Острови Торресової протоки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Острови Торресової протоки
TorresStraitIslandsMap.png
9°52′00″ пд. ш. 142°35′00″ сх. д. / 9.86667° пд. ш. 142.58333° сх. д. / -9.86667; 142.58333Координати: 9°52′00″ пд. ш. 142°35′00″ сх. д. / 9.86667° пд. ш. 142.58333° сх. д. / -9.86667; 142.58333
Акваторія Торресова протока
Кількість островів 274
Найбільший острів Острів Принца Уельського
Загальна площа 566 км²
Населення (2001 рік) 8069 чол.
Щільність населення 14,256 чол./км²
Країна Австралія
Регіон Квінсленд
Острови Торресової протоки (Австралія)
Острови Торресової протоки
Острови Торресової протоки
Острови Торресової протоки (Квінсленд)
Острови Торресової протоки
Острови Торресової протоки
CMNS: Острови Торресової протоки на Вікісховищі

Острови Торресової протоки (англ. Torres Strait Islands) — група, принаймні, з 274 дрібних островів, розташованих в Торресовій протоці, що розділяє північний мис Кейп-Йорк континентальної Австралії і острів Нової Гвінеї. Острови переважно входять в штат Квінсленд Австралійського Союзу, хоча мають особливий статус для забезпечення прав корінних меланезійців. Острови управляються місцевим урядом — Регіональним управлінням Торресової протоки[en]. Декілька островів сильно наближені до берега Нової Гвінеї та адміністративно належать Західній Провінції Папуа Нової Гвінеї. Найбільш значущий з цих островів — острів Дару, на якому знаходиться однойменна столиця Західної Провінції — місто Дару.

Географія[ред.ред. код]

Поселення на острові Терсді

Острови Торресової протоки утворюють групу островів, що тягнеться приблизно на 150 км від материкової частини Австралії до острова Нова Гвінея і на 200—300 км із заходу на схід. Загальна площа островів складає близько 48 тисяч км². Площа суші — 566[1] км². Із західного боку архіпелаг омивається водами Арафурского моря, з східної — Коралового моря.

У період останнього льодовикового періоду район, де зараз розташовані острови Торресової протоки, являв собою сухопутний міст, що зв'язував сучасну континентальну частину Австралії з Новою Гвінеєю (об'єднані разом, вони були відомі як континент Сахул або Австралія-Нова Гвінея). Цей сухопутний міст був відносно недавно затоплений через підвищення рівня Світового океану в кінці останнього заледеніння льодовикового періоду (близько 12 000 років тому). В результаті цього утворилася Торресова протока, яка з'єднує Арафурське і Коралове моря. Буріння коралових рифів в цьому районі показало, що архіпелаг придбав свої сучасні обриси приблизно в 8-7 тисячоліттях до нашої ери. При цьому геологічний процес формування островів в протоці триває й досі.[2] Багато із західних Торресових островів — це вершини сухопутного мосту, що не були затоплені.

Острови і примикаючі до них води і рифи створюють украй різноманітні земні та водні екосистеми з притулками для багатьох рідкісних або унікальних видів. Морська фауна островів включає в себе дюгонів (водний ссавець, єдиний представник сімейства дюгонів загону сирен, що мешкає в основному у водах Нової Гвінеї), а також зелену черепаху, біссу і Flatback Turtle. Острови Торресової протоки є місцем гніздування та проживання для численних видів птахів, включаючи двоколірного плодоядного голуба, який є символом національної емблеми остров'ян.

Виходячи з геологічної структури та місця розташування, острови, як правило, ділять на чотири основні групи:

  • Західна група островів переважно вулканічного походження;
  • Центральна група островів переважно коралового походження;
  • Північна група, острови якої сформувалися переважно з алювіальних відкладень новогвінейських річок (це, як правило, ниці острови з великими болотистими місцевостями);
  • Східна група островів, що сформувалися в результаті відносно недавньої з точки зору геології вулканічної активності.

Географічно острови розділені на п'ять груп:

Цей поділ також деякою мірою відображає соціальні та культурні відмінності між островами. Наприклад, народності, які розмовляють папуаськими мовами, проживають на островах східної групи, а ті, які спілкуються на австралійських мовах, — на островах західної, північної і центральної груп. Населення східних та північних островів займалося сільським господарством і проживало в селах, в той час як жителі інших островів займалися переважно збиранням, полюванням і рибальством. Основу ж існування жителів центральних островів становила торгівля.

Рік складається з 2 сзонів: період посух і дощів. Більшість опадів випадає в проміжку грудень-квітень. Тропічні циклони трапляються відносно рідко. Температурний режим протягом року залишається практично незмінним: температура в листопаді-грудні варіюється між 25,4-31,2 °C, в липні — 22,5-27,7 °C.

