Охтирка

Охтирка
Герб Охтирки Прапор Охтирки
Охтирська міська рада
Охтирка на карті України
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Сумська область
Район/міськрада	Охтирська міська рада
Рада	Охтирська міська рада
Код КОАТУУ	5910200000
Засноване	XVII століття, перша писемна згадка — 1641 р.
Статус міста	з 1703 року
Населення	▲ 49 349 осіб.
Площа	31,86 км²
Густота населення	1 550 осіб/км²
Поштові індекси	42700—719
Телефонний код	+380-5446
Координати	50°18′48″ пн. ш. 34°53′56″ сх. д.
Висота над рівнем моря	111 м
Водойма	Ворскла, Охтирка, Гусинка
Відстань
Найближча залізнична станція	Охтирка
До обл./респ. центру
- фізична	67 км
- автошляхами	79,5 км
До Києва
- автошляхами	348 км
Міська влада
Адреса	42700, Сумська обл., м. Охтирка, вул. Жовтнева, 11, тел. 4-15-00
Веб-сторінка	www.misto.okhtyrka.net
Міський голова	Цілуйко Олександр Володимирович

Охти́рка — місто в Сумській області на Слобожанщині. У місті розміщені міська та районна ради, районна державна адміністрація Охтирського району Сумської області. Охтирка була одним з п'яти полкових міст Слобідської України. Місто є адміністративним, промисловим, духовним, культурним та історичним центром.

Населений пункт розташований на лівому березі ріки Ворскли в межах лісостепової природної зони (в межах міста протікають також річки Охтирка і Гусинка). Географічною особливістю міста є його розміщення в центрі своєрідного трикутника обласних центрів — Сум, Харкова та Полтави. Відстань до обласного центру становить 79 км (автошлях Н12), до Харкова і Полтави — близько 100 км.

Етимологія

Існує декілька версій походження назви міста. За однією з них, найбільш вірогідною, його назва походить від назви однойменної річки, яка протікає через місто. На думку деяких краєзнавців, у перекладі з тюркської, вона означає «лінива ріка». На думку інших, назва міста з тієї ж таки тюркської, перекладається як «місце, де влаштовують засіку», «біла фортеця». Але відомий лінгвіст Олег Трубачов вважав, що серйозних підстав приймати тюркську етимологію немає і що назва ріки «недостатньо ясна за походженням».

Вчений-мовознавець Костянтин Тищенко вказує на готське походження назви Охтирка.

Історія

Одна з перших фотографій

Перші поселення на території, яку зараз займає Охтирка, виникли біля 3000 років тому. Заселяли її осілі землеробсько-скотарські племена скіфів. У період Київської Русі тут були слов'янські городища — прикордонні укріплення, пізніше зруйновані монголо-татарським ордами. Майже на 400 років залишалися спустошеними широкі родючі приворсклянські степи «Дике поле». Занепокоєний нескінченними набігами татар, московський уряд вимушений був будувати міцний прикордонний заслін. Засновували фортеці і поселялися вздовж лінії для її оборони не лише московське служиле військо, а й переселенці з Правобережної України, котрі тікали від ополячення і католицизму. Переселенці оселялися на нових місцях слободами, звідки й отримав назву край — Слобідська Україна.

Просування біженців на схід непокоїло й польський уряд, й у 1641 році, поляки, на місці старослов'янського городища, на горі Охтир, закладають прикордонну засіку проти крайнього західного флангу Білгородської засічної лінії. Офіційно визнаною датою його заснування вважають 29 вересня 1641 року. З 1645 до 1648 року за Полянським мирним договором відбулось розмежування російсько-польського кордону, внаслідок чого поселення на горі Охтир, де налічувалось до 50 дворів, відійшло до Росії. Московський уряд розглядав його як важливий стратегічний пункт у боротьбі з кримськими татарами й надіслав сюди 20 стрільців.

Нова хвиля переселенців з Правобережжя значно примножила чисельність населення і призвела до створення у 1655–1658 рр. Охтирського слобідського козацького полку, який проіснував до 1765 року, коли за наказом Катерини ІІ всі слобідські полки були ліквідовані. До складу полку входили Богодухівська, Боромлянська, Кириківська й Охтирська сотні. У 1692 році до полку належали 12 міст, 27 сіл, кілька хуторів.

У 1709 році територія Охтирського козацького полку стає ареною запеклої боротьби зі шведами. Комендант міста отримав царський указ: мати на чотири місяці провіанту, а якщо противник почне наступ, то боротись до останньої людини, не йти на жодні перемовини. Щоб прикрити шлях на Бєлгород і Харків, звідки шведи могли вирушити на Москву, Петро I зосередив головні сили в Охтирці й Богодухові.

Готуючись до бойових дій зі шведами, Петро I вирішив привести у належний стан укріплення Охтирки. Сам Петро Олексійович з 26 жовтня 1708 до 1 червня 1709 року перебував у різних місцях: поблизу Глухова, у Лебедині, Сумах, Охтирці, Бєлгороді, під Полтавою. Шведи йшли до Охтирки вже зимової пори з наміром здобути тут собі провіант і сіно для коней. Вони захопили Зіньків, Котельву, Красний Кут, Хухру, спалили Олешню, де гарнізон чинив серйозний опір завойовникам, але штурмувати Охтирку не наважились.

