Островський Микола Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Островський Микола Олексійович
N Ostrovskiy.jpg
Народився 16 (29) вересня 1904(1904-09-29)
Вілія, Острозький повіт, Волинська губернія,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 22 грудня 1936(1936-12-22) (32 роки)
Москва, Російська РФСР,
СРСР СРСР
·Розсіяний склероз
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Russia.svg Російська республіка
Flag of Ukraine.svg УНР
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1929-1937).svg Українська СРР
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність письменник
Alma mater Комуністичний університет імені Я. М. Свердлова[d]
Мова творів російська
Роки активності 1927 — тепер. час
Magnum opus «Як гартувалася сталь», «Народжені бурею»
Партія КПРС
Нагороди
орден Леніна
Премія Ленінського комсомолу

CMNS: Островський Микола Олексійович на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Мико́ла Олексі́йович Остро́вський (16 (29) вересня 1904(19040929), Вілія — 22 грудня 1936, Москва) — російський радянський письменник українського походження, відомий своїм антиукраїнським зображенням українських борців за незалежність України під час радянсько-української війни. Відомий романами: «Як гартувалась сталь» та «Народжені бурею».

Біографія[ред. | ред. код]

Дитячі роки[ред. | ред. код]

Микола Островський народився у селі Вілія Острозького повіту Волинської губернії (нині Острозький район Рівненської області). Значну частину свого життя прожив в Україні (у своєму рідному селі, потім у містах Шепетівка, Київ, Берездівському районі, Ізяславі).

Мати Островського, Ольга Йосипівна, походила з родини чеських колоністів, які оселилися на Волині в другій половині XIX століття. Не бажаючи наймитувати, Ольга Йосипівна одружилася з немолодою людиною, удівцем Олексієм Івановичем Островським.

У селі Вілія Микола закінчив церковнопарафіяльну школу, деякий час після приїзду в Шепетівку навчався тут в училищі. Це були навчальні заклади, де викладання велося російською мовою. Більшість книг, які читав майбутній письменник, були російською мовою.

Коли в Шепетівці існувала влада Української Народної Республіки (УНР), а потім гетьманату Павла Скоропадського й знову УНР (друга половина 1917 — перша половина 1919 рр.), майбутній письменник навчався в початковому училищі, де викладання велося українською мовою. Згадуючи про прихід Миколи до цього училища, М. Рожанівська писала: «Я пояснила хлопцеві, що тепер в Україні відкриваються школи, в яких викладатимуть рідною мовою. Хлопчик відразу ж попросив книгу українською мовою. Я дала йому підручник з історії культури і дозволила взяти його додому».

М. Рожанівська ще згадує, що на підлітка Миколу Островського вельми вплинула творчість Т. Шевченка: «…читали біографію Тараса Шевченка і його „Кобзар“. На Колю справило величезне враження життя цієї великої людини».

Події 1919—1920 років[ред. | ред. код]

За радянського часу існувала стійка традиція «героїзації» життєпису Миколи Островського на тлі буремних військових подій на теренах України. Різні публікації зображали хлопця у віці 15–16 років комсомольцем, працівником ревкому в Шепетівці та бійцем батальйону Особливого призначення Ізяславської ЧК, червоним кіннотником-фронтовиком, пораненим на польському фронті й демобілізованим[3]. Значною мірою ці відомості являли собою проекцію на долю автора роману «Як гартувалася сталь» подробиць літературної біографії його героя Павла Корчагіна. Проте оприлюднені у 1990-х роках архівні матеріали (зокрема, автобіографія Миколи Островського 1924 року) змушують критично поставитися до радянських міфологем. З нових джерел витікає, що у 1919—1920 роках Островський жив у Шепетівці, працював дроворізом на складі, учнем помічника кочегара на електростанції, кубовщиком, одночасно вчився в школі. Саме таке тлумачення згаданого періоду біографії письменника прийняте нині в Енциклопедії історії України[4].

« Автобіографія.

