Островерха Михайло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Островерха Михайло
Народився 7 жовтня 1897(1897-10-07)
Бучач, нині Тернопільська область
Помер 17 квітня 1979(1979-04-17) (81 рік)
Бруклін, Нью-Йорк, ЗСА
Громадянство ЗУНР ЗУНР, Flag of the United States.svg США
Національність українець
Проживання Бучач
Діяльність письменник, перекладач, військовик,
фольклорист, мистецтвознавець
Звання хорунжий
Конфесія УГКЦ
Дружина Олена Островерха (з дому Роман)

Михайло Острове́рха (псевдонім: Михайло Осика, 7 жовтня 1897, м. Бучач, нині Тернопільської області — 17 квітня 1979, Бруклін[2]) — український письменник, перекладач, фольклорист, мистецтвознавець, співак, громадсько-просвітній діяч, військовик. Вояк Легіону УСС, УГА, Дієвої Армії УНР.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 7 жовтня 1897 року в м. Бучачі[2] (нині Тернопільської області, Україна, тоді Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина).

Навчався в народній школі "на Бараках", школі при монастирі оо. Василіян у Бучачі[джерело?].

У 1915 р. — доброволець УСС, учасник бойових дій. 1916 р. поблизу Бережан потрапив у полон до російських імперських військ. У 1918 р. воював у лавах війська ЗУНР, брав участь у бойових діях біля Львова.

У 1919 р. закінчив старшинську піхотну школу УГА в м. Золочеві. Хорунжий УГА, згодом — в Армії УНР (культурно-освітній референт).[3] Після поразки у військових діях потрапив в табори інтернованих українських вояків у Польщі (Пікуличі, Каліш[4]). У таборі інтернованих українських вояків почав літературну діяльність у журналах, що там виходили — «Запорожець» у Вадовицях, «Веселка» в Каліші.[5]

1921 р. повернувся до Бучача; працює в селах Бу́чаччини та Станиславівщини;[3] згодом переїхав до Львова, працював у редакції журналу «Червона Калина». Виїздив до Італії, вивчав мистецтво.

1923 р. у видавництві «Веселка» в Каліші вийшла спільна збірка поезій Є. Маланюка, М. Селегія та М. Осики.[6][7]

1926 р. виїхав до Італії, вивчав мистецтво, літературу, музику, побут; свої враження, знання описував у часописах «Діло», «Новий час», журналах «Назустріч», «Обрії», «Життя і знання», «Дзвони».[7] У цей період стає популяризатором режиму Муссоліні, зокрема 1938 р. опублікував книжку «Нова імперія» — найяскравішу апологію італійського фашизму, яка будь-коли виходила з-під пера українця[8].

Під час німецько-радянської війни працював у Львові в історичному відділі військової управи 14-ї дивізії Ваффен СС «Галичина». Редактор дивізійного тижневика «До перемоги».

У 1944 р. виїхав до Німеччини, згодом — до США (ЗСА, ЗДА). Співпрацював з редакціями часописів «Америка», «Народна воля», «Свобода», продовжував літературну діяльність.

Учасник ініціятивного комітету проведення З'їзду Бучачан у Рочестері 30 травня — 1 червня 1969 р.[9]

Помер 17 квітня 1979 року в Брукліні, Нью-Йорк, США.

Доробок[ред. | ред. код]

  • Автор книг та творів:
    • Муссоліні: людина і чин[10]
    • Нова імперія: Італія і фашизм. — Львів, 1938[11]
    • Великий Василіянин слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький ЧСВВ</ref>[1]
    • «З римського щоденника» (1946)
    • «Nihil novi» (1946)
    • «Без докору» (1948)
    • «Обніжками на битий шлях» (1957)
    • «На закруті» (1958)
    • «Блиски і темряви» (1966)[12]
    • «Грона калини», «Гомін здалека», «Чорнокнижник із Зубівки»
  • Переклади з італійської (зокрема, літературні твори Ґрація Делєдда, Ада Неґрі, Чезаре Мано, Н. Фаріна; також «Іль Прінчіпе» Ніколо Макіявеллі[7]
  • Публікації.

Був режисером аматорських вистав у селах Жизномирі[13], Сороках[14], виконував у них ролі[15]
Редактор історично-мемуарного збірника «Бучач і Бучаччина».

Пам'ять[ред. | ред. код]

В експозиції Бучацького районного краєзнавчого музею представлено матеріали, які розповідають про життя та діяльність М. Островерхи.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Боднарук І. Бучацький Парнас // Бучач і Бучаччина… — С. 104.
  2. а б Головин Б., Пиндус Б., Фроленков В. Островерха Михайло… — С. 696.
  3. а б Шипилявий С. Меценати, фундатори і передплатники пропам'ятної книги «Бучач і Бучаччина» // Бучач і Бучаччина… — С. 745.
  4. Островерха М. Обніжками на битий шлях… — С. .
  5. Боднарук І. Бучацький Парнас… — С. 104—105.
  6. Маланюк, Євген Филимонович. Земля й залізо (Електронна копія): третя кн. віршів / Евген Маланюк. — Електрон. текст. дані (1 файл : 21,7 Мб). — Париж: Тризуб, 1929
  7. а б в Боднарук І. Бучацький Парнас… — С. 105.
  8. Зайцев О. Український націоналізм та італійський фашизм (1922—1939) // Україна Модерна. — 03.01.2012.
  9. Колцьо В. З перших починів нашого комітету // Бучач і Бучаччина… — С. 893.
  10. Зайцев О. Фашизм і український націоналізм (1920-30-ті рр.) // «Ї»: незалежний культурологічний часопис. — Львів, 2000. — Число 16. — С. 86—104.
  11. Зайцев О. Український націоналізм та італійський фашизм (1922—1939) // Україна Модерна. — 03.01.2012.
  12. Головин Б., Пиндус Б., Фроленков В. Островерха Михайло… — С. 697.
  13. Шипилявий С. Жизномир // Бучач і Бучаччина… — С. 522.
  14. Носковська-Гірняк Г. Сороки // Бучач і Бучаччина… — С. 649.
  15. Там само. — С. 656.

Джерела[ред. | ред. код]