Островський Микола Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Островський Микола Олексійович
N Ostrovskiy.jpg
Дата народження 16 (29) вересня 1904(1904-09-29)
Місце народження Вілія, Російська імперія
Дата смерті 22 грудня 1936(1936-12-22) (32 роки)
Місце смерті Москва, СРСР
Мова творів російська
Рід діяльності письменник
Magnum opus: «Як гартувалася сталь», «Народжені бурею»

Commons-logo.svg Островський Микола Олексійович у Вікісховищі

Wikiquote-logo.svg Островський Микола Олексійович у Вікіцитатах

Wikisource-logo.svg Островський Микола Олексійович у  Вікіджерелах

Мико́ла Олексі́йович Остро́вський (нар. 16 (29) вересня 1904(19040929), Вілія — пом. 22 грудня 1936, Москва) — радянський письменник, уродженець України; писав російською мовою. Автор романів «Як гартувалась сталь» (дія відбувається в Шепетівці, Києві та Боярці) і «Народжені бурею».

Біографія[ред.ред. код]

Дитячі роки[ред.ред. код]

Микола Островський народився у селі Вілія Острозького повіту Волинської губернії (нині Острозький район Рівненської області). Значну частину свого життя прожив в Україні (у своєму рідному селі, потім у містах Шепетівка, Київ, Берездівському районі, Ізяславі).

Мати Островського, Ольга Йосипівна, походила з родини чеських колоністів, які оселилися на Волині в другій половині XIX століття. Не бажаючи наймитувати, Ольга Йосипівна одружилася з немолодою людиною, удівцем Олексієм Івановичем Островським.

У селі Вілія Микола закінчив церковнопарафіяльну школу, деякий час після приїзду в Шепетівку навчався тут в училищі. Це були навчальні заклади, де викладання велося російською мовою. Більшість книг, які читав майбутній письменник, були російською мовою.

Коли в Шепетівці існувала влада Української Народної Республіки (УНР), а потім гетьманату Павла Скоропадського й знову УНР (друга половина 1917 — перша половина 1919 рр.), майбутній письменник навчався в початковому училищі, де викладання велося українською мовою. Згадуючи про прихід Миколи до цього училища, М. Рожанівська писала: «Я пояснила хлопцеві, що тепер в Україні відкриваються школи, в яких викладатимуть рідною мовою. Хлопчик відразу ж попросив книгу українською мовою. Я дала йому підручник з історії культури і дозволила взяти його додому».

М. Рожанівська ще згадує, що на підлітка Миколу Островського вельми вплинула творчість Т. Шевченка: «…читали біографію Тараса Шевченка і його „Кобзар“. На Колю справило величезне враження життя цієї великої людини».

Події 1919–1920 років[ред.ред. код]

За радянського часу існувала стійка традиція «героїзації» життєпису Миколи Островського на тлі буремних військових подій на теренах України. Різні публікації зображали хлопця у віці 15–16 років комсомольцем, працівником ревкому в Шепетівці та бійцем батальйону Особливого призначення Ізяславської ЧК, червоним кіннотником-фронтовиком, пораненим на польському фронті й демобілізованим[1]. Значною мірою ці відомості являли собою проекцію на долю автора роману «Як гартувалася сталь» подробиць літературної біографії його героя Павла Корчагіна. Проте оприлюднені у 1990-х роках архівні матеріали (зокрема, автобіографія Миколи Островського 1924 року) змушують критично поставитися до радянських міфологем. З нових джерел витікає, що у 1919–1920 роках Островський жив у Шепетівці, працював дроворізом на складі, учнем помічника кочегара на електростанції, кубовщиком, одночасно вчився в школі. Саме таке тлумачення згаданого періоду біографії письменника прийняте нині в Енциклопедії історії України[2].

« Автобіографія.

Родився я в 1904 р. в селі Віліі Волынської губерніі. Батько мій працював на гуральні робітником в солодочному відділі. Там я вчивсь в сільській школі. 1914 р. коли кінчалася війна ґуральню закрили і батько зоставсь без роботи, тоді він переіхав з семею на ст. Оженін п.з.з., де працював в сіноприемочному пунктові. Мій старший брат поступив у 1914 р. На ст. Шепетівку на службу помічником слюсаря в депо і ми всею сімею преіхали в Шепетівку. Мій батько старий, 68 л., не міг вже працювати, тоді нам з братом прийшлось працювати на сім’ю. Я поступив на роботу в буфет на станції, на кухню підносити обіди. Там я пробув до 19 року, в 1919 р. поступив на матеріяльний склад ст. Шепетівки різати дрова до паровика, де й проробив до 20 року. Потім поступив звіте учнем помішником кочегаря на электростанціі, де проробив до року. Був кубовщиком на станціі в переміжку вчився в школі. В 21 році була перша конференція робітничої молоді, де я був вибраний на повітову конференцію молоді, після чого вступив в КСМУ Шепетівської організації. В серпні місяці КС командірувало мене в Киів до школи Залізно-дорожноі (электро-техничный відділ), де я був до кінця 1922 р. Опісля був хворий кілька раз (більше 8 м.) тифом. Захворавши, приіхав в Шепетівку до батьків, де й болів. В час цеі хворісті в грудні м. проходила Всеукраінська перепис КСМУ, котрій я не пройшов і механично вибув з КСМ. Після хворісті вступив в КСМУ в 1923 р., в травні місяці був посланим Окркомом КСМ секретарем Берездівськоі районовоі організаціі, де працював увесь 23 рік. У вересні 23 року був прийнятий кандідатом КПБУ Берездівською парторганізаціею і затверджений Окркомом КПБУ 17 січня - 24 р. Рекомендували в партію: Лисицин Миколай Миколаевич, член кпбу з 18 року, п.к.ч. 289188, Предрайвиконкому. Трохимів, член КПБУ з 20 р.п.к.ч. 290391 секретар Райпарткому і Панасевич, член КПБУ з 20 р., п.к.ч. 2777. В травні місяці був посланний окркомом КСМУ райорганізатором на Заславля, де й працюю до цього часу. Н.А.Островський[3]

 »

.

