Остапчук Віктор Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Остапчук Віктор Миколайович
Остапчук Віктор Миколайович 5674 Чуприна Вадим А.jpg
Народився 16 травня 1955(1955-05-16) (63 роки)
місто Магнітогорськ,
Челябінська область,
Росія
Громадянство СРСР СРСР Україна Україна
Діяльність політик
Alma mater Українська державний університет залізничного транспорту
Посада Народний депутат України[1] і Народний депутат України
Партія Партія "Відродження"
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Почесна грамота Верховної Ради України
Державна премія України в галузі архітектури
Заслужений працівник транспорту України

Остапчу́к Ві́ктор Микола́йович (нар. 16 травня 1955(19550516), Магнітогорськ) — Герой України, Народний депутат України VII, VIII скликаннь, доктор технічних наук.

Народився 16 травня 1955 р. в м. Магнітогорськ Челябінської області, куди на початку війни була евакуйована з Житомирської області його родина.

Освіта[ред. | ред. код]

  • З 1972 по 1977 роки навчався у Харківському інституті інженерів залізничного транспорту ім. С. М. Кірова на механичному факультеті «Тепловози та тепловозне господарство»[2].
  • Вересень 1998 року — липень 2000 року — здобував освіту в Інституті перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів Харківської державної академії залізничного транспорту, де йому було присвоєно кваліфікацію магістра за фахом «Рухомий склад та спеціальна техніка залізничного транспорту. Локомотиви»
  • Травень 1998 року — Обраний член-кореспондентом Транспортної Академії України.
  • Травень 2000 року — Обраний дійсним членом (академіком)Транспортної Академії.
  • Червень 2000 року — Присуджено науковий ступінь кандида технічних наук зі спеціальності «Технологія машинобудування».
  • Грудень 2001 року — Обраний дійсним членом (академіком) Міжнародної Академії комп'ютерних наук і систем за виробничим напрямком «Інформатизація залізниць».
  • Жовтень — листопад 2001 року — Навчання за професійною програмою підвищення кваліфікації державних службовців I—IV категорій в Інституті підвищення кваліфікації керівних кадрів Української Академії державного управління при Президентові України (з одержанням відповідного свідоцтва).
  • Квітень 2007 — Присвоєно вчене звання доцента кафедри матеріалів та технології виготовлення виробів транспортного призначення Української державної академії залізничного транспорту.
  • Квітень — червень 2011 року — Підвищення кваліфікації в Інституті перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів Харківської державної академії залізничного транспорту з актуальних питань розвитку залізничного транспорту (з одержанням відповідного свідоцтва).
  • Березень 2012 року — Присуджено науковий ступінь доктора технічних наук із спеціальності «Експлуатація та ремонт засобів транспорту».
  • Січень 2014 року — Присвоєно вчене звання професора кафедри матеріалів та технології виготовлення виробів транспортного призначення Української державної академії залізничного транспорту.

Трудова діяльність[ред. | ред. код]

Віктор Миколайович у ВРУ, 2016
  • Жовтень 1977 — працював в цеху періодичного ремонту локомотивного депо станції Основа Південної залізниці (Харків) — бригадир цеху періодичного ремонту локомотивного депо.
  • Жовтень 1977– травень 1979 — служив в армії.
  • Травень 1979 — січень 1982 — продовжив роботу у локомотивному депо ім. С. М. Кірова станції Основа Південної залізниці (Харків), але вже як старший майстер локомотивного депо.
  • Січень 1982 — грудень 1986 — дорожній центр науково-технічної інформації, технічний відділ Південної залізниці (Харків) — заступник начальника дорожнього центру, начальник Бюро раціоналізації та винахідництва — заступник начальника технічного відділу залізниці.
  • Грудень 1986 — травень 1990 — партійний комітет Управління Південної залізниці (Харків) — секретар партійного комітету.
  • Травень 1990 — листопад 1995 — електровозне депо «Жовтень» Південної залізниці (Харків) — начальник електровозного депо.
  • Листопад 1995 — листопад 1997 — госпрозрахункова служба локомотивного господарства Південної залізниці (Харків) — начальник госпрозрахункової служби.
  • Листопад 1997 — квітень 2000 — Південна залізниця (Харків) — головний інженер Південної залізниці (Харків).
  • Квітень 2000 — травень 2000 — Південна залізниця (Харків) — перший заступник начальника Південної залізниці (Харків).
  • Травень 2000 — червень 2005 — Південна залізниця (Харків) — начальник Південної залізниці.
  • Червень 2005 — грудень 2005 — Українська державна академія залізничного транспорту (Харків) –проректор з навчальної роботи та практичної підготовки студентів Української державної академії залізничного транспорту
  • Грудень 2005 — листопад 2012 — Південна залізниця (Харків) — начальник Південної залізниці.

