Отто-Майглер-Зе

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Отто-Майглер-Зе
нім. Otto-Maigler-See
Отто-Майглер-Зе
Отто-Майглер-Зе
50°52′28″ пн. ш. 6°49′49″ сх. д. / 50.8746611111387779° пн. ш. 6.83046944447217808° сх. д. / 50.8746611111387779; 6.83046944447217808Координати: 50°52′28″ пн. ш. 6°49′49″ сх. д. / 50.8746611111387779° пн. ш. 6.83046944447217808° сх. д. / 50.8746611111387779; 6.83046944447217808
Розташування
Країна  Німеччина
Регіон Гюрт
Геологічні дані
Частина від Villeseend
Розміри
Площа поверхні 0,505 [1]  км²
Висота 88,7 м
Глибина середня 4  м
Глибина макс. 7  м
Довжина 2,22  км
Ширина 0,395  км
Вода
Солоність прісне  г/л
Басейн
Інше
Отто-Майглер-Зе. Карта розташування: Німеччина
Отто-Майглер-Зе
Отто-Майглер-Зе (Німеччина)
Мапа
CMNS: Отто-Майглер-Зе у Вікісховищі

Отто-Майглер-Зе (нім. Otto-Maigler-See) — озеро в місті Гюрт, земля Північний Рейн-Вестфалія, Німеччина. Виникло внаслідок планового затоплення кар'єру, в якому добували буре вугілля.

Розташування[ред. | ред. код]

Мапа озер міста Гюрт

Озеро лежить на південний захід від міста Кельн, повністю в межах міста Гюрт. Воно розташоване в зеленій зоні рекультивації виробленого буровугільного басейну. Видобуток вугілля в Гюрті й околицях відбувався від початку нового часу. Нині (від 1977 року)[2] рекреаційна зона, вільна для прогулянок, розташована між районами Гюрта Берренрат, Глоєль, Альстедтен-Бурбах, Альт-Гюрт і індустріальною зоною хімічного заводу Кнапзак. Розташовані поблизу заповідні зони — наприклад, маленьке Гюртське лісове озеро[de] — не призначені для вільного відвідування й огороджені парканом з колючого дроту або густими чагарниками[3].

Утворення[ред. | ред. код]

Озеро виникло після затоплення ґрунтовими водами кар'єру, в якому добували буре вугілля. 3 жовтня 1959 року управління гірничими роботами міста Брюль затвердило загальний план рекультивації земель, розроблений фірмою Rheinbraun. На замовлення комуни міста Гюрт план допрацювали і реалізували під керівництвом кельнського архітектора Віктора Каллеса (Victor Calles). Нині територія перебуває під захистом і в юрисдикції рейнландського природного парку[4]. Перегородки між трьома початковими кар'єрами були видалені, щоб з'єднати площу в одне озеро. Одночасно був облаштований пляж на північно-західному березі[5]. Озеро розкинулось на височині приблизно на 30 метрів вище навколишньої місцевості. Оточене трьома рядами захисних лісових насаджень, які призначені для захисту земель сільськогосподарського призначення від впливу західних і південно-західних вітрів. Дерева висаджені на схилах і вершинах пагорбів, усередині яких розташоване озеро. Крім того краї пагорбів вирівняли, щоб поліпшити якість рекультивації і полегшити посадку дерев. Їх вирівняли таким чином, що утворився окружний пішохідний шлях, однаковий за висотою, що гармонійно вписується в довкілля[6].

Назва[ред. | ред. код]

24 липня 1967 року муніципалітет Гюрта за пропозицією свого керівника Отто Рекке (Otto Räcke) ухвалив назвати новостворене озеро «Отто-Майглер-Зе». Назва присвячена померлому незадовго до цього (20 червня 1967 року) основоположнику гірничої справи в Гюрті й керівнику фірми Roddergrube AG[de] Отто Майглеру[de][7].

