Охорона здоров'я в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Охорона здоров'я в Україні — комплекс законодавчих, теоретично-наукових, організаційних та медично-інфраструктурних об'єктів держави для постійного забезпечення громадян належною медичною допомогою.

Медичні заклади[ред. | ред. код]

Станом на березень 2009-го:

Показники[ред. | ред. код]

Станом на березень 2009:

  • Потужність лікарняних закладів по всіх міністерствах і відомствах сьогодні становить 436,4 тис. ліжок.
    • Заклади МОЗ мають 403 тис. ліжок,
    • Департамент з питань виконання покарань, має 11 тис. ліжок,
    • Академії медичних наук підпорядковано 7,5 тис. ліжок.
  • Амбулаторно-поліклінічні заклади розраховані на 957,1 тис. відвідувань на зміну.
    • МОЗ має мережу амбулаторно-поліклінічних закладів, які розраховані на 890,7 тис. відвідувань за зміну.
    • Мінтрансзв'язку — на 2-му місці
    • Департамент з питань виконання покарань забезпечує 5,8 тис. відвідувань за зміну
    • В закладах Академії медичних наук можуть проконсультуватися близько 5 тис. пацієнтів за зміну.

Всього в охороні здоров'я у 2008 працювало 207,9 тис. лікарів, із них 82 % у системі МОЗ, решта — у відомчій медицині. Дефіцит лікарських кадрів сягнув 48 тисяч осіб. Забезпеченість лікарями по галузі — 45,2 на 10 тис. населення. З них безпосередньо надають медичну допомогу 26,7 лікарів (на 10 тис. населення), що значно нижче від середньоєвропейського рівня.

Медична реформа в Україні[ред. | ред. код]

  • 30 листопада 2016 — КМУ від схвалив Концепцію реформи охорони здоров'я. МОЗ було доручено розробити план заходів щодо її реалізації.[1]
  • 19 жовтня 2017 — ВРУ прийняла медреформу, його підтримало 240 депутатів.[2]
  • 1 січня 2018 — початок дії законопроекту. Держава повинна оплачувати медичні послуги за програмою медичних гарантій установам з 1 серпня 2018 року.
  • 2 липня 2018 — В Україні почав діяти оновлений перелік послуг первинної медичної допомоги.[3]
  • 1 січня 2020 — запроваджується реімбурсація ціни ліків з державного гарантованого пакету.[2][4] Пропонується створення біля 100 госпітальних округів до 2018 року.

Інформаційна війна навколо медичної реформи в Україні[ред. | ред. код]

  • 19 жовтня 2017 Ольга Богомолець, нардеп і Голова комітету ВРУ з здоров'я, назвала медичну реформу «початком геноциду».[5]
  • Численні медицинські громадські організації [хто?] підтримали реформи та закликали Богомолець до відставки з посади голови комітету.[джерело не вказане 133 дні]
  • Ольга Стефанишина, заступник міністра охорони здоров'я України,[6] виконавчий директор благодійного фонду «Пацієнти України» та експерт РПР назвала депутата «гальмом медреформи».[7]
  • Факт. 26 лютого 2014 року Ольга Богомолець була єдиним кандидатом до нового уряду, яка виклала перед озброєним Євромайданом свою програму на посаду Міністра охорони здоров'я, та отримала одностайну підтримку Євромайдану. Решта кандидатів до Уряду ще дві години тислися за сценою, потім Ніщук зачитав список. Богомолець ще раз виступила і пояснила, що від посади Міністра охорони здоров'я вона відмовилася, оскільки їй пропонували бути прикриттям для продовження дерибану, без будь-яких реальних повноважень, необхідних для припинення злочинів попередньої влади у медичній сфері.[8][9]
  • Лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко заявляє, що влада під виглядом «реформ» здійснює геноцид української нації.[10][11]
  • Президент України Петро Порошенко у своїй заяві особисто попросив не вживати термін «геноцид» відносно сучасних подій.[12]

Фінансування[ред. | ред. код]

2008 — зведений бюджет системи охорони здоров'я України становив 23,8 млрд грн (9 % було спрямовано на фінансування відомчої медицини).

Щорічне фінансування закладів охорони здоров'я інших міністерств та відомств (не МОЗ) сягало 2,2 млрд грн. За ці кошти медичну допомогу отримують 4,4 млн населення, або 9 % населення України, тут задіяно 27 тис. лікарів та 57,5 тис. середнього медичного персоналу

Загальні видатки на охорону здоров'я у структурі ВВП України сягнули 6,5 % (3,5 % — за рахунок держбюджету, решта — з місцевих бюджетів.) Для порівняння — в Європейському регіоні — 7,7 % ВВП, а в Євросоюзі — 8,7 % ВВП.

