Оториноларингологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запит «Лор» перенаправляє сюди; див. також інші значення.
Лікар-оториноларинголог проводить операцію на навколоносових пазухах

Оториноларингологія (часто також отоларингологія) — це розділ медицини та медична спеціальність, що спеціалізується на діагностиці й лікуванні патологій вуха, горла, носа, а також голови та шиї. Практикуючих лікарів за цією спеціальністю називають оториноларингологами або скорочено ЛОР-лікарями (від слова «ларингооторинолог»).

Сам термін «оториноларингологія» походить з давньогрецької мови. Слово ὠτο(ρ)ρινολαρυγγολογία утворено з коренів ὠτ- — від- (корінь слова οὖς) «вухо» (род. відмінок), ῥινο- — рино- (корінь слова ῥίς) «ніс» (род. відмінок), λαρυγγ- — ларинг- (корінь слова λάρυγξ) «гортань/горло» (род. відмінок) та кореня -логія «наука». Буквально термін означає «наука вуха, носа й горла».

Сучасна оториноларингологія займається діагностикою та лікуванням, в тому числі хірургічним, таких захворювань, як менінгіт, абсцеси мозку, тромбоз мозкових синусів, сторонні тіла стравоходу, перфорації стравоходу, пластика гортані, трахеї, обличчя, кісти, пухлини, флегмони шиї.

До середини минулого XIX століття лікування вушних хвороб відносилося до хірургії, а захворювання верхніх дихальних шляхів до терапії. Оториноларингологія сформувалася як самостійна дисципліна після того як встановлена анатомо-топографічна єдність вуха, горла і носа та введення в практику ендоскопічних методів дослідження ЛОР-органів.

У 1841 році німецький лікар Гофман для вивчення глибоких ділянок вуха, носа і горла використав дзеркало, в центрі якого у вигляді невеличкого кружальця зчищена амальгама. Пізніше вюрцбурзький лікар Трьольч створив лобний рефлектор.

В 1854 році іспанський співак і професор Паризької консерваторії і Королівської академії музики в Лондоні М.Гарсія запропонував метод непрямої ларингоскопії, за який отримав ступінь доктора медицини. Незабаром були запропоновані методика задньої (1859), а потім передньої та середньої риноскопії. Згодом були розроблені прямі методи дослідження: пряма ларингоскопія (1894), бронхоскопія (1897), дихальна бронхоскопія (1956), бронхофіброскопія (1969).

Засновником української оториноларингології вважають професора Київського університету М.М. Волковича, який впустив монографію присвячену риносклеромі. З 1889 року першим став читати в університеті курс лекцій з оториноларингології[1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Мітін Ю. В. Історія кафедри оториноларингології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця / Ю. В. Мітін, Ж. А. Терещенко, Ю. В. Дєєва // Журн. вуш., нос. і горл. хвороб. - 2006. - № 3. - С. 39-59.

Література[ред.ред. код]

  • Лихачёв Андрей Гаврилович Болезни уха, горла и носа. Главным управлением учебных заведений Министерства здравоохранения СССР рекомендован для медицинских училищ. — Москва : Государственное издательство медицинской литературы, 1955. — 264 с. — 100 000 прим. (рос.)
  • Справочник по физиотерапии болезней уха, горла и носа / Цыганов Алексей Иванович, Мартынюк Лидия Александровна, Колотилов Николай Николаевич, Оржешковский Владимир Вадимович, Ермилова Валентина Иосифовна. Под редакцией профессора А. И. Цыганова. — Киев : «Здоров'я», 1981. — 208 с. — 30 000 прим. (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

Медицина Це незавершена стаття з медицини.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.