Отруєні іпритом

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джон Сінгер Сарджент « Отруєні іпритом»
1919 р., 231 cm × 611 cm
Sargent, John Singer (RA) - Gassed - Google Art Project.jpg
англ. Gassed
Творець: Джон Сінгер Сарджент
Час створення: 1919 р.
Розміри: 231 cm × 611 cm
Висота: 231 см
Ширина: 611 см
Матеріал: олійні фарби на полотні
Зберігається: Лондон, Велика Британія
Музей: Імперський військовий музей
Джон Сінгер Сарджент « Отруєні іпритом»
1919 р., 231 cm × 611 cm
у Вікісховищі?

«Отру́єні іпри́том» (англ. Gassed) — монументальний твір, створений художником Джоном Сінгером Саржентом під впливом трагічних вражень від колосальної кількості убитих і отруєних іпритом вояків Першої світової війни.

Замова і зміна теми[ред. | ред. код]

«Жінки-пролетарки», 1919 р.

Джон Сінгер Сарджент не був батальним художником і не створював картин з вояками. Він заробляв на життя портретуванням багатіїв зі Сполучених Штатів, що прибували в Париж чи в Лондон розважатись, витрачати гроші на розкішне дозвілля, ресторани, оперу, модний одяг. Париж цього періоду — місто розбурханих мистецьких суперечок, зіткнень різних ідей (політичних і художніх), скандальних виставок і напружених мистецьких пошуків. Все це мало стосувалось американських багатіїв, що жили іншими турботами, але подихати гарячкуватим повітрям центру буржуазної культури в Парижі вони волали. Туристичне перебування в Лондоні чи в Парижі закінчувалось придбанням коштовностей, речами розкошів, менше — придбанням картин і власним портретуванням. До системи обслуговування цих американців і був прилаштований художник Сарджент.

Він виборов славу, визнання і деякий матеріальний успіх, що дозволяв роками мешкати в Європі, подорожувати з країни в країну, іноді відвідувати Сполучені Штати. Майже своїм його вважали і в Лондоні. Він відмовився прийняти англійське громадянство і офіційно був громадянином США.

Розкол Європи на ворогуючі сторони в роки Першої світової війни мало позначився на стані Сарджента. Про нього згадали британські військові 1918 року і замовили картину на сюжет англо-американської співдружності. Клопіт про сюжет — цілком переклали на художника. Сарджент прийняв замову і почав вивчати тему. Він із здивуванням усвідомив, що не може знайти візуальне відображення абстрактної співдружності. Від нього очікували епічний твір, а не плакат і не листівку.

Літнього на той час художника вивезли на натуру. Він відвідав Західний фронт в липні 1918 року і побачив війну під Аррасом, а потім з американським експедиційним корпусом під Іпром. Побачене під Іпром, де німецькі збройні сили вперше випробували на вояках протилежного боку хімічну зброю, вразило Сарджента найбільше. Він відчув, що вже прийшла нова і жорстока доба, котру в черговий раз прогавило буржуазне суспільство. Фактами життя й історії ставали могутні зрушення — мільйонні жертви воєн, тисячі скалічених, нечувані епідемії і соціальні потрясіння, розпад декількох держав-імперій, руйнації сел і перехід в пролетаріат тисяч жінок, що замінили на заводах чоловіків, котрі відбули на фронти.

Сарджент запропонував змінити абстрактну тему співдружності і домігся цього.

Опис твору[ред. | ред. код]

Джон Сінгер Сарджент. Автопортрет, Галелея Уффіці, Флоренція

На жодну попередню композицію не схоже полотно пізнього періоду творчості — «Отруєні іпритом». Картина була відгуком художника на страшні події Першої світової війни.

На великому полотні довжиною більш ніж шість метрів він подав англійських вояків майже у повний зріст дорослих людей. Епічним і монументальним став не стільки сюжет, скільки розмір картини. Повз глядачів пересувається черга вояків, їх дев'ять у супроводі двох санітарів. Вони крокують вузькою стежкою до медичного пункту в наметі, дроти-розтяжки якого видно праворуч.

Хода вояків страшна і повільна, бо це отруєні газом іпритом, що викликав опіки, травми і деморалізацію через сліпоту. Вояки втратили зір і через це — військову здатність. Вказівкою на масове отруєння іпритом в картині були ще одна черга отруєних та тисячі поранених і померлих біля медичного пункту. Поранені і померлі лежать на землі як опале листя восени, безпорадні і безпомічні. Війна і стандартний військовий стрій практично постирали індивідуальні риси людей. І це було ще одне трагічне зрушення в реальності і в свідомості художника, котрого так надихала колись яскрава індивідуальність його портретованих. Навпаки, в картині «Отруєні іпритом» панував позбавлений індивідуальностей натовп, однаково непотрібний і байдужій природі, і байдужому до калік суспільству.

В картині подано обрій низько, як і вибілене, неяскраве сонце, що однаково байдуже висвітлює померлих і ще живих. Від цього черга отруєних іпритом вояків набуває монументальності і символічного значення людей, що крокують у невідоме. Ретельній огляд картини глядачами додає низку важливих чи незвичних деталей. Серед них — моряки на тлі, що грають у футбол в червоних і синіх сорочках, грають, аби не збожеволіти від трагедій і жахів війни.

Усвідомлення страшних наслідків Першої світової війни прийде в суспільство набагато пізніше. Низка міст західноєвропейських країн уславить полеглих у війні тисячами монументів. Картина Сарджента мала прикрасити Залу слави і пам'яті Імперського військового музея в Лондоні. Але зміна сюжету Сарджентом надала їй антивоєнного спрямування. Мета слави і пам'яті була досягнута в офіційному груповому портреті офіцерського корпусу того ж розміру, котрий також створив Джон Сінгер Сарджент.

Фрагменти картини[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Davis, Deborah. Sargent's Women, pages 11-23. Adelson Galleries, Inc., 2003. ISBN 0-9741621-0-8
  • Fairbrother, Trevor: John Singer Sargent: The Sensualist (2001), ISBN 0-300-08744-6, Page 139, Note 4.
  • Joselit, Jenna Weissman. "Restoring the American 'Sistine Chapel' " The Forward, 13 August 2010.
  • Kilmurray, Elaine: Sargent Abroad. Abbeville Press, 1997. Pages 57—8, 242.
  • Lehmann-Barclay, Lucie. «Public Art, Private Prejudice.» Christian Science Monitor, 7 January 2005, p. 11.
  • «New Painting At Boston Public Library Stirs Jews to Vigorous Protest.» Boston Globe, 9 November 1919, p. 48.

Див. також[ред. | ред. код]