Перейти до вмісту

Офіоліти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Офіоліти ордовика

Офіоліти — генетично пов'язаний комплекс основних і ультраосновних глибинних (дуніти, перидотити, піроксеніти, габро, тоналіти), виливних (базальти і їх туфи) і осадових (глибоководні осади океанічного типу) гірських порід, які зустрічаються спільно.

Етимологія та історія терміна

[ред. | ред. код]

Неологізм «офіоліт» походить з давньогрецької мови та складається з ὄφις (ophis) = змія та λίθος (lithos) = камінь, для опису зелених порід зі зміїною текстурою (переважно серпентиніти, але також спіліти). Його вперше використав Александр Броньяр у 1813 році для опису асоціації зелених порід в Альпах (для серпентинвмісних порід з діабазами).[1][2] Пізніше (1905 та 1927) німецький геолог Густав Штайнманн модифікував термін, включивши до нього подушкові лави та радіолярити на додаток до серпентинітів (так звана Трійця Штайнмана).[3][4]

Поширення

[ред. | ред. код]

Офіоліти зазвичай можна знайти в шовних зонах. Тут, після завершення субдукції, океанічні ділянки земної кори розміщуються між континентами, континентальними фрагментами або острівними дугами, що зіштовхуються. Однак модель, заснована виключно на континентальній колізії, призвела до неправильної інтерпретації у випадку шва Ярлунг-Цангпо (також відомого як шов Інд-Ярлунг), оскільки це, ймовірно, був лише відносно невеликий океанічний басейн (так званий басейн задньої дуги) і, таким чином, не очікуваний великий шов між Євразією та Індією.[5]

Визначні приклади

[ред. | ред. код]

Див. також: Список офіолітів

Прикладами офіолітів, які вплинули на вивчення цих гірських порід, є:

  • Офіоліт Прибережного хребта в Каліфорнійських прибережних горах, від Санта-Барбари до округів Сан-Франциско, Каліфорнія.
  • Офіоліт Семайл в Омані та Об'єднаних Арабських Еміратах, який вважається однією з найкраще оголених офіолітових послідовностей
  • Офіоліт Троодос у горах Троодос на Кіпрі, що має економічний інтерес, оскільки містить мідні родовища Кіпру (від яких названа мідь)
  • Острів Маккуорі, Тасманія, Австралія, був названий об'єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в 1997 році як «єдиний відомий приклад офіолітового... комплексу, що знаходиться в процесі формування та наразі знаходиться в його первісному геологічному середовищі».[23]
  • Офіоліт затоки Островів у Національному парку Грос-Морн, Ньюфаундленд, був внесений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у 1987 році завдяки чудово оголеній повній стратиграфічній послідовності офіолітів.
  • Якуно, Хороканай та Порошірі, три повні послідовності офіолітів у Японії.

Пояс офіолітів гори Дун, Південний острів, Нова Зеландія. Породний тип дунітів названо на честь цієї місцевості.[24]

  • Офіолітовий комплекс Замбалес[25], включаючи блоки Кото та Акохе, Лусон, Філіппіни. Офіоліт Замбалес віком ~45 мільйонів років[26] є частиною фундаменту острівного дугового комплексу Лусона.[27]
  • Офіолітовий пояс пагорбів Нага та Андаман, Північно-Східна Індія[28]

Неопротерозойські офіоліти Центрально-Східної пустелі, Єгипет (Ель-Бахарія, 2018).

  • Гімалайські офіоліти, Нідар, Шергол (Манас та ін., 2021)

Прикладне значення

[ред. | ред. код]

Вивчення офіолітів важливе для виявлення родовищ руд, генетично пов'язаних з породами офіолітового комплексу (хрому, нікелю, платини, золота, ртуті та ін.), а також для вивчення розвитку земної кори.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ A. Brongniart: Essai d’une classification minéralogique des roches mélangées. In: Journal des Mines. 34, Paris, S. 5–48.
  2. ↑ A. Brongniart: Essai d’une classification minéralogique des roches mélangées. In: Journal des Mines. Band 34. Paris 1813, S. 5–48.
  3. ↑ Lexikon der Geowissenschaften. 4: Nord bis Silb, Spektrum Akad. Verl., Heidelberg Berlin, ISBN 3-8274-0420-7, S. 36.
  4. ↑ Gustav Steinmann: Ophiolite concept and the evolution of geological thought. In: Geological Society of America – Special Papers. Englisch: The ohiolitic zones in the Mediterranean mountain chains 373, Geological Society of America, Boulder, Colo (Originaltitel: Die ophiolitischen Zonen in den mediterranean Kettengebirgen, übersetzt von Daniel Bernoulli, Gerald M. Friedman), ISBN 0-8137-2373-6, ISSN 0072-1077, S. 77–91 (doi:10.1130/0-8137-2373-6.77) (Nachdruck).
  5. ↑ É. Bédard, R. Hébert, C. Guilmette, G. Lesage, C. S. Wang, J. Dostal: Petrology and geochemistry of the Saga and Sangsang ophiolitic massifs, Yarlung Zangbo Suture Zone, Southern Tibet: Evidence for an arc–back-arc origin. In: Lithos. 113, Nr. 1–2, ISSN 0024-4937, S. 48–67 (doi:10.1016/j.lithos.2009.01.011).

