Остромирове Євангеліє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Остромирове Євангеліє.
Остромирове Євангеліє. Аркуш 2.
Остромирове Євангеліє. Аркуш 271.

Остроми́рове Єва́нгеліє — одна з найвидатніших пам'яток старослов'янського письменства в давньоруській редакції, до виявлення в 2000 році Новгородського кодексу вважалася найдавнішою книгою, яка була створена на Русі. «Остромирове Євангеліє» містить євангельські читання для неділі і свят. Переписане 10561057 рр. з староболгарського оригіналу, як гадають, у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира, який в написі книги названий «близьким» родичем князя Ізяслава Ярославича (за гіпотезою Анжея Поппе, згадана в надписі дружина Остромира Феофана могла бути донькою Володимира Святославича та Ганни Візантійської). За гіпотезою Юрія Диби та Ігоря Мицька походження протографу книги слід пов'язувати зі скрипторієм чеського бенедиктинського слов'янського монастиря в Сазаві, про що свідчить її місяцеслов та художнє оформлення. Вірогідно також, що у Києві могли знайти прихисток і сазавські монахи-вигнанці[1].

Опис[ред.ред. код]

Євангліє-апракос, написане великим красивим уставним письмом, причому розмір літер поступово зростає до кінця книги (від 5 мм до 7 мм). Текст написаний двома стовпчиками по 18 рядків на сторінці площею біля 20x24 см. Численні багатобарвні ініціали, фігурні заставки, зображення євангелістів (Іоана, Луки і Марка), які виконані з вражаючою майстерністю. В тексті вживається кіновар. Рукопис складається з 294 аркушів доброго пергаменту, проте не найвищої якості: є листи із зашитими розрізами та з дірками, які були в аркуші ще до написання тексту. Ініціали, які яскраво розфарбовані зеленою, червоною, блакитною і білою фарбами та обведені чистим (накладним) золотом — найпомітніша особливість художнього оформлення Остромирового Єванглія. Кожен з них оригінальний, відрізняється особливим малюнком і комбінацією кольорів. Загадковими для дослідників залишаються східні риси в малюнках заголовних літер, що зображають голови хижих птахів і фантастичних химер — крокодилів та саламандр. У складний геометричний орнамент ініціалів вміло вписані і людські обличчя (у профіль або фас).

Рукопис особливо цікавий тим, що в його кінці переписувач детально розповів про обставини виготовлення і про час роботи:

Слава тебе г(оспод)и ц(ар)ю н(е)б(е)сьныи. яко подоби мя написати еу(ан)г(е)лие се. почахъ же е писати. Въ лет(о) .6564. А оконьчахъ е въ лет(о) .6565. Написахъ же еу(ан)г(е)лие се. рабоу б(о)жию нареченоу сущоу въ кр(е)щении иосифъ. а мирьскы остромиръ. близокоу сущоу изяславоу кънязоу. изяславоу же кънязоу тогда предрьжящоу обе власти и о(т)ца своего ярослава. и брата своего володимира. самъ же изяславъ кънязь . правлааше столъ о(т)ца своего ярослава кыеве. А брата своего столъ поручи правити близокоу своемоу остромироу нове городе. Мънога же лет(а) дароуи въсътяжавъшоумоу еу(ан)г(е)лие се. на оутешение мъногамъ д(у)шамъ кр(ь)стияньскамъ. да и емоу г(оспод)ь б(ог)ъ бл(агослове)ние с(вя)тыхъ еванг(е)листъ. и иоана. матфеа. лоукы. марк(а). и с(вя)тыхъ прао(те)ць. Авраама. и исаака. и иякова. самомоу емоу. и подроужию его. феофане. и чядомъ ею. и подроужиемь чадъ ею. съдравьствоуите же мънога лет(а). съдрьжаще пороучение свое. АМИНЪ.

АЗЪ ГРИГОРИИ ДИякон(ъ). написахъ еу(ан)г(е)лие е. да иже горазнее сего напише. то не мози зазьрети и мьне грешьникоу. почахъ же писати м(е)с(я)ца октяб(ря) .21. на памят(ь). илариона. А оконьчах(ъ). м(е)с(я)ца. маия въ .12. на па(мя)т(ь) епифана .:. молю же вьсехъ почитающихъ не мозете кляти. нъ исправльше. почитаите Тако бо и с(вя)ты(и) ап(осто)лъ паулъ гл(агол)етъ. Бл(агослови)те. А не кленете. .:. АМИНЪ .:.

Таким чином «Остромирове Євангеліє» — найдавніша точно датована об'ємна рукописна пам'ятка, створена на Київській Русі (за винятком віднайденого у 2000 році російськими археологами Новгородського кодесу, який, попри те, є пам’яткою зовсім іншого характеру). В ньому, крім особливостей загальнодавньоруських, відбито й такі мовні особливості, які згодом стали характерними для мови українського народу. «Остромирове Євангеліє» є одним із важливих джерел вивчення старослов'янської і давньоруської мов.

