Остапчук Віктор Миколайович
Остапчук Віктор Миколайович | |
---|---|
Народився |
16 травня 1955 (65 років) Магнітогорськ, Челябінська область, Росія |
Громадянство |
![]() ![]() |
Діяльність | політик |
Alma mater | Український державний університет залізничного транспорту |
Посада | Народний депутат України[1] і Народний депутат України |
Партія | Партія "Відродження" |
Нагороди | |
Остапчу́к Ві́ктор Микола́йович (нар. 16 травня 1955, Магнітогорськ) — Герой України, Народний депутат України VII, VIII скликаннь, доктор технічних наук.
Народився 16 травня 1955 р. в м. Магнітогорськ Челябінської області, куди на початку війни була евакуйована з Житомирської області його родина.
Освіта[ред. | ред. код]
- З 1972 по 1977 роки навчався у Харківському інституті інженерів залізничного транспорту ім. С. М. Кірова на механичному факультеті «Тепловози та тепловозне господарство»[2].
- Вересень 1998 року — липень 2000 року — здобував освіту в Інституті перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів Харківської державної академії залізничного транспорту, де йому було присвоєно кваліфікацію магістра за фахом «Рухомий склад та спеціальна техніка залізничного транспорту. Локомотиви»
- Травень 1998 року — Обраний член-кореспондентом Транспортної Академії України.
- Травень 2000 року — Обраний дійсним членом (академіком)Транспортної Академії.
- Червень 2000 року — Присуджено науковий ступінь кандида технічних наук зі спеціальності «Технологія машинобудування».
- Грудень 2001 року — Обраний дійсним членом (академіком) Міжнародної Академії комп'ютерних наук і систем за виробничим напрямком «Інформатизація залізниць».
- Жовтень — листопад 2001 року — Навчання за професійною програмою підвищення кваліфікації державних службовців I—IV категорій в Інституті підвищення кваліфікації керівних кадрів Української Академії державного управління при Президентові України (з одержанням відповідного свідоцтва).
- Квітень 2007 — Присвоєно вчене звання доцента кафедри матеріалів та технології виготовлення виробів транспортного призначення Української державної академії залізничного транспорту.
- Квітень — червень 2011 року — Підвищення кваліфікації в Інституті перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів Харківської державної академії залізничного транспорту з актуальних питань розвитку залізничного транспорту (з одержанням відповідного свідоцтва).
- Березень 2012 року — Присуджено науковий ступінь доктора технічних наук із спеціальності «Експлуатація та ремонт засобів транспорту».
- Січень 2014 року — Присвоєно вчене звання професора кафедри матеріалів та технології виготовлення виробів транспортного призначення Української державної академії залізничного транспорту.
Трудова діяльність[ред. | ред. код]

- Жовтень 1977 — працював в цеху періодичного ремонту локомотивного депо станції Основа Південної залізниці (Харків) — бригадир цеху періодичного ремонту локомотивного депо.
- Жовтень 1977– травень 1979 — служив в армії.
- Травень 1979 — січень 1982 — продовжив роботу у локомотивному депо ім. С. М. Кірова станції Основа Південної залізниці (Харків), але вже як старший майстер локомотивного депо.
- Січень 1982 — грудень 1986 — дорожній центр науково-технічної інформації, технічний відділ Південної залізниці (Харків) — заступник начальника дорожнього центру, начальник Бюро раціоналізації та винахідництва — заступник начальника технічного відділу залізниці.
- Грудень 1986 — травень 1990 — партійний комітет Управління Південної залізниці (Харків) — секретар партійного комітету.
- Травень 1990 — листопад 1995 — електровозне депо «Жовтень» Південної залізниці (Харків) — начальник електровозного депо.
- Листопад 1995 — листопад 1997 — госпрозрахункова служба локомотивного господарства Південної залізниці (Харків) — начальник госпрозрахункової служби.
- Листопад 1997 — квітень 2000 — Південна залізниця (Харків) — головний інженер Південної залізниці (Харків).
- Квітень 2000 — травень 2000 — Південна залізниця (Харків) — перший заступник начальника Південної залізниці (Харків).
- Травень 2000 — червень 2005 — Південна залізниця (Харків) — начальник Південної залізниці.
- Червень 2005 — грудень 2005 — Українська державна академія залізничного транспорту (Харків) –проректор з навчальної роботи та практичної підготовки студентів Української державної академії залізничного транспорту
- Грудень 2005 — листопад 2012 — Південна залізниця (Харків) — начальник Південної залізниці.
Громадсько-політична діяльність[ред. | ред. код]

- З 2000 року — Почесний Президент волейбольного клубу «Локомотив» (Харків).
- З 2013 року — Почесний Президент Громадської спілки «Соціальний рух поваги».
- З 2014 року — Президент Громадської організації «Федерація синхронного плавання України».
- З 2015 року — Член Національного олімпійського комітету України.
- Почесний голова опікунської ради Люботинської школи-інтернату.
- У 1990 і 1998 роках обирався депутатом Ленінської районної ради м. Харкова.
- З 2002 по 2012 рік — депутат Харківської обласної ради.
- 2012 — Народний депутат України VII скликання, виборчій округ № 177, Харківська область, самовисування.
- 27 листопада 2014 року — Народний депутат України VIII скликання. , виборчій округ № 177, Харківська область, самовисування.
