Перейти до вмісту

Отечественные записки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Отечественные записки
Дата створення / заснування 1818 Редагувати інформацію у Вікіданих
Логотип
Зображення
Назва рос. Отечественные записки Редагувати інформацію у Вікіданих
Сфера роботи літературний журнал Редагувати інформацію у Вікіданих
Засновник Pavel Svinyind Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна  Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Розташування штаб-квартири Санкт-Петербург Редагувати інформацію у Вікіданих
Редактор Pavel Svinyind, Андрєй Краєвський, Некрасов Микола Олексійович і Салтиков-Щедрін Михайло Євграфович Редагувати інформацію у Вікіданих
Видавець Pavel Svinyind і Андрєй Краєвський[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце публікації Санкт-Петербург Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна походження  Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова твору або назви російська Редагувати інформацію у Вікіданих
Час/дата припинення існування 1884 Редагувати інформацію у Вікіданих
Описано за адресою book-old.ru/BookLibrary/00570-Otechestvennyie-zapiski.html Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Отечественные записки у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

«Отечественные записки» (укр. Вітчизняні записки[2]) — російський літературний журнал, що видавався в Санкт-Петербурзі на щомісячній основі між 1818 і 1884. Журнал обслуговував ліберально налаштованих читачів, відомих як інтелігенція. Такі видатні романи, як «Пан Халявський» Григорія Квітки-Основ'яненка (1839), «Обломов» Івана Гончарова (1859) вперше з'явилися в журналі «Отечественные записки».

Історія

[ред. | ред. код]

На початку 1820-х в журналі брав участь журналіст, письменник, історик Микола Полевой.

Журнал не торкався політичних питань і дотримувався лоялістської позиції, в зв'язку з чим не отримав достатньої уваги читачів. Доходи видавництва були невисокі, і в 1831 році Павло Свиньїн (засновник) його закрив.

Після смерті засновника в 1839 році власником став Андрій Краєвський. Критичним відділом керував спочатку Василь Межевич, а потім Бєлінський.

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]