Островський Микола Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Островський Микола Олексійович
N Ostrovskiy.jpg
Народився 16 (29) вересня 1904(1904-09-29)
Вілія, Острозький повіт, Волинська губернія,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 22 грудня 1936(1936-12-22) (32 роки)
Москва, Російська РФСР,
СРСР СРСР
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union (1936–1955).svg СРСР
Діяльність письменник
Alma mater Комуністичний університет імені Я. М. Свердлова[d]
Мова творів російська
Роки активності 1927 — тепер. час
Magnum opus «Як гартувалася сталь», «Народжені бурею»
Партія КПРС
Нагороди
Орден Леніна
Премія Ленінського комсомолу

CMNS: Островський Микола Олексійович на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Мико́ла Олексі́йович Остро́вський (16 (29) вересня 1904(19040929), Вілія — 22 грудня 1936, Москва) — російський радянський письменник українського походження, відомий своїм антиукраїнським зображенням українських борців за незалежність України під час радянсько-української війни. Відомий романами: «Як гартувалась сталь» та «Народжені бурею».

Біографія[ред. | ред. код]

Дитячі роки[ред. | ред. код]

Микола Островський народився у селі Вілія Острозького повіту Волинської губернії (нині Острозький район Рівненської області). Значну частину свого життя прожив в Україні (у своєму рідному селі, потім у містах Шепетівка, Київ, Берездівському районі, Ізяславі).

Мати Островського, Ольга Йосипівна, походила з родини чеських колоністів, які оселилися на Волині в другій половині XIX століття. Не бажаючи наймитувати, Ольга Йосипівна одружилася з немолодою людиною, удівцем Олексієм Івановичем Островським.

У селі Вілія Микола закінчив церковнопарафіяльну школу, деякий час після приїзду в Шепетівку навчався тут в училищі. Це були навчальні заклади, де викладання велося російською мовою. Більшість книг, які читав майбутній письменник, були російською мовою.

Коли в Шепетівці існувала влада Української Народної Республіки (УНР), а потім гетьманату Павла Скоропадського й знову УНР (друга половина 1917 — перша половина 1919 рр.), майбутній письменник навчався в початковому училищі, де викладання велося українською мовою. Згадуючи про прихід Миколи до цього училища, М. Рожанівська писала: «Я пояснила хлопцеві, що тепер в Україні відкриваються школи, в яких викладатимуть рідною мовою. Хлопчик відразу ж попросив книгу українською мовою. Я дала йому підручник з історії культури і дозволила взяти його додому».

М. Рожанівська ще згадує, що на підлітка Миколу Островського вельми вплинула творчість Т. Шевченка: «…читали біографію Тараса Шевченка і його „Кобзар“. На Колю справило величезне враження життя цієї великої людини».

Події 1919—1920 років[ред. | ред. код]

За радянського часу існувала стійка традиція «героїзації» життєпису Миколи Островського на тлі буремних військових подій на теренах України. Різні публікації зображали хлопця у віці 15–16 років комсомольцем, працівником ревкому в Шепетівці та бійцем батальйону Особливого призначення Ізяславської ЧК, червоним кіннотником-фронтовиком, пораненим на польському фронті й демобілізованим[2]. Значною мірою ці відомості являли собою проекцію на долю автора роману «Як гартувалася сталь» подробиць літературної біографії його героя Павла Корчагіна. Проте оприлюднені у 1990-х роках архівні матеріали (зокрема, автобіографія Миколи Островського 1924 року) змушують критично поставитися до радянських міфологем. З нових джерел витікає, що у 1919—1920 роках Островський жив у Шепетівці, працював дроворізом на складі, учнем помічника кочегара на електростанції, кубовщиком, одночасно вчився в школі. Саме таке тлумачення згаданого періоду біографії письменника прийняте нині в Енциклопедії історії України[3].

« Автобіографія.