- Фракція — Член депутатської групи "Партія «Відродження».
- Посада — Член Комітету Верховної Ради України з питань транспорту.
Особливі досягнення[ред. | ред. код]
Серед найбільш значущих результатів діяльності на посаді начальника Південної залізниці — електрифікація стратегічних магістральних напрямків Харків-Київ та Полтава-Красноград-Лозова, Харків-Кременчук, впровадження новітніх технологій, пуск прискорених поїздів, будівництво та реконструкція вокзалів[3]. Відомий своєю діяльністю в сфері енергозбереження та екології[4][5][6].
Родина[ред. | ред. код]
- батько Микола Володимирович (1925—1991)
- мати Ганна Іванівна (1927—2006)
- дружина Наталія Василівна (1955) — інженер
- донька Владислава (1976) — економіст
- дочка Катерина (1988) — економіст
Почесні звання, нагороди, відзнаки[ред. | ред. код]
- Звання Героя України, орден Держави — 2004 р.;
- Орден «За заслуги» III ступеня — 2003 р.;
- Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня — 2009 р.;
- Орден Дружби — 2010 р.;
- Почесне звання «Заслужений працівник транспорту України» — 2001 р.;
- Грамоти Верховної Ради України — 2001 р., 2004 р.;
- Державна премія України в сфері архітектури за комплексну регенерацію історико — архітектурного середовища та ансамблів вокзальних комплексів в місті Харкові та Харківській області — 2004 р.;
- Знаки «Почесному залізничнику» — 1991 р., 2007 р.;
- Знак «За заслуги. Укрзалізниця» ІІІ, ІІ ступенів — 2012 р.;
- Почесна відзнака «Слобожанська слава» — 2002 р.;
- Почесний диплом Організації співробітництва залізниць — 2006 р.;
- Нагрудний знак «Почесний працівник транспорту України» — 2007 р.;
- Почесна грамота Державної адміністрації залізничного транспорту України — 2007 р.;
- Почесна грамота Харківської міської ради — 2008 р.;
- Почесна грамота Ради із залізничного транспорту країн-учасниць Співдружності Незалежних Держав — 2006 р.;
- Почесний громадянин Харківської області;
- Почесний громадянин міст Харків, Чугуїв, Люботин, Мерефа, Куп'янськ, Миргород;
- Відзнака Міністерства оборони України — медаль «За сприяння Збройним Силам України» — 2011 р.;
- Почесна відзнака Національного олімпійського комітету України за вагомий внесок у розвиток та пропаганду олімпійського руху — 2015 р.;
- Срібні медалі Виставки досягнень народного господарства СРСР — 1985, 1986 р
Ордена та відзнаки Російської православної церкви в Україні[7][ред. | ред. код]
- Ордени святого рівноапостольного князя Володимира ІІ и ІІІ ступенів — 2001 р., 2000 р.;
- Знак ордена «Святого Дмитра Солунського» IV ступеня — 2001 р.;
- Знак ордена «Святий князь Володимир» IV ступеня з присвоєнням титулу "Лицар ордена «Святий князь Володимир» — 2002 р.;
- Ювілейна медаль «Харківський собор 10 років» І ступеня — 2002 р.;
- Орден преподобних Антонія і Феодосія Печерських II ступеня — 2003 р.;
- Орден «Різдва Христового» ІІ ступеня — 2003 р.;
- Орден преподобного Іллі Муромця І ступеня — 2007 р.;
- Орден святителя Миколая Мірлікійського, 2013 р.;
- Орден святого апостола Андрія Первозванного, 2014 р.;
Творча робота[ред. | ред. код]
- Голова редакційної комісії книги «Магистраль возрождения».
- У співавторстві написана книга «Энергия. Экология. Будущее», автор низки наукових статей.
Захоплення[ред. | ред. код]
Спорт, технічна творчість, українська народна музика, зокрема, бандурне мистецтво, історія.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
- ↑ «Выбор пути»
- ↑ Виктор Остапчук: «Дорога к храму может быть железной»
- ↑ «Урок экологии и энергосбережения от ЮЖД: думать глобально — действовать локально»
- ↑ «Виктор Остапчук предложил механизм повышения энергоэффективности школ и больниц»
- ↑ «Спасти рядовую речку»
- ↑ Українська православна церква: нагороди і титули
Посилання[ред. | ред. код]
![]() |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category: Ostapchuk Viktor |
- Офіційний портал Верховної Ради України. Процитовано 2016-07-24.
|
|
- Народились 16 травня
- Народились 1955
- Випускники Українського державного університету залізничного транспорту
- Кавалери ордена Дружби (Російська Федерація)
- Герої України — кавалери ордена Держави
- Герої України
- Кавалери ордена «За заслуги» III ступеня
- Нагороджені медаллю «За сприяння Збройним Силам України»
- Нагороджені срібною медаллю ВДНГ
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня
- Заслужені працівники транспорту України
- Нагороджені грамотою ВРУ
- Лауреати Державної премії України в галузі архітектури
- Нагороджені почесною відзнакою «Слобожанська слава»
- Народні депутати України 8-го скликання
- Українські залізничники
- Начальники Південної залізниці
- Народні депутати України 7-го скликання
- Члени Партії регіонів
- Виборчий округ 177