Островерха Михайло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Островерха Михайло
Народився7 жовтня 1897(1897-10-07)
Бучач, нині Тернопільська область
Помер17 квітня 1979(1979-04-17) (81 рік)
Бруклін, Нью-Йорк, США
ГромадянствоЗУНР ЗУНР, США США
Національністьукраїнець
Місце проживанняБучач
Діяльністьписьменник, перекладач, військовик, фольклорист, мистецтвознавець
Військове званняхорунжий
КонфесіяУГКЦ
У шлюбі зОлена Островерха (з дому Роман)

Михайло Острове́рха (псевдонім: Михайло Осика; 7 жовтня 1897, м. Бучач, нині Тернопільської области — 17 квітня 1979, Бруклін[2]) — український письменник, перекладач, фольклорист, мистецтвознавець, співак, громадсько-просвітній діяч, військовик. Вояк Легіону УСС, УГА, Дієвої Армії УНР.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 7 жовтня 1897 року в м. Бучачі[2] (Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Тернопільської области, Україна).

Навчався в народній школі «на Бараках», школі при монастирі оо. Василіян у Бучачі.

У 1915 році — доброволець УСС, учасник бойових дій. 1916 року поблизу Бережан потрапив у полон до російських імперських військ. У 1918 оці воював у лавах війська ЗУНР, брав участь у бойових діях біля Львова.

У 1919 році закінчив старшинську піхотну школу УГА в м. Золочеві. Хорунжий УГА, згодом — в Армії УНР (культурно-освітній референт).[3] Після поразки у військових діях потрапив в табори інтернованих українських вояків у Польщі (Пикуличі, Каліш[4]). У таборі інтернованих українських вояків почав літературну діяльність у журналах, що там виходили — «Запорожець» у Вадовицях, «Веселка» в Каліші.[5]

1921 року повернувся до Бучача; працював у селах Бучаччини та Станиславівщини;[3] згодом переїхав до Львова, працював у редакції журналу «Червона Калина». Виїздив до Італії, вивчав мистецтво.

1923 року у видавництві «Веселка» в Каліші вийшла спільна збірка поезій Євгена Маланюка, Михайла Селегія та М. Осики «Озимина: альманах трьох».[6][7]

1926 року виїхав до Італії, вивчав мистецтво, літературу, музику, побут; свої враження, знання описував у часописах «Діло», «Новий час», журналах «Назустріч», «Обрії», «Життя і знання», «Дзвони».[7] У цей період стає популяризатором режиму Муссоліні, зокрема 1938 року опублікував книжку «Нова імперія» — найяскравішу апологію італійського фашизму, яка будь-коли виходила з-під пера українця[8].

Під час німецько-радянської війни працював у Львові в історичному відділі військової управи 14-ї дивізії Ваффен СС «Галичина». Редактор дивізійного тижневика «До перемоги».

У 1944 році виїхав до Німеччини, згодом — до США (ЗСА, ЗДА). Співпрацював з редакціями часописів «Америка», «Народна воля», «Свобода», продовжував літературну діяльність.

Учасник ініціативного комітету проведення З'їзду бучачан у Рочестері 30 травня — 1 червня 1969 року.[9]

Помер 17 квітня 1979 року в Брукліні, Нью-Йорк, США.

Доробок

[ред. | ред. код]
  • Автор книг та творів:
    • Муссоліні: людина і чин[10].
    • Нова імперія: Італія і фашизм. — Львів, 1938[8].
    • Великий Василіянин слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький ЧСВВ[11].
    • «З римського щоденника» (1946).
    • «Nihil novi» (1946).
    • «Без докору» (1948).
    • «Обніжками на битий шлях» (1957).
    • «На закруті» (1958).
    • «Блиски і темряви» (1966)[12].
    • «Грона калини», «Гомін здалека», «Чорнокнижник із Зубівки».
  • Переклади з італійської (зокрема, літературні твори Ґрація Делєдда, Ада Неґрі, Чезаре Меано, Н. Фаріна; також «Іль Прінчіпе» Ніколо Макіявеллі[7].
  • Публікації.

Був режисером аматорських вистав у селах Жизномирі[13], Сороках[14], виконував у них ролі[15].

Редактор історично-мемуарного збірника «Бучач і Бучаччина».

Пам'ять

[ред. | ред. код]

В експозиції Бучацького районного краєзнавчого музею представлено матеріали, які розповідають про життя та діяльність М. Островерхи.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Боднарук І. Бучацький Парнас // Бучач і Бучаччина… — С. 104.
  2. а б Головин Б., Пиндус Б., Фроленков В. Островерха Михайло… — С. 696.
  3. а б Шипилявий С. Меценати, фундатори і передплатники пропам'ятної книги «Бучач і Бучаччина» // Бучач і Бучаччина… — С. 745.
  4. Островерха М. Обніжками на битий шлях… — С. .
  5. Боднарук І. Бучацький Парнас… — С. 104—105.
  6. Євген Маланюк, Михайло Селегій, Михайло Осика Озимина: альманах трьох / Євген Маланюк. — Каліш, 1923. — 55 с.
  7. а б в Боднарук І. Бучацький Парнас… — С. 105.
  8. а б Зайцев О. Український націоналізм та італійський фашизм (1922—1939) // Україна Модерна. — 3 січня 2012.
  9. Колцьо В. З перших починів нашого комітету // Бучач і Бучаччина… — С. 893.
  10. Зайцев О. Фашизм і український націоналізм (1920-30-ті рр.) // «Ї»: незалежний культурологічний часопис. — Львів, 2000. — Число 16. — С. 86—104.
  11. Великий Василіянин слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький ЧСВВ
  12. Головин Б., Пиндус Б., Фроленков В. Островерха Михайло… — С. 697.
  13. Шипилявий С. Жизномир // Бучач і Бучаччина… — С. 522.
  14. Носковська-Гірняк Г. Сороки // Бучач і Бучаччина… — С. 649.
  15. Там само. — С. 656.

Джерела

[ред. | ред. код]