Однак, у розрахунку на душу населення за паритетом купівельної спроможності у доларах США, витрати на охорону здоров'я в Україні у 5,5 разу нижчі, ніж у ЄС. Польща на ці є цілі виділяє у кілька разів більше.

Загальний обсяг витрат на охорону здоров'я в Україні 2014 року склав 7,4 % ВВП. Це нижче, ніж в середньому в країнах ЄС (9,5 % ВВП 2013 року), але стільки ж, як у Польщі та Румунії (6,7 та 5,3 % ВВП 2013 року відповідно). Якщо в середньому 2013 року в країнах ЄС частка державних витрат на охорону здоров'я становила 76 % (у Польщі та Румунії — майже 70 та 80 %), в Україні 2014 року державні витрати становили 51,7 %, дуже незначні додаткові платежі було покрито шляхом приватного медичного страхування та міжнародної донорської підтримки.[13] Тому майже 46 % витрат (54,1 млрд грн) було сплачено безпосередньо пацієнтами за власний кошт під час отримання медпослуг або придбання ліків.[1]

Смертність[ред. | ред. код]

2007 і 2008 року — 16,4 випадків на 1000 населення. При цьому ряд областей має набагато вищі коефіцієнти смертності: Чернігівська — 21,1 %, Сумська і Кіровоградська — 18,6, Донецька — 18,1, Луганська — 17,9 %. Від'ємний природний приріст 2008 року спостерігався в усіх областях України, окрім Закарпатської і Рівненської областей та Києва.

Структура причин смерті 2008-го:

  • хвороби системи кровообігу — 63,7 %
  • новоутворення — 12,0 %,
  • зовнішні причини смерті — 8,0 %.

Рівень малюкової і материнської смертності 2008-го:

  • 10,3 на 1000 народжених живими, що на 6,3 % менше, ніж 2007-го.
  • 76 випадків материнської смерті, що становить 14,9 на 100 тис. народжених живими. Рівень материнських втрат у Сумській області — 36,9, у Чернівецькій — 36, у Миколаївській — 29,9, у Кіровоградській — 28,4, у Київській — 24,7 та в АР Крим — 25,8.

Хвороби[ред. | ред. код]

Протягом 2012 зареєстровано:

  • 25,3 млн звернень з приводу серцево-судинних і судинно-мозкових хвороб.
  • виявлено 152,9 тис. нових випадків злоякісних новоутворень — 329,1 на 100 тисяч.
  • Всього онкохворих зареєстровано понад 934 тисячі, за останніх п'ять років цей показник зріс майже на 23 %.
  • офіційно зареєстровано понад 141 тис. випадків ВІЛ/СНІД, у тому числі 15,2 тис. випадків смерті від захворювань на СНІД.

Первинна допомога[ред. | ред. код]

  • Кількість закладів первинної меддопомоги на 10 тис. населення в нас учетверо менша, ніж у країнах ЄС: у нас — 1,2, у них — 4,9.
  • Чисельність лікарів первинної ланки у півтора разу менша, ніж у країнах Євросоюзу.

Вторинна допомога[ред. | ред. код]

  • Число лікарень — 0,63 на 10 тис. населення, а в ЄС — 0,31.
  • Загальна кількість ліжок більша у півтора разу, тоді як кількість ліжок інтенсивної терапії в нас удесятеро менша, ніж у країнах ЄС.
  • Середня тривалість перебування в лікарні у нас — 12,8 дня проти 9,2 в ЄС.

Статистика[ред. | ред. код]

Медичні заклади в Україні[14]
Кількість лікарняних закладів Кількість лікарняних ліжок Забезпеченість лікарняними ліжками на 1000 осіб Кількість поліклінік Відвідуваність поліклінік за зміну Кількість фельдшерсько-акушерських пунктів
2000 3 258 465 970 9,5 7 430 972 960 16 354
2002 3 109 465 026 9,7 7 440 979 563 16 020
2004 2 933 450 741 9,6 7 662 987 298 15 689
2006 2 891 444 325 9,6 7 876 998 262 15 354
2008 2 853 437 281 9,5 8 818 987 394 15 167
Лікарі та середній медичний персонал[15]
Лікарі усіх спеціальностей Забезпеченість лікарями на 1000 осіб Кількість середнього медичного персоналу Забезпеченість середнім медперсоналом, на 1000 осіб
2000 226 320 4,6 540 999 11,0
2002 224 177 4,7 525 597 11,0
2004 223 349 4,7 522 286 11,1
2006 224 942 4,8 493 232 10,6
2008 221 603 4,8 464 302 10,1

