Остроградський Михайло Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Васильович Остроградський
Ostrogradski.jpeg
Народився 12 (24) вересня 1801(1801-09-24)
Пашенівка, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 20 грудня 1861 (1 січня 1862)(1862-01-01) (60 років)
Полтава, Російська імперія
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Alma mater Харківський університет, Колеж де Франс
Галузь наукових інтересів математика
Вчене звання академік Петербурзької академії наук
Науковий керівник П'єр-Симон Лаплас
Відомі учні В. Буняковський, М. Брашман, І. Вишнеградський, Д. Деларю, Д. Журавський, М. Петров, Ф. Чижов та інші
Відомий завдяки: формула Остроградського

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Острогра́дський Миха́йло Васи́льович (рос. Михаил Васильевич Остроградский, нар. 12 (24) вересня 1801(18010924), Пашенівка, Полтавська губернія, Російська імперія — пом. 20 грудня 1861 (1 січня 1862), Полтава, Російська імперія) — український математик, механік і фізик.
Належав до козацько-старшинського роду Остроградських, що походив від бунчукового товариша Івана Остроградського, який жив у XVII ст.[1]. Миха́йло Остроградський вважається одним з провідних математиків середини XIX ст. У 2001 році ЮНЕСКО внесла Михайла Васильовича Остроградського до списку видатних математиків світу.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у дворянській родині. Дитинство проходило у рідному селі Пашенівці. Уже в ранньому віці у нього проявилося значне зацікавлення до математичних обчислень і він вимірював різні предмети: вози, дерева, глибину ярів та криниць.

1809 року його відвезли до Полтави в гімназію, де він навчався до 1816 року, коли надумав стати військовим. Однак, їдучи до Петербурга, де Михайло мав вступити у гвардію, вони з батьком заїхали до дядька, і той намовив Остроградського вступати до Харківського університету[2].

Восени 1816 став вільним слухачем Харківського університету, а з 1817 — студентом фізико-математичного факультету. Інтерес до математичних наук сформувався під впливом викладача ун-ту А. Ф. Павловського. Навчався на «відмінно» і як найкращому випускникові 1820 року йому присудили ступінь кандидата. Однак реакційна частина харківської професури, користуючись казуїстикою, домоглася позбавлення юнака атестата кандидата наук. Домагаючись справедливості юнак складає необхідні іспити втретє і 30 квітня 1821 Рада присуджує йому вчений ступінь кандидата наук. Однак міністр духовних справ і народної освіти не затвердив рішення Ради і йому запропонували складати іспити вчетверте. Мотивувалося це його «вільнодумством» і невідвідуванням лекцій із богослов'я.

Колеж де Франс у Латинському кварталі Парижу

Обурений Михайло відмовився не тільки ще раз складати іспити, а й від диплому університету з вимогою викреслити його ім'я зі списків колишніх студентів. Здавалося б усе втрачено, кар'єра зруйнована. Однак талановитий юнак їде навчатися до Парижу, хоч у Росії закордонні дипломи ніякого значення не мали.

У 18221828 рр. вдосконалював свої студії у Collège de France у Парижі, де слухав лекції Ампера, Коші, Лапласа, Пуассона, Фур’є та ін. Незабаром він зробив перші серйозні спроби своїх сил у математиці і особливо у інтегральному численні, за що отримав особливу похвалу від Коші.

Працював переважно у Франції та Росії. З 1828 р. професор вищих шкіл у Петербурзі. Учень Лапласа, Ампера. Викладач Колегії Анрі IV (Париж), професор Петербурзького університету та Морського кадетського корпусу, Інституту корпусу інженерів шляхів сполучення (з 1830 р.), Головного педагогічного інституту (з 1832р.), Головного інженерного училища (з 1840 р.), Головного артилерійського училища (з 1841 р.). член Петербурзької АН (з 1830, у віці 29 років), Паризької (з 1856 р.), Римської й Туринської Академій наук. ). З 1830 року екстраординарний, 1831 року – ординарний академік СПб АН.