Громадсько-політична діяльність[ред. | ред. код]

У ВРУ, 2016.
  • З 2000 року — Почесний Президент волейбольного клубу «Локомотив» (Харків).
  • З 2013 року — Почесний Президент Громадської спілки «Соціальний рух поваги».
  • З 2014 року — Президент Громадської організації «Федерація синхронного плавання України».
  • З 2015 року — Член Національного олімпійського комітету України.
  • Почесний голова опікунської ради Люботинської школи-інтернату.
  • У 1990 і 1998 роках обирався депутатом Ленінської районної ради м. Харкова.
  • З 2002 по 2012 рік — депутат Харківської обласної ради.
  • 2012  — Народний депутат України VII скликання, виборчій округ № 177, Харківська область, самовисування.
  • 27 листопада 2014 року — Народний депутат України VIII скликання. , виборчій округ № 177, Харківська область, самовисування.
  • Фракція — Член депутатської групи "Партія «Відродження».
  • Посада — Член Комітету Верховної Ради України з питань транспорту.

Особливі досягнення[ред. | ред. код]

Серед найбільш значущих результатів діяльності на посаді начальника Південної залізниці — електрифікація стратегічних магістральних напрямків Харків-Київ та Полтава-Красноград-Лозова, Харків-Кременчук, впровадження новітніх технологій, пуск прискорених поїздів, будівництво та реконструкція вокзалів[3]. Відомий своєю діяльністю в сфері енергозбереження та екології[4][5][6].

Родина[ред. | ред. код]

  • батько Микола Володимирович (1925—1991)
  • мати Ганна Іванівна (1927—2006)
  • дружина Наталія Василівна (1955) — інженер
  • донька Владислава (1976) — економіст
  • дочка Катерина (1988) — економіст

Почесні звання, нагороди, відзнаки[ред. | ред. код]

  • Звання Героя України, орден Держави — 2004 р.;
  • Орден «За заслуги» III ступеня — 2003 р.;
  • Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня — 2009 р.;
  • Орден Дружби — 2010 р.;
  • Почесне звання «Заслужений працівник транспорту України» — 2001 р.;
  • Грамоти Верховної Ради України — 2001 р., 2004 р.;
  • Державна премія України в сфері архітектури за комплексну регенерацію історико — архітектурного середовища та ансамблів вокзальних комплексів в місті Харкові та Харківській області — 2004 р.;
  • Знаки «Почесному залізничнику» — 1991 р., 2007 р.;
  • Знак «За заслуги. Укрзалізниця» ІІІ, ІІ ступенів — 2012 р.;
  • Почесна відзнака «Слобожанська слава» — 2002 р.;
  • Почесний диплом Організації співробітництва залізниць — 2006 р.;
  • Нагрудний знак «Почесний працівник транспорту України» — 2007 р.;
  • Почесна грамота Державної адміністрації залізничного транспорту України — 2007 р.;
  • Почесна грамота Харківської міської ради — 2008 р.;
  • Почесна грамота Ради із залізничного транспорту країн-учасниць Співдружності Незалежних Держав — 2006 р.;
  • Почесний громадянин Харківської області;
  • Почесний громадянин міст Харків, Чугуїв, Люботин, Мерефа, Куп'янськ, Миргород;
  • Відзнака Міністерства оборони України — медаль «За сприяння Збройним Силам України» — 2011 р.;
  • Почесна відзнака Національного олімпійського комітету України за вагомий внесок у розвиток та пропаганду олімпійського руху — 2015 р.;
  • Срібні медалі Виставки досягнень народного господарства СРСР — 1985, 1986 р

Ордена та відзнаки УПЦ[7][ред. | ред. код]

  • Ордени святого рівноапостольного князя Володимира ІІ и ІІІ ступенів — 2001 р., 2000 р.;
  • Знак ордена «Святого Дмитра Солунського» IV ступеня — 2001 р.;
  • Знак ордена «Святий князь Володимир» IV ступеня з присвоєнням титулу "Лицар ордена «Святий князь Володимир» — 2002 р.;
  • Ювілейна медаль «Харківський собор 10 років» І ступеня — 2002 р.;
  • Орден преподобних Антонія і Феодосія Печерських II ступеня — 2003 р.;
  • Орден «Різдва Христового» ІІ ступеня — 2003 р.;
  • Орден преподобного Іллі Муромця І ступеня — 2007 р.;
  • Орден святителя Миколая Мірлікійського, 2013 р.;
  • Орден святого апостола Андрія Первозванного, 2014 р.;

Творча робота[ред. | ред. код]

  • Голова редакційної комісії книги «Магистраль возрождения».
  • У співавторстві написана книга «Энергия. Экология. Будущее», автор низки наукових статей.

Захоплення[ред. | ред. код]

Спорт, технічна творчість, українська народна музика, зокрема, бандурне мистецтво, історія.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]