Зберігався рукопис у Софійському соборі в Новгороді. Вважається, що воно вперше було виявлено в 1701 році (зазначено в описі одного з храмів московського Кремля). У 1720 році відіслано, поряд з іншими старими книгами, за наказом Петра I в Санкт-Петербурзі. Потім сліди його губляться до 1805 року, коли воно було виявлено серед речей у гардеробі померлої Катерини II. Олександр I розпорядився передати книгу до Імператорської публічної бібліотеки (нині Російська національна бібліотека ім.М.Салтикова-Щедріна, Санкт-Петербург), де вона зберігається й донині. Рукопис було прикрашено перетином-окладом з коштовним камінням, через що він мало не загинув, бо у 1932 році, розбивши вітрину, його викрав водопровідник[Джерело?]. На щастя, зловмисник, відірвавши палітурку, закинув рукопис в шафу (за іншими даними — на шафу), де її незабаром знайшли. Заново переплітати рукопис не стали.

З початку XIX століття почалося наукове вивчення рукопису. Вперше «Остромирове Євангеліє» було видане А.X. Востоковим в 1843 р. з додатком короткої граматики словника та грецького тексту, поданого під рядком. Для цього видання (не факсимільного, а набірного) був виготовлений спеціальний слов’янський шрифт, який був покликаний якомога точніше відтворити почерк оригіналу. (Існує передрук: Wiesbaden, 1964.) Пізніше вийшли й факсимільні видання (чорно-біле 1883 року; кольорове подарункове у форматі оригіналу: Л.: Аврора, 1988). Неодноразово видавався текст пам’ятки. Його уривки входили до обов’язкової програми шкіл у царській Росії.

Матеріали Остромирового Євангеліє були використані, в певній мірі, для створення сучасних граматики і словників старослов'янської мови. Пам’ятці та її мові присвячено чимало досліджень, однак мова цього рукопису, особливості його словника, як і раніше, вимагають ґрунтовного вивчення.

Мова рукопису[ред.ред. код]

OstromirGospel.jpg

На відміну від інших пам'яток XI ст. в «Остромировом Євангелії» спостерігається правильна передача редукованих голосних звуків літерами ъ, ь. Дана фонетична особливість була загальною для старослав'янскої та інших слов'янських мов, тому руський переписувач за традицією добре передавав її на письмі, хоч вона в той час вже зникала. Там же, де в XI в. вже спостерігалися відмінності між старослов'янською мовою та руськими особливостями, переписувач мимоволі їх змішував. Це дозволяє ідентифікувати «Остромирове Євангеліє» як один з перших пам'ятників старослов'янською мовою.

«Остромирове Євангеліє» має виняткове значення для зіставлення старослов'янских та давньоруських особливостей в пам'ятниках XI ст. Тут спостерігається ряд давньоруських рис. До таких рис в першу чергу, відноситься змішання букв ѧ, ѩ, ѫ, ѭ, що позначають носові голосні, з буквами ѹ, ю, я. В давньоруській мові XI ст. носові голосні звуки, які були раніше характерні для всіх слов'янських мов, вже збігалися зі звуками ѹ, ю, я. Тому Григорій, переписуючи старослов'янський текст, не завжди правильно передавав на письмі відповідні літери. Він пише:

  • рабѫ замість рабѹ
  • въкѹсить замість въкѫситъ
  • нѹждѫ замість нѫждѫ
  • землю замість землѭ та інш.

Замість старослов'янських сполучень ръ, лъ, рь, ль, що передають складові л и р, іноді вживаються давньоруські поєднання редукованих голосних з плавними л, р:

  • вьрхъ замість врьхъ
  • напълнишѧ замість наплънишѧ
  • скърбь замість скръбь та інш.

Особливо часто у пам'ятці зустрічаються давньоруські закінчення дієслів третьої особи однини і множини на -ть:

  • сѫть замість сѫтъ
  • имѫть замість имѫтъ
  • дасть замість дастъ
  • бысть замість быстъ та інш.

У євангельському тексті Григорій послідовно передає старослов'янські неповно-голосні форми слів: гладъ, глава, гласъ та інш. У післямові він користується давньоруськими повноголосними формами слів: въ новѣгородѣ, володіміръ та інш.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
  2. Довідник з історії України.За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.
  3. Баренбаум, Є.І. Історія книги.— Москва:"Книга", 1984.
  4. Popova, Olga, Russian Illuminated Manuscripts, Thames & Hudson, London (or Braziller NY), 1984.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]


Релігія Це незавершена стаття про релігію.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.