Санітарно-епідеміологічна служба[ред. | ред. код]

Санаторно-курортна справа[ред. | ред. код]

Кількість санаторно-курортних (оздоровчих) закладів[16]
Всього санаторії пансіонати з лікуванням санаторії-профілакторії пансіонати відпочинку бази відпочинку
2000 3 327 480 69 377 228 2 010
2002 3 242 474 70 334 290 2 010
2004 3 268 472 59 311 266 2 033
2006 3 164 468 52 277 266 1 976
2008 3 073 465 53 262 270 1 916

Див. також[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. а б Про схвалення Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я. Розпорядження КМУ. 30.11.2016 № 1013-р. 
  2. а б Верховна Рада ухвалила медичну реформу. Розпорядження КМУ. 19.10.2016. Процитовано 20 жовтня 2017. 
  3. InterFax-Україна. В Україні почав діяти оновлений перелік послуг первинної медичної допомоги (ua). Процитовано 2018-07-05. 
  4. Rbc.ua. Рада схвалила медичну реформу. РБК-Украина (uk). Процитовано 2018-02-21. 
  5. Геноцид розпочався: українців знищать по закону // Українська правда, Блог Ольги Богомолець, 19 жовтня 2017, 20:35
  6. Ольга Стефанишина // Міністерство охорони здоров'я України. 16 січня 2018
  7. Ольга Стефанишина. Гальмо медреформи. УП.Життя, 13 червня 2017
  8. Сюжет дня. Євромайдан освистав нових міністрів // Корреспондент.net, 26 лютого 2014, 22:36
  9. Уряд народної довіри. Досьє членів
  10. Влада під виглядом «реформ» здійснює геноцид української нації, — Юлія Тимошенко // Батькiвщина, 30.05.17 21:49
  11. Юлія Тимошенко … також заперечила, що вона вихолощує слово «геноцид», коли застосовує його до нинішньої економічної ситуації, а не до Голодомору 1932–33 років // Радіо Свобода, 24 Листопад 2017, 09:00, Ростислав Хотин
  12. Порошенко: Прошу політиків не спекулювати на темі голодомору // censor.net, 26.11.17 10:17
  13. Згідно з даними, наведеними у статистичному бюлетені «Національні рахунки охорони здоров'я України».
  14. Медичні заклади в Україні
  15. Лікарі та середній медичний персонал в Україні
  16. Санаторно-курортні (оздоровчі) заклади в Україні

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Грандо О. А. Визначні імена в історії української медицини / Центральний музей медицини України. — К.: РВА «Тріумф», 1997. — 336 с.: портр.
  • Історія медицини / Верхратський С. А. — К.: Здоров'я, 2011. — 352 с.
  • Історія фармації Галичини (ХІІІ-ХХ ст.) / Бенюх Н. Ф. — Львів, 1999. — 216 с.
  • Медицина в Україні: біобібліогр. словник. Додатк. вип. XVIII — перша половина ХІХ ст. / М-во охорони здоров'я України, Держ. наук. мед. б-ка. — К. : Телеоптик, 2002. — 136 с.
  • Медицина в Україні. Медична біографістика. Випуск 2. Друга половина ХІХ століття. Літери А-К. Біобліографічний словник. — К., В-во українського фітосоціологічного центру, 2005. — 616 с.
  • Очерки истории медицинской науки и здравоохранения на Украине / Под ред. Б. Д. Петрова, В. Д. Братуся, К. Ф. Дупленко. — К.: Госмедиздат УССР, 1954. — 438 с.: портр.
  • 125 років Львівській центральній міській клінічній лікарні / В. Г. Бідний, К. С. Паламарчук. — К.: ТОВ «Задруга», 2000. — 271 с.: іл. — Бібліогр.: с. 261—271.
  • Пундій П. Українські лікарі: Біобібліогр. довідник / Наук. т-во ім. Т. Шевченка у Львові, Лікар. комісія, Укр. лікар. т-во Північної Америки; Голов. ред. Я. Ганішкевич; Редкол. М. Бойко та ін. — Львів; Чікаго, 1994—1996.
Кн. 1: Естафета поколінь національного відродження. — 1994. — 327 с.: портр.
Кн. 2: Лікарі діяспори та їх діяльність для рідного краю. — 1996. — 446 с.
  • Українські лікарі-вчені першої половини ХХ століття та їхні наукові школи: Біогр. нариси та бібліогр. / Я. Ганіткевич; Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. Львів. від-ня, Всеукр. лікар. т-во. — Л., 2002. — 544 c.