Історія[ред.ред. код]

Хоча протоку, в якій розташовані острови, було відкрито ще в 1606 році іспанським мореплавцем Луїсом Ваесом де Торресом (на його честь вона і названа), аж до XIX століття, коли почалася активна колонізація Австралії, архіпелаг не викликав особливого інтересу у європейців. Та й згодом чужинців більше цікавила не культура і населення архіпелагу, а безпечні проходи між островами, завдяки яким кораблі могли б безперешкодно долати протоку з численними кораловими рифами.

У 1791 році Едвардом Едвардсом були відкриті острови Маррі. Мандрівник склав докладний опис каное жителів східних островів. У 1789 і 1792 роках в протоці побував англійський капітан Вільям Блай, який дослідив значну частину архіпелагу. Він також наніс на карти і дав назву острову Дарнлі (Еруб) і ряду інших островів і рифів регіону. На початку XVIII століття острови Торресової протоки були вивчені деякими мандрівниками, експедиції яких були організовані урядом Нового Південного Уельсу (наприклад, Метью Фліндерсом). Тим не менше, тільки в середині XIX століття були організовані великі наукові та дослідницькі експедиції, метою яких було докладне вивчення архіпелагу і його жителів.[3]

У 1860-х роках острови Торресової протоки стали центром комерційного вилову перлів і промислу морських огірків. Активізація економічних відносин з європейцями значно вплинула на життя місцевих жителів, більшість з яких тепер працювало на іноземних шхунах і люгерах. Згодом на архіпелаг були завезені численні робочі з Філіппін, Малайї, Японії, а також інших островів Тихого океану. Економічний потенціал островів протоки викликав великий інтерес британської колонії Квінсленд, яка прагнула взяти їч під свій контроль. Уже в 1864 році з метою посилення свого впливу в регіоні Квінслендський уряд заснував поселення Сомерсет на півострові Кейп-Йорк. Губернатор Квінсленду навіть нарік його «другим Сінгапуром». Хоча основна мета досягнута не була, Сомерсет, а потім і острів Терсді, внесли значний внесок у розширення політичного контролю Квінсленду над островами Торресової протоки.[4]

До 1877 року тільки острова Мер, Еруб, Угар, Саібаї, Дауа і Боігу перебували під юрисдикцією губернатора Фіджі і високого комісара Західнготихоокеанських територій. З прийняттям у 1879 році Закону про прибережні острови (англ. Queensland Coast Islands Act) анексіоністські цілі Квінсленду по відношенню до островів Торресової протоки були фактично досягнуті: цей закон офіційно закріплював контроль колонії над північними і східними островами. Хоча в майбутньому адміністраторами Британської Нової Гвінеї робилися спроби перегляду цього закону, в цілому вони виявилися безуспішними.

Демографія[ред.ред. код]

Корінними жителями архіпелагу є аборигени островів Торресової протоки, меланезійці, культурно близькі до прибережних жителів Папуа Нової Гвінеї.

Відомості про жителів островів Торресової протоки до середини XIX століття фрагментарні і розпливчасті. Проте існували певні закономірності в розподілі населення. Наприклад, чисельність населення островів, на яких було розвинене сільське господарство, була значно вищою, ніж на інших островах архіпелагу.

Велика частина островів Торресової протоки є територією Австралійського Союзу. Лише кілька островів в безпосередній близькості від узбережжя острова Нова Гвінея входять до складу Папуа Нової Гвінеї.

Регіональним центром австралійської частині архіпелагу є острів Терсді, розташований неподалік від острова Принца Уельського і півострова Кейп-Йорк. Регіональний центр новогвінейської частини — острів Дару.

Згідно з даними перепису 2001 року, на австралійській частини проживало 8089 осіб, з яких 6214 осіб були корінними мешканцями островів. Основними мовами спілкування на архіпелазі є кала-лагав-я і меріам-мир. Крім того, широко використовується креольська мова брокан. На поточний час остров'яни проживають у 18 населених пунктах на 17 островах архіпелагу. Перше європейське поселення в регіоні — Сомерсет на півострові Кейп-Йорк, засноване 1863 року. 1877 року регіональний центр був переміщений в Порт-Кеннеді на острові Терсді.

Примітки[ред.ред. код]

  1. [http: //www.webcitation.org/ 6Be5uAyvc Soils - Torres Strait Islands]. Australian Natural Resources Atlas. Department of Sustainability, Environment, Water, Population and Communities. 6 May 2009. Архів оригіналу за 2012-10-24. Процитовано 4 July 2011. 
  2. David, Bruno; McNiven, Ian; Mitchell, Rod; Orr, Meredith; Haberle, Simon; Brady, Liam; Crouch, Joe. [1] // Archaeology in Oceania. — 2004.
  3. David Lawrence and Helen Reeves Lawrence. [2] // Aboriginal Studies Press.
  4. David Lawrence and Helen Reeves Lawrence. [3] // Aboriginal Studies Press.