Родився я в 1904 р. в селі Віліі Волынської губерніі. Батько мій працював на гуральні робітником в солодочному відділі. Там я вчивсь в сільській школі. 1914 р. коли кінчалася війна ґуральню закрили і батько зоставсь без роботи, тоді він переіхав з семею на ст. Оженін п.з.з., де працював в сіноприемочному пунктові. Мій старший брат поступив у 1914 р. На ст. Шепетівку на службу помічником слюсаря в депо і ми всею сімею преіхали в Шепетівку. Мій батько старий, 68 л., не міг вже працювати, тоді нам з братом прийшлось працювати на сім’ю. Я поступив на роботу в буфет на станції, на кухню підносити обіди. Там я пробув до 19 року, в 1919 р. поступив на матеріяльний склад ст. Шепетівки різати дрова до паровика, де й проробив до 20 року. Потім поступив звіте учнем помішником кочегаря на электростанціі, де проробив до року. Був кубовщиком на станціі в переміжку вчився в школі. В 21 році була перша конференція робітничої молоді, де я був вибраний на повітову конференцію молоді, після чого вступив в КСМУ Шепетівської організації. В серпні місяці КС командірувало мене в Киів до школи Залізно-дорожноі (электро-техничный відділ), де я був до кінця 1922 р. Опісля був хворий кілька раз (більше 8 м.) тифом. Захворавши, приіхав в Шепетівку до батьків, де й болів. В час цеі хворісті в грудні м. проходила Всеукраінська перепис КСМУ, котрій я не пройшов і механично вибув з КСМ. Після хворісті вступив в КСМУ в 1923 р., в травні місяці був посланим Окркомом КСМ секретарем Берездівськоі районовоі організаціі, де працював увесь 23 рік. У вересні 23 року був прийнятий кандідатом КПБУ Берездівською парторганізаціею і затверджений Окркомом КПБУ 17 січня - 24 р. Рекомендували в партію: Лисицин Миколай Миколаевич, член кпбу з 18 року, п.к.ч. 289188, Предрайвиконкому. Трохимів, член КПБУ з 20 р.п.к.ч. 290391 секретар Райпарткому і Панасевич, член КПБУ з 20 р., п.к.ч. 2777. В травні місяці був посланний окркомом КСМУ райорганізатором на Заславля, де й працюю до цього часу. Н.А.Островський[5]

»

.

У липні 1920 року на доручення Шепетівського ревкому Микола Островський обстежував будинки, «покинуті буржуазією», з метою вилучення книг для громадської бібліотеки[6].

Інвалідність[ред. | ред. код]

В 19211922 роках Островський навчався у Київському електромеханічному технікумі (тепер Київський електромеханічний коледж). У жовтні-грудні 1921 року працював на будівництві вузькоколійної залізничної лінії завдовжки 6 верст між лісозаготівлею біля Боярки та колією Фастів — Київ, спричиненому необхідністю постачання Києва дровами (згодом у Боярці було відкрито музей М. Островського — тепер краєзнавчий, встановлено пам'ятний знак «Боярка-БАМ» на честь будівництва вузькоколійки). Внаслідок виснажливої роботи й застуди хворів на важку форму висипного тифу, надалі у нього розвинувся ревматизм, що перейшов у поліартрит.

В проміжках між лікуванням займався громадською роботою. У 1923—1924 рр. — член Шепетівського окружкому Комсомолу, політрук Райвсеобуча, кандидат в члени губкому Комсомолу. Наприкінці червня 1924 р. був зарахований бійцем Окремого шепетівського батальйону ЧОН. 9 серпня того ж року вступив до РКП(б). Але вже 22 серпня отримав відпустку за станом здоров'я, і все його подальше життя перетворилося на суцільну боротьбу з хворобами. Перебував на лікуванні у Харкові, Слов'янську, Євпаторії, Новоросійську, біля Краснодара. У 1926 р. одружився в Новоросійську з Раїсою Порфирівною Островською (Моцюк).

З 1927 р. був остаточно прикутий до ліжка. Після невдалого лікування оселився у Сочі. Навіть ставши повним інвалідом, намагався брати активну участь у «викритті чужорідних елементів» серед апарату домоуправлінь свого та сусідніх будинків[7]. Надалі стан Островського ускладнився хворобою очей, аж до повної сліпоти; попри це, він намагався продовжити освіту. У 1929—1930 рр. в Москві відбулося чергове невдале хірургічне втручання.

Творча діяльність[ред. | ред. код]

Свої літературні спроби Микола Островський започаткував у 1927—1928 рр. Зрештою, проявляючи виняткову силу духу в боротьбі із страшними недугами, у 1930 р. розпочав працювати над книгою «Як гартувалась сталь» з певними автобіографічними мотивами, текст якої записував за допомогою трафарету для сліпих або диктував. Першу частину цього роману було надруковано в журналі «Молода гвардія» у 1932 р.; друга частина оприлюднена в тому ж журналі у 1934 р.

Поява роману, головний герой якого Павло Корчагін являв собою вражаючу, надзвичайно цілісну постать юного більшовика-фанатика, викликала великий резонанс у країні. На адресу письменника приходили сотні читацьких листів.