Інтернет-ресурси

[ред. | ред. код]
Вікіпідручник Historical Geology має сторінку на тему
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Офіоліти

Література

[ред. | ред. код]
  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
  • Ben-Avraham, Z. et al. (1982) "The emplacement of ophiolites by collision," Journal of Geophysical Research: Solid Earth (1978–2012) 87, no. B5, 3861–3867.
  • Brongniart, A. (1813) Essai de classification minéralogique des roches mélangées, Journal des Mines, v. XXXIV, 190–199.
  • Cawood, P. A. and G. Suhr (1992) "Generation and obduction of ophiolites: constraints from the Bay of Islands Complex, western Newfoundland," Tectonics 11, no. 4, 884–897.
  • Church, W. R. and R. K. Stevens (1970) Early Paleozoic ophiolite complexes of the Newfoundland Appalachians as mantle-oceanic crust sequences, Journal of Geophysical Research, 76, 1460–1466
  • Coleman, R. G. (1977) Ophiolites: Ancient Oceanic Lithosphere?, Springer Verlag, 229 pp
  • Dilek, Y. (2003). Ophiolite concept and its evolution (PDF). У Dilek, Y.; Newcomb, S. (ред.). Ophiolite concept and the evolution of geological thought. Т. Special Paper 373. Geological Society of America. с. 1—16. ISBN 978-0813723730. Процитовано 30 грудня 2014.
  • El Bahariya, G. A., 2018. Classification of the Neoproterozoic ophiolites of the Central Eastern Desert, Egypt based on field geological characteristics and mode of occurrence. Arabian Journal of Geosciences,11:313.
  • Encarnacion, J. (2004) Multiple ophiolite generation preserved in the northern Philippines and the growth of an island arc complex, Tectonophysics, 392, 103–130
  • Gass, I. G. (1968) Is the Troodos massif of Cyprus a fragment of Mesozoic ocean floor?, Nature, 220, 39–42
  • Kearey, P. et al. (2009) "Global Tectonics," New Delhi: John Wiley & Sons.
  • Mason, R. (1985) "Ophiolites," Geology Today 1, no. 5, 136–140.
  • Metcalf, R. V., and J. W. Shervais, (2008) Supra-Subduction Zone (SSZ) Ophiolites: Is There Really An "Ophiolite Conundrum"?, in James E. Wright and John W. Shervais, editors, Ophiolites, Arcs, and Batholiths: A Tribute to Cliff Hopson, Geological Society of America Special Paper 438, p. 191–222, doi:10.1130/2008.2438(07)
  • Manas, M., Mukherjee, B.K. & Dubey, R.K. Non-silicate needles and metals in peridotites from Himalayan ophiolite, Western Ladakh, India: evidence of deep Earth origin. Int J Earth Sci (Geol Rundsch) (2021). https://doi.org/10.1007/s00531-021-02086-w
  • Moores, E. M.; Vine, F. J. (1971). The Troodos massif, Cyprus, and other ophiolites as oceanic crust: Evaluation and implications. Philosophical Transactions of the Royal Society of London. 268A (1192): 443—466. Bibcode:1971RSPTA.268..443M. doi:10.1098/rsta.1971.0006. S2CID 123073208.
  • Moores, E. M. (1982). Origin and emplacement of ophiolites. Reviews of Geophysics. 20 (4): 735—760. Bibcode:1982RvGSP..20..735M. doi:10.1029/rg020i004p00735.
  • Moores, E. M. (2003) A personal history of the ophiolite concept, in Dilek and Newcomb, editors, Ophiolite Concept and the Evolution of Geologic Thought, Geological Society of America Special Publication 373, 17–29
  • Shervais, J. W. (2001). Birth, Death, and Resurrection: The Life Cycle of Suprasubduction Zone Ophiolites. Geochemistry, Geophysics, Geosystems. 2 (1): 1010. Bibcode:2001GGG.....2.1010S. doi:10.1029/2000gc000080.
  • Salisbury, M. H.; Christensen, N. I. (1978). The seismic velocity structure of a traverse through the Bay of Islands ophiolite complex, Newfoundland, an exposure of oceanic crust and upper mantle. Journal of Geophysical Research: Solid Earth. 83 (B2): 805—817. Bibcode:1978JGR....83..805S. doi:10.1029/jb083ib02p00805.
  • Şengör, Celâl (1982). Classical theories of orogenesis. У Miyashiro, Akiho; Aki, Keiiti; Şengör, Celâl (ред.). Orogeny. John Wiley & Sons. ISBN 978-0-471-103769.
  • Şengör, A.M.C.; Natal'in, B.A. (2004). Phanerozoic Analogues of Archean Oceanic Basement Fragments. У Kusky, T.M. (ред.). Precambrian Ophiolites and Related Rocks. Developments in Precambrian Geology. Т. 13. ISBN 978-0-444-50923-9.
  • Steinmann, G. (1927) Die ophiolitischen Zonen in den mediterranen Kettengebirgen, translated and reprinted by Bernoulli and Friedman, in Dilek and Newcomb, editors, Ophiolite Concept and the Evolution of Geologic Thought, Geological Society of America Special Publication 373, 77–91
  • Vine, F. J.; Matthews, D. H. (1963). Magnetic anomalies over ocean ridges. Nature. 199 (4897): 947—949. Bibcode:1963Natur.199..947V. doi:10.1038/199947a0. S2CID 4296143.
  • Wakabayashi, J.; Dilek, Y. (2000). Spatial and temporal relationships between ophiolites and their metamorphic soles: a test of models of forearc ophiolite genesis. Special Papers-Geological Society of America: 53—64.
  • Wakabayashi, J.; Dilek, Y. (2003). What constitutes 'emplacement'of an ophiolite?: Mechanisms and relationship to subduction initiation and formation of metamorphic soles. Geological Society, London, Special Publications. 218 (1): 427—447. Bibcode:2003GSLSP.218..427W. doi:10.1144/gsl.sp.2003.218.01.22. S2CID 131588528.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Офіоліти&oldid=46375284