Островерха Михайло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Островерха Михайло
Народився 7 жовтня 1897(1897-10-07)
Бучач, нині Тернопільська область
Помер 17 квітня 1979(1979-04-17) (81 рік)
Бруклін, Нью-Йорк, ЗСА
Громадянство ЗУНР ЗУНР, Flag of the United States.svg США
Національність українець
Проживання Бучач
Псевдонім Михайло Осика[1]
Діяльність письменник, перекладач, військовик,
фольклорист, мистецтвознавець
Звання хорунжий
Конфесія УГКЦ
Дружина Олена Островерха (з дому Роман)

Михайло Острове́рха (псевдонім: Михайло Осика, 7 жовтня 1897, м. Бучач, нині Тернопільської області — 17 квітня 1979, Бруклін[2]) — український письменник, перекладач, фольклорист, мистецтвознавець, співак, громадсько-просвітній діяч, військовик. Вояк Легіону УСС, УГА, Дієвої Армії УНР.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 7 жовтня 1897 року в м. Бучачі[2] (нині Тернопільської області, Україна, тоді Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина).

Навчався в народній школі "на Бараках", школі при монастирі оо. Василіян у Бучачі[джерело?].

У 1915 р. — доброволець УСС, учасник бойових дій. 1916 р. поблизу Бережан потрапив у полон до російських імперських військ. У 1918 р. воював у лавах війська ЗУНР, брав участь у бойових діях біля Львова.

У 1919 р. закінчив старшинську піхотну школу УГА в м. Золочеві. Хорунжий УГА, згодом — в Армії УНР (культурно-освітній референт).[3] Після поразки у військових діях потрапив в табори інтернованих українських вояків у Польщі (Пікуличі, Каліш[4]). У таборі інтернованих українських вояків почав літературну діяльність у журналах, що там виходили — «Запорожець» у Вадовицях, «Веселка» в Каліші.[5]

1921 р. повернувся до Бучача; працює в селах Бу́чаччини та Станиславівщини;[3] згодом переїхав до Львова, працював у редакції журналу «Червона Калина». Виїздив до Італії, вивчав мистецтво.

1923 р. у видавництві «Веселка» в Каліші вийшла спільна збірка поезій Є. Маланюка, М. Селегія та М. Осики.[6][7]

1926 р. виїхав до Італії, вивчав мистецтво, літературу, музику, побут; свої враження, знання описував у часописах «Діло», «Новий час», журналах «Назустріч», «Обрії», «Життя і знання», «Дзвони».[7] У цей період стає популяризатором режиму Муссоліні, зокрема 1938 р. опублікував книжку «Нова імперія» — найяскравішу апологію італійського фашизму, яка будь-коли виходила з-під пера українця[8].

Під час німецько-радянської війни працював у Львові в історичному відділі військової управи 14-ї дивізії Ваффен СС «Галичина». Редактор дивізійного тижневика «До перемоги».

У 1944 р. виїхав до Німеччини, згодом — до США (ЗСА, ЗДА). Співпрацював з редакціями часописів «Америка», «Народна воля», «Свобода», продовжував літературну діяльність.

Учасник ініціятивного комітету проведення З'їзду Бучачан у Рочестері 30 травня — 1 червня 1969 р.[9]

Помер 17 квітня 1979 року в Брукліні, Нью-Йорк, США.

Доробок[ред.ред. код]

  • Автор книг та творів:
    • Муссоліні: людина і чин[10]
    • Нова імперія: Італія і фашизм. — Львів, 1938[11]
    • Великий Василіянин слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький ЧСВВ</ref>[1]
    • «З римського щоденника» (1946)
    • «Nihil novi» (1946)
    • «Без докору» (1948)
    • «Обніжками на битий шлях» (1957)
    • «На закруті» (1958)
    • «Блиски і темряви» (1966)[12]
    • «Грона калини», «Гомін здалека», «Чорнокнижник із Зубівки»
  • Переклади з італійської (зокрема, літературні твори Ґрація Делєдда, Ада Неґрі, Чезаре Мано, Н. Фаріна; також «Іль Прінчіпе» Ніколо Макіявеллі[7]
  • Публікації.

Був режисером аматорських вистав у селах Жизномирі[13], Сороках[14], виконував у них ролі[15]
Редактор історично-мемуарного збірника «Бучач і Бучаччина».

Пам'ять[ред.ред. код]

В експозиції Бучацького районного краєзнавчого музею представлено матеріали, які розповідають про життя та діяльність М. Островерхи.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Боднарук І. Бучацький Парнас // Бучач і Бучаччина… — С. 104.
  2. а б Головин Б., Пиндус Б., Фроленков В. Островерха Михайло… — С. 696.
  3. а б Шипилявий С. Меценати, фундатори і передплатники пропам'ятної книги «Бучач і Бучаччина» // Бучач і Бучаччина… — С. 745.
  4. Островерха М. Обніжками на битий шлях… — С. .
  5. Боднарук І. Бучацький Парнас… — С. 104—105.
  6. Маланюк, Євген Филимонович. Земля й залізо (Електронна копія): третя кн. віршів / Евген Маланюк. — Електрон. текст. дані (1 файл : 21,7 Мб). — Париж: Тризуб, 1929
  7. а б в Боднарук І. Бучацький Парнас… — С. 105.
  8. Зайцев О. Український націоналізм та італійський фашизм (1922—1939) // Україна Модерна. — 03.01.2012.
  9. Колцьо В. З перших починів нашого комітету // Бучач і Бучаччина… — С. 893.
  10. Зайцев О. Фашизм і український націоналізм (1920-30-ті рр.) // «Ї»: незалежний культурологічний часопис. — Львів, 2000. — Число 16. — С. 86—104.
  11. Зайцев О. Український націоналізм та італійський фашизм (1922—1939) // Україна Модерна. — 03.01.2012.
  12. Головин Б., Пиндус Б., Фроленков В. Островерха Михайло… — С. 697.
  13. Шипилявий С. Жизномир // Бучач і Бучаччина… — С. 522.
  14. Носковська-Гірняк Г. Сороки // Бучач і Бучаччина… — С. 649.
  15. Там само. — С. 656.

Джерела[ред.ред. код]