Откович Василь Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Откович Василь Петрович
рос. Василий Петрович Отко́вич
Откович Василь Петрович.jpg
Народився 20 червня 1950(1950-06-20)
Вовчухи
Помер 25 травня 2017(2017-05-25) (66 років)
Львів
Поховання Личаківський цвинтар[1]
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність митець
Alma mater Львівське училище прикладного мистецтва ім. Івана Труша, Київський державний художній інститут
Сфера інтересів мистецтвознавство
Посада Директор Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша
Вчене звання доцент
Науковий ступінь кандидат мистецтвознавства
У шлюбі з Павлишин Людмила Мирославівна
Діти Наталія і Мирослав
Нагороди
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 2005
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений діяч мистецтв України

Отко́вич Васи́ль Петро́вич (20 червня 1950, Вовчухи — 25 травня 2017, Львів) — український мистецтвознавець, кандидат мистецтвознавства, дослідник народного іконопису, доцент, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки художників України.

Сім'я та походження[ред. | ред. код]

Народився 20 червня 1950 р., с. Вовчухи Львівської області. Дружина — Павлишин Людмила Мирославівна, художниця. Дочка — Откович Наталія, художниця. Син — Откович Мирослав, журналіст.

Основні дати життя та творчості[ред. | ред. код]

  • 1965 Закінчив з відзнакою Вовчухівську восьмирічну школу.
  • 1969 Закінчив відділ кераміки Львівського училища прикладного мистецтва ім. Івана Труша. Працював на заводі художником бюро естетики.
  • 1970 Зарахований на посаду екскурсовода у Львівський музей українського мистецтва.
  • 1978 Закінчив Київський державний художній інститут. Факультет теорії та історії мистецтва.
  • 1986 Прийнятий у члени Львівської організації Спілки художників України
  • 1990 Вийшла друком монографія «Народна течія в українському живопису 17-18ст.» та альбом «Іван Сколоздра. Живопис на склі». У тому ж році призначений директором музею етнографії та художнього промислу.
  • 1991 Видано альбом «Українське народне малярство 13 — 20 ст.» (у співавторстві з В. І. Свенціцькою)
  • 1993 Захистив у Києві кандидатську дисертацію на тему: «Народна течія в українському живопису 17 — 18 ст.».
  • 1994 Призначений директором Національного музею у Львові.
  • 1995 Присуджено Національну премію України ім. Т.Шевченка.
  • 1999—2004 Завідувач кафедри візантології Львівського національного університету ім. І. Франка.
  • 1999 Видання альбому «Українська ікона 14 — 18 ст.»
  • 2001 Призначений начальником управління культури Львівської облдержадміністрації.
  • 2003—2017 Директор Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша.
  • 2017 Помер у Львові 25 травня.[2]

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Мистецтвознавець відомий своїми дослідженнями народної ікони. Откович В. П. в своїх працях розкриває таїнство та глибину сакральної творчості українців. Зокрема, дослідник виокремлює український іконопис в окремий пласт національної культури. Откович В. П. зазначив таке: «характерним для українського іконопису, на відміну від сербського, болгарського чи російського, є те, що в Україні був дуже виразний саме народний напрямок. Не було тої високої школи ремесла, але було високе відчуття краси і самобутнє розуміння того чи іншого релігійного сюжету».

Також науковець роздумує над національним спрямуванням мистецтва (Откович В. П. «Мистецтво- вічна загадка» «Простір — М». Львів 2010. ст.217): «очевидно, що у світовому масштабі цінують ті твори мистецтва, які мають універсальний характер, які виходять за межі тих чи інших конкретних соціальних проблем…втім, гадаю універсальний космополітизм непридатний, а масштабне, універсальне мистецтво — так, і коли воно (мистецтво) набирає космополітичного характеру, то я це відніс би до того негативу, який спостерігається у нашій духовності, культурі, образотворчому мистецтві чи в літературі…тут одразу напрошується інше питання — проблема національної ідеї, проблема патріотизму, проблема філософсько-естетичного плану, місце митця, творця у суспільстві…так вже склалось історично, що завжди в нас інтелігенція, митці у найважчий суспільний період відкладають набік і перо, і пензель. Ідуть до народу і стають провідниками».

Життєве кредо[ред. | ред. код]

«Де б ти не був, всюди можна робити щось корисне мудре і добре для мистецтва та культури».

Звання та нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]