Остап Гоголь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Остап Гоголь
Гоголь Євген.jpg
Гетьман України
Правління 1675-1679
Обрання 1675
Попередник Михайло Ханенко
Наступник Стефан Куницький
Інші титули Шляхтич
Біографічні дані
Імена Євстафій, Остафій
Народження поч.XVII ст.
Гоголі
Смерть 9 січня 1679(1679-01-09)
Димер
Дружина Ірина
Діти Остап, Прокіп, Іллі, Анастасія, Балацко (Яцко)
Династія Гоголі
Jastrzębiec herb.svg

Остап (Євстафій) Гоголь (* †9 січня 1679) — український військовий діяч доби Хмельниччини і Руїни, полковник Кальницького (1649, 1674), Подільського (16541661, 16631669, 16731675) та Брацлавського (16631665) полків, наказний гетьман Правобережної України (16751679)[1].

Один із пращурів письменника Миколи Гоголя.

Життєпис[ред.ред. код]

Можливим місцем народження Євстафія називається подільське село під назвою Гоголі (Летичівського пов. на Поділлі, нині: село Віньковецького р-ну Хмельницької обл.), яке перед тим заснував православний шляхтич з Волині Микита Гоголь[2].

Хмельниччина[ред.ред. код]

Напередодні 1648 року Остап Гоголь був ротмістром «панцерних» козаків в війську Речі Посполитої під командуванням Самуеля Калиновського, яке дислокувалось в Умані[3]. Однак із початком бойових дій Гоголь разом з підлеглим відділом важкої кавалерії перейшов на бік козаків.

Євстафій Гоголь належав до «найенергійнішої під національним поглядом, найбільш ще національно життєтворчої частини тодішньої руської шляхти»[4]. Зважаючи на це, він посідав одне з чільних місць серед козацької старшини правобережних полків. У 1648 р. на чолі Кальницького полку, в якому налічувалося близько двох тисяч козаків, стояв полковник Остап. Деякі дослідники вважають, що цим полковником був саме О. Гоголь[5]. Окремі дослідники також вважають Остапа, який керував кальницькими козаками в поході на фортецю Нестервар, та О. Гоголя однією особою[6].

Можемо стверджувати, що полковник Гоголь робив усе можливе для створення національних адміністративно-військових інституцій на українських землях Правобережжя. У березні 1649 р. йому довелося виявити неабиякі організаторські здібності для формування загонів з подільських селян і міщан у Подністров'ї[7], оскільки утримання під своєю владою Поділля було одним з найважчих завдань Богдана Хмельницького. Зборівський договір, укладений 8 серпня 1649 р. між Чигирином і Варшавою, передбачав встановлення лінії розмежування між козацькою територією і землями, які відходили під контроль адміністрації Речі Посполитої. Подільське воєводство, за винятком південно-східної частини, відходило до Речі Посполитої, проте подільські полки ще протягом усієї осені утримували за собою територію по лінії Сатанів-Бар. Лише на початку 1650 р. вони, керуючись безпосереднім наказом гетьмана, відійшли за визначений кордон.

Гоголь, незважаючи на п'ятий пункт Зборівського договору, де зазначалося, що король пробачав шляхті участь у війні на боці повстанців і обіцяв усілякі «достоїнства й уряди»[8], продовжував служити й очолив один з багатьох військових загонів, які боролися за подільські землі. Перемога ж гетьмана Б. Хмельницького над поляками під Батогом 22-23 травня 1652 р. викликала масове повстання українців на Поділлі. Згідно з дослідженнями істориків В. Смолія та В. Степанкова, Гоголь отримав наказ звільнити цей регіон від шляхти Речі Посполитої[9], який він успішно виконав. У серпні тут знову почали створюватися українські владні структури.

Десь на початку 1654 року Остап став керувати Подільським (Могилівським, Подністрянським) полком. Очевидно, що на цю посаду його призначив сам Б. Хмельницький[10]. Існує також припущення, що після страти уманського полковника Осипа Глуха Гоголь став його наступником на цій посаді[11]. Близько двохсот представників старшини і козаків Війська Запорозького брали участь у козацькій раді в Переяславі, яка ухвалила рішення укласти договір з московським царем[12]. Імовірно, що на ній був присутній і Є. Гоголь. Однак, незважаючи на переяславсько-московські домовленості, війна за Правобережну Україну тривала. «Восени гетьман коронний під Брацлав прийшов з військом, до них же і татари поза Бугом притягнули. Проти них послав Хмельницький наказного свого гетьмана Томиленка з військом козацьким». Це були здебільшого правобережні полки. Допомога татар забезпечила полякам перемогу. Однак «полковник Зеленський брацлавський, Богун вінницький, Гоголь подністровський і інші з козаками відійшли до Умані»[13].