Родився я в 1904 р. в селі Віліі Волынської губерніі. Батько мій працював на гуральні робітником в солодочному відділі. Там я вчивсь в сільській школі. 1914 р. коли кінчалася війна ґуральню закрили і батько зоставсь без роботи, тоді він переіхав з семею на ст. Оженін п.з.з., де працював в сіноприемочному пунктові. Мій старший брат поступив у 1914 р. На ст. Шепетівку на службу помічником слюсаря в депо і ми всею сімею преіхали в Шепетівку. Мій батько старий, 68 л., не міг вже працювати, тоді нам з братом прийшлось працювати на сім’ю. Я поступив на роботу в буфет на станції, на кухню підносити обіди. Там я пробув до 19 року, в 1919 р. поступив на матеріяльний склад ст. Шепетівки різати дрова до паровика, де й проробив до 20 року. Потім поступив звіте учнем помішником кочегаря на электростанціі, де проробив до року. Був кубовщиком на станціі в переміжку вчився в школі. В 21 році була перша конференція робітничої молоді, де я був вибраний на повітову конференцію молоді, після чого вступив в КСМУ Шепетівської організації. В серпні місяці КС командірувало мене в Киів до школи Залізно-дорожноі (электро-техничный відділ), де я був до кінця 1922 р. Опісля був хворий кілька раз (більше 8 м.) тифом. Захворавши, приіхав в Шепетівку до батьків, де й болів. В час цеі хворісті в грудні м. проходила Всеукраінська перепис КСМУ, котрій я не пройшов і механично вибув з КСМ. Після хворісті вступив в КСМУ в 1923 р., в травні місяці був посланим Окркомом КСМ секретарем Берездівськоі районовоі організаціі, де працював увесь 23 рік. У вересні 23 року був прийнятий кандідатом КПБУ Берездівською парторганізаціею і затверджений Окркомом КПБУ 17 січня - 24 р. Рекомендували в партію: Лисицин Миколай Миколаевич, член кпбу з 18 року, п.к.ч. 289188, Предрайвиконкому. Трохимів, член КПБУ з 20 р.п.к.ч. 290391 секретар Райпарткому і Панасевич, член КПБУ з 20 р., п.к.ч. 2777. В травні місяці був посланний окркомом КСМУ райорганізатором на Заславля, де й працюю до цього часу. Н.А.Островський[4]

»

.

У липні 1920 року на доручення Шепетівського ревкому Микола Островський обстежував будинки, «покинуті буржуазією», з метою вилучення книг для громадської бібліотеки[5].

Інвалідність[ред. | ред. код]

В 19211922 роках Островський навчався у Київському електромеханічному технікумі (тепер Київський електромеханічний коледж). У жовтні-грудні 1921 року працював на будівництві вузькоколійної залізничної лінії завдовжки 6 верст між лісозаготівлею біля Боярки та колією Фастів — Київ, спричиненому необхідністю постачання Києва дровами (згодом у Боярці було відкрито музей М. Островського — тепер краєзнавчий, встановлено пам'ятний знак «Боярка-БАМ» на честь будівництва вузькоколійки). Внаслідок виснажливої роботи й застуди хворів на важку форму висипного тифу, надалі у нього розвинувся ревматизм, що перейшов у поліартрит.

В проміжках між лікуванням займався громадською роботою. У 1923—1924 рр. — член Шепетівського окружкому Комсомолу, політрук Райвсеобуча, кандидат в члени губкому Комсомолу. Наприкінці червня 1924 р. був зарахований бійцем Окремого шепетівського батальйону ЧОН. 9 серпня того ж року вступив до РКП(б). Але вже 22 серпня отримав відпустку за станом здоров'я, і все його подальше життя перетворилося на суцільну боротьбу з хворобами. Перебував на лікуванні у Харкові, Слов'янську, Євпаторії, Новоросійську, біля Краснодара. У 1926 р. одружився в Новоросійську з Раїсою Порфирівною Островською (Моцюк).

З 1927 р. був остаточно прикутий до ліжка. Після невдалого лікування оселився у Сочі. Навіть ставши повним інвалідом, намагався брати активну участь у «викритті чужорідних елементів» серед апарату домоуправлінь свого та сусідніх будинків[6]. Надалі стан Островського ускладнився хворобою очей, аж до повної сліпоти; попри це, він намагався продовжити освіту. У 1929—1930 рр. в Москві відбулося чергове невдале хірургічне втручання.

Творча діяльність[ред. | ред. код]

Свої літературні спроби Микола Островський започаткував у 1927—1928 рр. Зрештою, проявляючи виняткову силу духу в боротьбі із страшними недугами, у 1930 р. розпочав працювати над книгою «Як гартувалась сталь» з певними автобіографічними мотивами, текст якої записував за допомогою трафарету для сліпих або диктував. Першу частину цього роману було надруковано в журналі «Молода гвардія» у 1932 р.; друга частина оприлюднена в тому ж журналі у 1934 р.

Поява роману, головний герой якого Павло Корчагін являв собою вражаючу, надзвичайно цілісну постать юного більшовика-фанатика, викликала великий резонанс у країні. На адресу письменника приходили сотні читацьких листів.