У 1935 році Островській був нагороджений орденом Леніна, йому було подаровано будинок у Сочі і квартира в Москві. В січні 1936 року йому було присвоєно звання бригадного комісара. Зелену гімнастерку з ромбами Островський вперше вдягнув 8 березня 1936 року.

Останні декілька місяців він прожив на вулиці свого імені (раніше Мертвий провулок), приймаючи вдома читачів і письменників. Він узяв на себе зобов'язання написати новий роман «Народжені бурею» в трьох частинах і встиг написати першу частину, але роман був визнаний слабкішим попереднього, зокрема самим Островським. Рукопис роману був в рекордні терміни набраний, віддрукований, і екземпляри книги показували на похоронах письменника.

Помер у Москві 22 грудня 1936 р., похований на Новодівочому цвинтарі.

Критика[ред. | ред. код]

Участь у антиукраїнській пропаганді проти борців за незалежність України[ред. | ред. код]

Більшовицька, а згодом і російська влада активно використовували звинувачення в антисемітизмі аби дискредитувати українську визвольну боротьбу у 1917—1921 роках. В більшовицькій/російській пропагандистській літературі борці за незалежність України, а особливо Петлюра, поставали як організатори єврейських погромів. Ця пропагандистська література мала значне поширення у світі й за допомогою і на кошти радянської влади перекладалася різними мовами, видавалася великими накладами й всіляко поширювався для того, щоб створити негативний образ борців за незалежність України й представити їх антисемітами.[8]

Саме Островський був одним з найвідоміших російських радянських письменників, що створювали таку пропагандистську антиукраїнську літературу. Бувши свідком російсько-української війни 1917—1921 років, Островський однак поставився до постання незалежної української держави упереджено. Зокрема у своєму magnum opus романі «Як гартувалася сталь» Островський спеціально описує жахливий погром євреїв петлюрівцями, аби створити якомога більш негативний образ для петлюрівців.[8]

Усі борці за українську державність в його творі виключно «головорізи і громили», що влаштовують єврейські погроми та вбивають неповинних людей.[9]

Пам'ять[ред. | ред. код]

Пам'ятник Миколі Островському у м. Шостка

Вшанування пам'яті письменника в СРСР було широко поширене, набуваючи форм пропаганди. У багатьох містах і селищах України — Боярці (див. боярський пам'ятник Миколі Островському), Шепетівці, Києві, Коростені, Ромнах, Берездові йому поставили пам'ятники.[10] У Вілії, Берездові, Шепетівці, Боярці відкрилися його музеї, була встановлена престижна премія комсомолу України імені М. Островського, також його іменем називалися вулиці (приміром, в Києві в Солом'янському районі, а також в Боярці), піонерські табори, різноманітні структури (переважно культурно-освітнього характеру). Окрім того, твори М. Островського та книги про нього постійно перевидавалися величезними тиражами.

Також на його честь названо астероїд 2681 Островський.

Проте в ході декомунізації 2015—2016 років ім'я Миколи Островського потрапило до «ліквідаційного списку» (хоча його перебування в цьому переліку аргументоване насамперед міфологізованими подробицями біографії, про які йшлося вище). Внаслідок цього, зокрема, були перейменовані вулиці Миколи Островського в Києві та Боярці, пам'ятник Миколі Островському в Києві демонтували, а стосовно парку імені Миколи Островського в Солом'янському районі Києва у 2016 році було порушено клопотання про надання йому іншої назви.

Станом на березень 2018 року в місті Шепетівка діє музей присвячений Островському та кінотеатр названий на його честь.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б LIBRIS — 2007.
  3. Див.: Українська радянська енциклопедія. 2-е вид. — Т.8. — Олефіни–Поплін. — К., 1982. — С.90; Спогади про Миколу Островського. — К., 1980.
  4. Енциклопедія історії України: Т. 7
  5. Мицик Ю. Чи воював у «Громадянську» творець Павки Корчагіна? // Кур’єр Кривбасу, 1997, № 79/80.
  6. Островская Р. Николай Островский. — 3-е изд. — М.: Молодая гвардия, 1978. — (Жизнь замечательных людей). — С. 52.
  7. С. В. Волков. Черная книга имен, которым не место на карте России
  8. а б Для чого Петлюру звинувачували в єврейських погромах? // Радіо свобода, 7 квітень 2018
  9. Ігор Роздобудько. Російські письменники та українська незалежність. // Кобза. Українці Росії, незалежний сайт діаспори. 22 жовтня 2016 р.
  10. Світлина пам'ятника М.Островському в Берездові

Джерела та література[ред. | ред. код]