Доба Руїни[ред.ред. код]

Після смерті Богдана Хмельницького, у жовтні 1657 року, гетьман Іван Виговський з генеральною старшиною, членом якої був Остап Гоголь, уклав Корсунський договір України з Швецією, яким було визначено «Військо Запорізьке за народ вільний і нікому не підлеглий».

Очевидно, що він визнав Гадяцьку угоду з Річчю Посполитою, але особисто її не підписував. Підтримуючи гетьманування Івана Виговського, полк Гоголя восени 1658 р. брав участь у битвах з російським воєводою Василем Шереметьєвим під Києвом. Однак невдовзі воєвода вже повідомляв цареві про те, що «гетьман Виговський приїхав у Київ з полковниками — подільським Степаном Гоголем, кальницьким А. Бештанком, корсунським наказним О. Правицьким… великому государю присягти»[14]. Урочистий акт присяги, в якому йшлося про те, щоб бути під царською «високою рукою в вічнім підданстві», був складений козацькою старшиною на чолі з Гоголем 9 листопада у Софійському соборі[15].

Але незабаром подільський полковник у складі війська Івана Виговського знову воює з Москвою. 1 липня 1659 р. Остап Гоголь та інші старшини Українського гетьманату: Петро Дорошенко, Іван Богун, Т. Носач, Оникій Силич, Тиміш Цицюра, Герман Гапонович, Михайло Ханенко, Ф. Лобода, І. Кравченко — звертаються до самопроголошеного «гетьмана» Івана Безпалого з критикою його промосковських поглядів[16]. Це звернення було укладено у таборі під Конотопом, а отже, Гоголь брав участь у Конотопській битві.

Коли гетьман Потоцький оточив Могилів, Остап Гоголь керував могилівською залогою, що оборонялася від поляків.

Влітку 1660 року полк О. Гоголя взяв участь в Чуднівському поході, після якого був підписаний Слободищенський договір. Гоголь виступив прихильником козацької автономії у складі Речі Посполитої, його зробили шляхтичем.

1664 — на Правобережній Україні спалахнуло повстання проти поляків і гетьмана Павла Тетері. Гоголь спочатку підтримав повсталих, проте згодом перейшов на протилежний бік. Причиною тому стали його сини, яких гетьман Потоцький тримав заручниками у Львові. Коли гетьманом став Петро Дорошенко, Гоголь перейшов під його булаву і багато йому допомагав. Але поки він воював з османами під Очаковом, Дорошенко на раді біля річки Росава запропонував визнати верховенство османського султана, і воно було прийняте.

Наприкінці 1671 року коронний гетьман Ян Собеський узяв Могилів, резиденцію Гоголя. При обороні фортеці загинув один із синів полковника. Сам він утік до Молдавії і звідти прислав Собеському грамоту про своє бажання підкоритися. У нагороду за це отримав село Вільховець.

Згодом полковник Гоголь став гетьманом Правобережної України від імені короля Яна III Собеського.

Помер в 1679 році в своїй резиденції в Димері, був похований 7 січня[17] в Києво-Межигірському монастирі неподалік від Києва.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Військо України № 08 (110) 2009, ст.5
  2. Крикун М. З історії української козацької старшини…- С.399.
  3. Липинський В. Твори.- Філадельфія, 1980.- Т.2.- С.209
  4. Липинський В. Твори. Т.2.- С.21.
  5. Документи Богдана Хмельницького (1648–1657).- К.,1961.-С.109.
  6. Величко С. Літопис.-К.,1991.-Т.1.-С.83.
  7. Степанков В. С. Поділля в роки Визвольної війни українського народу // Нариси історії Поділля.- Хмельницький, 1990.-С.77-78.
  8. Чарт.- Од. зб. 144, арк. 439; Акты ЮЗР.- Т.ІІІ.- Санкт-Петербург, 1862.-С.415.
  9. Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький: хроніка життя та діяльності.-К.,1994.-С.151.
  10. Крикун М. З історії української козацької старшини…-С.405.
  11. Липинський В. Твори.-Т.2.-С.152.
  12. Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький: соціально-політичний портрет.-К.,1993.-С.357.
  13. Софонович Ф. Хроніка з літописців давніх.- К.,1992.-С.232.
  14. Акты ЮЗР. — Т. XV. — С. 282;Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. — С. 36.
  15. Там само. — Т. XV. — С. 282–288.
  16. Там само. — С. 405–406.
  17. Извлеченіе изъ козацкихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 45

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Михайло Ханенко
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Гетьман Правобережної України
1675-1679
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Наступник
Стефан Куницький