У 1935 році Островській був нагороджений орденом Леніна, йому було подаровано будинок у Сочі і квартира в Москві. В січні 1936 року йому було присвоєно звання бригадного комісара. Зелену гімнастерку з ромбами Островський вперше вдягнув 8 березня 1936 року.

Останні декілька місяців він прожив на вулиці свого імені (раніше Мертвий провулок), приймаючи вдома читачів і письменників. Він узяв на себе зобов'язання написати новий роман «Народжені бурею» в трьох частинах і встиг написати першу частину, але роман був визнаний слабкішим попереднього, зокрема самим Островським. Рукопис роману був в рекордні терміни набраний, віддрукований, і екземпляри книги показували на похоронах письменника.

Помер у Москві 22 грудня 1936 р., похований на Новодівочому цвинтарі.

Критика[ред. | ред. код]

Участь у антиукраїнській пропаганді проти борців за незалежність України[ред. | ред. код]

Більшовицька, а згодом і російська влада активно використовували звинувачення в антисемітизмі аби дискредитувати українську визвольну боротьбу у 1917—1921 роках. В більшовицькій/російські пропагандистській літературі борці за незалежність України, а особливо Петлюра, поставали як організатори єврейських погромів. Ця пропагандистська література мала значне поширення у світі й за допомогою і на кошти радянської влади перекладалася різними мовами, видавалася великими накладами й всіляко поширювався для того, щоб створити негативний образ борців за незалежність України й представити їх антисемітами.[7]

Саме Островський був одним з найвідоміших російських радянських письменників, що створювали таку пропагандистську антиукраїнську літературу. Бувши свідком російсько-української війни 1917—1921 років, Островський однак поставився до постання незалежної української держави упереджено. Зокрема у своєму magnum opus романі «Як гартувалася сталь» Островський спеціально описує жахливий погром євреїв петлюрівцями, аби створити якомога більш негативний образ для петлюрівців. [7] Усі борці за українську державність в його творі виключно «головорізи і громили», що влаштовують єврейські погроми та вбивають неповинних людей.[8]

Пам'ять[ред. | ред. код]

Пам'ятник Миколі Островському у м. Шостка

Вшанування пам'яті письменника в СРСР було широко поширене, набуваючи форм пропаганди. У багатьох містах і селищах України — Боярці (див. боярський пам'ятник Миколі Островському), Шепетівці, Києві, Коростені, Ромнах, Берездові йому поставили пам'ятники.[9] У Вілії, Берездові, Шепетівці, Боярці відкрилися його музеї, була встановлена престижна премія комсомолу України імені М. Островського, також його іменем називалися вулиці (приміром, в Києві в Солом'янському районі, а також в Боярці), піонерські табори, різноманітні структури (переважно культурно-освітнього характеру). Окрім того, твори М. Островського та книги про нього постійно перевидавалися величезними тиражами.

Також на його честь названо астероїд 2681 Островський.

Проте в ході декомунізації 2015—2016 років ім'я Миколи Островського потрапило до «ліквідаційного списку» (хоча його перебування в цьому переліку аргументоване насамперед міфологізованими подробицями біографії, про які йшлося вище). Внаслідок цього, зокрема, були перейменовані вулиці Миколи Островського в Києві та Боярці, пам'ятник Миколі Островському в Києві демонтували, а стосовно парку імені Миколи Островського в Солом'янському районі Києва у 2016 році було порушено клопотання про надання йому іншої назви.

Станом на березень 2018 року в місті Шепетівка діє музей присвячений Островському та кінотеатр названий на його честь.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Див.: Українська радянська енциклопедія. 2-е вид. — Т.8. — Олефіни–Поплін. — К., 1982. — С.90; Спогади про Миколу Островського. — К., 1980.
  3. Енциклопедія історії України: Т. 7
  4. Мицик Ю. Чи воював у «Громадянську» творець Павки Корчагіна? // Кур’єр Кривбасу, 1997, № 79/80.
  5. Островская Р. Николай Островский. — 3-е изд. — М.: Молодая гвардия, 1978. — (Жизнь замечательных людей). — С. 52.
  6. С. В. Волков. Черная книга имен, которым не место на карте России
  7. а б Для чого Петлюру звинувачували в єврейських погромах? // Радіо свобода, 7 квітень 2018
  8. Ігор Роздобудько. Російські письменники та українська незалежність. // Кобза. Українці Росії, незалежний сайт діаспори. 22 жовтня 2016 р.
  9. Світлина пам'ятника М.Островському в Берездові

Джерела та література[ред. | ред. код]