У липні 1920 року на доручення Шепетівського ревкому Микола Островський обстежував будинки, «покинуті буржуазією», з метою вилучення книг для громадської бібліотеки[4].

Інвалідність[ред.ред. код]

В 19211922 роках Островський навчався у Київському електромеханічному технікумі (тепер ім. М. Островського). У жовтні-грудні 1921 року працював на будівництві вузькоколійної залізничної лінії завдовжки 6 верст між лісозаготівлею біля Боярки та колією Фастів — Київ, спричиненому необхідністю постачання Києва дровами (згодом у Боярці було відкрито музей М. Островського — тепер краєзнавчий, встановлено пам'ятний знак «Боярка-БАМ» на честь будівництва вузькоколійки). Внаслідок виснажливої роботи й застуди хворів на важку форму висипного тифу, надалі у нього розвинувся ревматизм, що перейшов у поліартрит.

В проміжках між лікуванням займався громадською роботою. У 1923–1924 рр. — член Шепетівського окружкому Комсомолу, політрук Райвсеобуча, кандидат в члени губкому Комсомолу. Наприкінці червня 1924 р. був зарахований бійцем Окремого шепетівського батальйону ЧОН. 9 серпня того ж року вступив до РКП(б). Але вже 22 серпня отримав відпустку за станом здоров'я, і все його подальше життя перетворилося на суцільну боротьбу з хворобами. Перебував на лікуванні у Харкові, Слов'янську, Євпаторії, Новоросійську, біля Краснодара. У 1926 р. одружився в Новоросійську з Раїсою Порфирівною Островською (Моцюк).

З 1927 р. був остаточно прикутий до ліжка. Після невдалого лікування оселився у Сочі. Навіть ставши повним інвалідом, намагався брати активну участь у «викритті чужорідних елементів» серед апарату домоуправлінь свого та сусідніх будинків[5]. Надалі стан Островського ускладнився хворобою очей, аж до повної сліпоти; попри це, він намагався продовжити освіту. У 1929–1930 рр. в Москві відбулося чергове невдале хірургічне втручання.

Творча діяльність[ред.ред. код]

Свої літературні спроби Микола Островський започаткував у 1927–1928 рр. Зрештою, проявляючи виняткову силу духу в боротьбі із страшними недугами, у 1930 р. розпочав працювати над книгою «Як гартувалась сталь» з певними автобіографічними мотивами, текст якої записував за допомогою трафарету для сліпих або диктував. Першу частину цього роману було надруковано в журналі «Молода гвардія» у 1932 р.; друга частина оприлюднена в тому ж журналі у 1934 р.

Поява роману, головний герой якого Павло Корчагін являв собою вражаючу, надзвичайно цілісну постать юного більшовика-фанатика, викликала великий резонанс у країні. На адресу письменника приходили сотні читацьких листів.

У 1935 році Островській був нагороджений орденом Леніна, йому було подаровано будинок у Сочі і квартира в Москві. В січні 1936 року йому було присвоєно звання бригадного комісара. Зелену гімнастерку з ромбами Островський вперше вдягнув 8 березня 1936 року.

Останні декілька місяців він прожив на вулиці свого імені (раніше Мертвий провулок), приймаючи вдома читачів і письменників. Він узяв на себе зобов'язання написати новий роман «Народжені бурею» в трьох частинах і встиг написати першу частину, але роман був визнаний слабкішим попереднього, зокрема самим Островським. Рукопис роману був в рекордні терміни набраний, віддрукований, і екземпляри книги показували на похоронах письменника.

Помер у Москві 22 грудня 1936 р., похований на Новодівочому цвинтарі.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Пам'ятник Миколі Островському у м. Шостка

Вшанування пам'яті письменника в СРСР було широко поширене, набуваючи форм пропаганди. У багатьох містах і селищах України — Боярці (див. боярський пам'ятник Миколі Островському), Шепетівці, Коростені, Ромнах, Берездові йому поставили пам'ятники.[6] У Вілії, Берездові, Шепетівці, Боярці відкрилися його музеї, була встановлена престижна премія комсомолу України імені М. Островського, також його іменем називалися вулиці (одна з таких знаходиться в Києві в Солом'янському районі, та Боярці), піонерські табори, різноманітні структури (переважно культурно-освітнього характеру). Окрім того, твори М. Островського та книги про нього постійно перевидавалися величезними тиражами.

Також на його честь названо астероїд 2681 Островський.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Див.: Українська радянська енциклопедія. 2-е вид. — Т.8. — Олефіни–Поплін. — К., 1982. — С.90; Спогади про Миколу Островського. — К., 1980.
  2. Енциклопедія історії України: Т. 7
  3. Мицик Ю. Чи воював у «Громадянську» творець Павки Корчагіна? // Кур’єр Кривбасу, 1997, № 79/80.
  4. Островская Р. Николай Островский. — 3-е изд. — Москва: Молодая гвардия, 1978. (Жизнь замечательных людей). — С.52.
  5. С. В. Волков. Черная книга имен, которым не место на карте России
  6. Світлина пам'ятника М.Островському в Берездові

Джерела[ред.ред. код]