Майгель був членом Ради голів фірми Rheinbraun, відповідальним за лісовідновлення та рекультивацію пейзажу. Крім того він відіграв важливу роль в плануванні переміщення району Берренрат. Район був заново відбудований на вже виробленій (в плані видобутку вугілля) території колишнього села Альденрат безпосередньо біля озера.

Екологія[ред. | ред. код]

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Фірма RWE Power AG (колишня RWE Rheinbraun AG) починаючи з середини 60-х виставляє тендерне замовлення на вивчення і документацію рослинного і тваринного світу рекультивованої області. Ця місцина є також предметом безлічі дипломних та докторських робіт.

Фауна[ред. | ред. код]

Озеро є місцем постійного проживання й зимівлі для багатьох видів качкових. У ньому мешкають лиски, чубаті черні, крижні, попелюхи, а також велика кількість лебедів-шипунів. Також наявна змінна кількість бакланів великих і гоголів[8]. Водні птахи мають місце для спокійного розмноження в сусідньому гюртському лісовому озері, яке перебуває під суворою охороною.

Отто-Майглер-Зе — це також рибальське озеро. У рік його відкриття (1977) засновано рибальський клуб Burbach, який спільно з прилеглими рибальськими клубами піклується про озеро і його рибні запаси. В озері водяться вугор, щука, короп, лин, судак, окунь. Завдяки цьому клуб привернув велику кількість бакланів, які харчуються рибою взимку[9].

Флора[ред. | ред. код]

Озеро розташоване в лісовій місцевості, його площа становить 142 гектара[10]. В озері виявлено рідкісні та охоронювані рослини, такі як рдесник і кушир[11].

Донні відклади[ред. | ред. код]

Як і майже у всіх навколишніх озерах, дно утворене шаруватими глинами й залишками бурого вугілля. Дно вкрите шаром опадів листя й водних рослин, а також детритом і мулом[12].

Гідрологічні дані[ред. | ред. код]

Озеро лежить у північній частині озерної групи штучних озер під назвою Філле (Ville-Seen). Воно довге та вузьке і живиться ґрунтовими водами. Рівень також регулюється системою переливів (регуляція відбувається спільно з гюртським лісовим озером, яке сполучене з Отто-Майглер-Зе регульованим струмком). Завдяки малій глибині вода циркулює в усьому об'ємі озера цілий рік під впливом вітру (на відміну від глибоководних озер)[13].

Якість води[ред. | ред. код]

Організація, що займається визначенням якості товарів, у 2008 році охарактеризувала води озера як рекомендовані для купання[14]. Внаслідок цього в озері заборонено годувати птахів. Заради використання озера для рекреаційних і спортивних цілей у ньому регулярно обрізають водорості та іншу озерну рослинність за допомогою спеціальної косарки (так званої «морської корови»)[15].

Використання[ред. | ред. код]

Отто-Майглер-Зе — одне з п'яти затверджених для купання озер у районі Райн-Ерфт. Кожного купального сезону департамент охорони здоров'я проводить дослідження води згідно з директивами ЄС. Також перевіряє порядок купання[16]. У озера також є пляж з рестораном. Літніми вечорами там проходять різні заходи, наприклад, пляжні вечірки і концерти[14]. На озері можна займатися серфінгом, веслувальним і вітрильним спортом. На озері можна розташувати шість окремих доріжок для запливів, таким чином можливо проводити змагання[2].

Використання озера поділяють між собою кілька клубів. Деякі з них (наприклад, рибальський) були утворені відразу після відкриття озера. Клубами, які займаються озером, є також колишній монастир Маріенборн (Гюрт-Бурбах), клуб плавців, клуб байдарочників, а також клуб вітрильного спорту.

Гюртскій клуб віндсерфінгу також має свій майданчик в східній частині озера. Назви клубів і їх підрозділів можна прочитати на офіційній вебсторінці міста Гюрт.

