Остракізм

Остраки. Номіновані особи: Перикл, Кімон, Мільтіад, Арістід, Лісімах

Остракі́зм (від грец. ὄστρακον) — політичний метод боротьби проти політичних супротивників як спосіб уникнути загрози демократії з боку надміру сильних осіб, запобігання тиранії у деяких полісах Стародавній Греції, зокрема в Афінах.

У сучасній українській мові це слово означає гоніння на когось, щось, різкий осуд чого-небудь.

Історія

Назва остракізму походить від слова «острака» — шматок глиняного черепка, на якому писали ім'я того, кого хотіли вигнати. Остракізм був введений Клісфеном у 508 р. до н. е., після повалення тиранії синів Пісістрата Гіппія і Гіппарха. Метою цього заходу було недопущення приходу до влади нових тиранів.

У джерелах виявлені згадки про 18 випадків остракізму в Афінах, з них 10 можна вважати повністю доведеними. Вперше остракізм був застосований 487 року до н.е. проти Гіппарха, сина Харма, родича тирана Пісістрата. Однак швидко остракізм перетворився на засіб усунення з політичної арени політичних супротивників. Голосування з приводу остракізму проводилося один раз на рік народними зборами у складі не менш ніж 6 тисяч громадян чоловічої статі. Кожний, хто голосував, вписував на черепку ім'я того політика, якого вважав суспільно небезпечним. Політик, ім'я якого було написане на більшості черепків, повинен був залишити поліс на 10 років. Під остракізм свого часу підпали такі афінські політики, як Арістід, Кімон та Фемістокл, Ксантіпп, Фукідід та інші.

Іноді вигнаним шляхом остракізму політичним діячам дозволяли повернутися на батьківщину раніше, ніж через 10 років після вигнання. Зазвичай це практикувалося у випадку значної військової загрози Афінам (наприклад, перед нашестям Ксеркса у ході греко-перських війн). Для цього була потрібна народна постанова, прийнята не менше, ніж 6000 голосів.

Остракізм вважався превентивним заходом впливу на політичне життя полісу, тобто виганяли лише тих, хто міг становити загрозу, а не тих, хто вже її становив. Людина у вигнанні не втрачала прав громадянства свого полісу; на думку деяких дослідників, це було не покарання, а до певної міри навіть визнання політичного впливу. Тому остракізм міг вважатися навіть почесним, оскільки невидатним людям він нічим не загрожував.

Востаннє остракізм був застосований 417 року до н.е. проти Гіпербола. Потім від цієї процедури відмовилися.

Окрім Афін, остракізм існував і в інших містах-державах Стародавньої Греції, зокрема в Ефесі, Мілеті, Аргосі, Мегарі та інших. У Сиракузах існувала процедура петалізму, дещо відмінна від остракізму: ім'я вигнаного писали на листах оливкового дерева, а саме вигнання тривало 5 років.

Остракофорія

Кожна конкретна акція з застосування остракізму називалася остракофорія (οστρακοφορία, буквально — «несення черепків»),

Джерела та література

• М. В. Скржинська. Остракон // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 678. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• С. И. Гинзбург — О дате издания закона об остракизме в Афинах (рос.)
• Остракизм как политический институт Афинского полиса классической эпохи (рос.)
• Ostracism (англ.)

Література

• А. Світа. Остракізм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.525 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання

• Остракізм // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.