П. Чайковського «Євгеній Онєгін», Джузеппе Верді «Травіата», чим започаткував створення камерного театру при консерваторії.

Автор ряду культурно-мистецьких проектів, Днів культури України в Казахстані, Словаччині, Болгарії, Узбекистані, Росії, Франції, учасник проектів з реконструкції та капітального ремонту визначних пам'яток культури — будинків Національної філармонії України, Національного палацу «Україна», Культурного центру України в Москві.

Адміністративна діяльність[ред. | ред. код]

В часи перебування Д. Остапенка на посаді міністра культури було завершено капітальний ремонт Національної філармонії України, засновано Академічний симфонічний оркестр Національної філармонії України.

Звання[ред. | ред. код]

Сім'я[ред. | ред. код]

Син — гітарист Андрій Остапенко, соліст Національної філармонії України.[2]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]