Зона відпочинку з велосипедними і прогулянковими дорогами добре досяжна з будь-якої частини міста. Жителі Кельна можуть досягти озера по вулиці Берренратерштрассе (Berrenrather Straße) і паралельно розташованих велосипедних доріжках через кельнський зелений квартал (Kölner Grüngürtel). Навколо озера є доріжка для прогулянок з покажчиками, які починаються з Альт-Гюрта. Поруч з пляжем є місце для паркування і зупинка гюртского автобуса.

Література[ред. | ред. код]

  • Fritz Bendler: Bericht über die Entstehung des Naherholungsgebietes um den Otto-Maigler-See in Hürth, in Hürther Heimat Bd. 80, 2001
  • Marlies Breuer-Trost: Landschaftswandel im südlichen Braunkohlerevier im Zuge des Tagebaus und der Rekultivierung; Gemischt Land- und forstwirtschaftliche Rekultivierung unter dem Aspekt der Erholungslandschaft an den Beispielen Kippe Berrenrath und Tagebau Vereinigte Ville bei Knapsack; in: Heimat und Kulturverein Hürth (Hg.): Hürther Heimat 31+32/1973
  • Albrecht, Dworschak, Esser, Klein, Weglau: Tiere und Pflanzen in der Rekultivierung; ISBN 3-936616-35-3; Verlag Natur & Wissenschaft 2005
  • Wolfram Pflug: Braunkohlentagebau und Rekultivierung. Springer-Verlag 1998. ISBN 3-540-60092-2

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ TU Cottbus: Braunkohlentagebauseen in Deutschland - Gegenwärtiger Kenntnisstand über wasserwirtschaftliche Belange von Braunkohlentagebaurestlöchern (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 вересня 2011. Процитовано 6 лютого 2016.
  2. ↑ а б Hürther Heimat 45/1981; S. 51
  3. ↑ Wolfram Pflug: Braunkohlentagebau und Rekultivierung. Springer-Verlag 1998; S. 406 (Google Books)
  4. ↑ Fritz Bendler: Bericht über die Entstehung des Naherholungsgebietes um den Otto-Maigler-See in Hürth, in Hürther Heimat Bd. 80, 2001, S. 35 ff
  5. ↑ Hürther Heimat 45/1981 S. 51 ff
  6. ↑ Hürther Heimat 31+32/1973; S. 50
  7. ↑ Wer war Otto Maigler? — FAQ auf www.otto-maigler-see.de. Архів оригіналу за 13 липня 2009. Процитовано 6 лютого 2016.
  8. ↑ Wolfram Pflug: Braunkohlentagebau und Rekultivierung. Springer-Verlag 1998; S. 366ff (Google Books)
  9. ↑ Fischbesatz nach Angelsportverein Burbach. Архів оригіналу за 18 серпня 2010. Процитовано 6 лютого 2016.
  10. ↑ Hürther Heimat 45/1981 S.53
  11. ↑ Wolfram Pflug: Braunkohlentagebau und Rekultivierung. Springer-Verlag 1998; S. 365 (Google Books)
  12. ↑ Wolfram Pflug: Braunkohlentagebau und Rekultivierung. Springer-Verlag 1998; S. 363 (Google Books)
  13. ↑ Wolfram Pflug: Braunkohlentagebau und Rekultivierung. Springer-Verlag 1998; S. 360 (Google Books)
  14. ↑ а б koeln-magazin.info. Архів оригіналу за 9 травня 2009. Процитовано 6 лютого 2016.
  15. ↑ Wolfram Pflug: Braunkohlentagebau und Rekultivierung. Springer-Verlag 1998; S. 367 (Google Books)
  16. ↑ Information zur Einhaltung der Badegewässerordnung etc. auf rhein-erft-kreis.de. Архів оригіналу за 24 жовтня 2007. Процитовано 6 лютого 2016.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Отто-Майглер-Зе&oldid=38074429