Автор 40 праць з математичного аналізу (нескінченно-малих, інтегрування раціональних функцій), математичної фізики (диференціальні рівняння поширення тепла у рідких твердих тілах), теоретичної механіки (принцип можливих переміщень, варіаційні принципи механіки, теорія удару, теорія пружності, поширення хвиль на поверхні рідини тощо), написаних переважно французькою мовою, друкованих у «Мемуарах» і «Бюлетенях» Петербурзької АН. Остроградський відкрив метод інтегрування раціональних функцій (метод Остроградського) встановив формулу перетворення інтеграла по об'єму в інтеграл по поверхні, названу його ім'ям (формула Остроградського, 1828, опублікована 1831). Один із засновників петербурзької математичної школи. Його учні – математики І. О. Вишеградський, М. П. Петров, Д. І. Журавський, І. П. Колонг. Світ знає його дослідження з теорії чисел, алгебри, теорії імовірностей та варіаційного числення. Відомий популяризатор наукових знань. Власним коштом видав твори Л. Ейлера, К. Гаусса та ін. Автор низки науково-популярних статей, підручників та навчально-методичних видань.

Приятелював з Тарасом Шевченком.

Член-кореспондент Паризької Академії наук, Російської, Туринської, Римської, Американської академій, почесний доктор Київського, Московського та багатьох інших університетів. Почесний член Харківського університету (1859). 

ЮНЕСКО у 2001 році внесла М.Остроградського до переліку видатних математиків світу.

Був нагороджений орденами Святої Анни І ступеня і Святого Володимира ІІ ступеня.

Академік[ред.ред. код]

Член-кореспондент[ред.ред. код]

Формули Остроградського[ред.ред. код]

Пам'ятник-погруддя академіку Остроградському у Полтаві на вул. Остроградського

Формула Ліувілля-Остроградського[ред.ред. код]

Формула, яка пов'язує визначник Вронського (Вронскіан) для рішень диференціального рівняння і коефіцієнти в цьому рівнянні. Нехай є диференціальне рівняння виду:

тоді де  — визначник Вронського

Формула Остроградського-Гаусса[ред.ред. код]

Формула Остроградського — формула, яка виражає потік векторного поля через замкнену поверхню інтегралом від дивергенції цього поля за об'ємом, замкнутого поверхнею:

У роботі Остроградського формула записана у такому вигляді:

де и

Твори[ред.ред. код]

  • Остроградский М. В. Полное собрание трудов: В 3 т. — К., 1959-61.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Могила у с. Пашенівка

Іменем Остроградського названі:

2001 року Національний банк України на честь 200-річчя від дня народження випустив у серії «Видатні особистості України» ювілейну монету «Михайло Остроградський».

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Роман Григорчук: Вчений і педагог світового рівня і слави (про М. В. Остроградського) // Аудиторія. — 2001. — Ч. 39. — С. 4-5
  2. а б в М. В. Остроградський. Біографічний нарис до 200-річчя від дня народження
  3. а б в г Сопівник Р. В. та ін., «Довідник з історії національної педагогіки», м. Київ, 2011 р. Глосарій — С.141
  4. O — Liste des membres, correspondants et associés étrangers de l'Académie des sciences depuis sa création en 1666 (фр.)
  5. Офіційний сайт ПОІППО
  6. Офіційний сайт КрНУ

Література[ред.ред. код]

  • Віталій Абліцов. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
  • Дитинство Михайла описане в книзі для дітей «Валерій і Наталя Лапікури про Григорія Сковороду, Жана Анрі Фабра, Петра Котляревського, Івана Кожедуба, Михайла Остроградського» / В. Лапікура, Н. Лапікура — Київ : Грані-Т, 2008. — 120 с. — Серія «Життя видатних дітей». — ISBN 978-966-465-168-1.

Посилання[ред.ред. код]