У травні 1765 року імператриця Катерина II видала указ про розформування Слобідського козацького війська і створення на його базі гусарських полків. У рамках цієї реформи Охтирський козацький полк було переформовано в гусарський. У ньому служили Денис Давидов, поет Михайло Лермонтов, композитор Аляб'єв, декабрист Муравйов. Полковим святом було 2 липня — на честь Охтирської ікони Божої матері.

Охтирські гусари брали участь у багатьох військових походах, зокрема у франко-російській війні 1812 року. Полк бився біля Бородіно.

Виникнувши як військове укріплення, Охтирка поступово перетворюється на осередок ремесел і торгівлі. 1718 року в Охтирці з'явилася перша в Російській імперії тютюнова мануфактура. В місті працює цегельний завод, виробляється посуд і віконне скло. Щорічно проводилося 4 ярмарка, де торгують кіньми, великою рогатою худобою, рибою, сіллю, хлібом, скляним, залізним і дерев'яним посудом й на які приїздили купці з багатьох міст. Широкого розвитку в місті набули ремесла — ткацтво, чинбарство, чоботарство, шорництво, кравецтво, ковальство, гончарство. Далеко за межами Слобожанщини були відомі охтирські килими. Перша повітова школа на Слобожанщині виникла в Охтирці у 1675 році. 18 лютого 1895 року почався рух поїздів від місцевої залізничної станції. У 1903 році в Охтирці працювали дві друкарні, чотири млини, ковбасна фабрика, шість цегельних заводів.

Адміністративно-територіальний устрій краю кілька разів змінювався. Так, з 1779 року Охтирка входила до складу Курської губернії. У грудні 1835 року вийшов указ царя Миколи I про перейменування Слобідсько-Української губернії на Харківську, до якої увійшли Лебединський, Богодухівський, Охтирський, Сумський повіти. Цей поділ існував до 1917 року.

Під час Першої світової війни у Народному Домі (нині районний Будинок культури) розміщувався госпіталь для поранених. 12-й Охтирський гусарський полк, який перебував на Західному фронті, відзначився 29 серпня 1914 року під час Брусилівського прориву. У цьому бою гусари втратили свого командира.

За часів Української революції влада у місті змінювалась кілька разів і щоразу це супроводжувалось розстрілами і грабунками. Охтирку спершу зайняли австро-німецькі війська. Їм на зміну прийшли війська Директорії, згодом — Червона Армія, денікінці.

У 1923 році Охтирка стає центром Богодухівського округу, з 1925 — центром Охтирського району Харківського округу, з 1932 року — райцентром Харківської області, а з 1939 — Сумської.

14 жовтня 1941 року радянські війська з боєм відступили з Охтирки.

Відкриття у 1957 році родовища нафти й газу дало поштовх до створення нових підприємств. З 1961 року веде свою історію Охтирський нафтопромисловий район, що охоплює велику площу на території трьох областей і за своєю потужністю займає перше місце в Україні, де є поклади нафти і блакитного палива. Нині тут видобувається 50% української нафти.

На референдумі 1 грудня 1991 року понад 90% охтирчан проголосували за Незалежність України.

Населення

До кінця XVIII століття населення Охтирки перевищувало населення Харкова та Сум. На період утворення Слобідсько-Української губернії (1785 рік) це було найбільш заселене місто Слобожанщини з населенням у 12 849 осіб. Для порівняння: у губернському місті Харкові проживало 10 885 жителів.

Динаміка чисельності населення:

• 1785 — 12 849 осіб (6291 ч, 6558 ж.);
• 1867 — 17 411 осіб;
• 1897 — 23 399 осіб;
• 1900 — 25 965 осіб;
• 2001 — 49 721 осіб;
• 2012 — 49 349 осіб.

Етнічнй склад населення

Народ	1897 (%)
українці	87,14
євреї	0,72
росіяни	11,13
поляки	0,36
татари	0,32
Загальна кількість населення	23 399

Економіка

До 2012 року основу міської економіки складали підприємства машинобудування: ВАТ «Нафтопроммаш» та ВАТ «Охтирсільмаш» — обидва визнані банкротами.

Зараз «пальма першості» відійшла до підприємств нафтогазової галузі, це НГВУ «Охтирканафтогаз» та Охтирське УБР — підрозділи ПАТ «Укрнафта», а також легкої та харчової промисловостей: ВАТ «Охтирська швейна фабрика», ВАТ «Охтирський пивоварний завод», хлібокомбінат, м'ясокомбінат та Охтирський сиркомбінат.

Культура

Мережа закладів культури міста:

• дитяча музична школа;
• дитяча художня школа;
• міський краєзнавчий музей;
• міський центр культури і дозвілля;
• міська централізована бібліотечна система.

В Охтирці також діє районний будинок культури. З 1995 р. при РБК працює самодіяльний народний театр «Чудаки».

Пам'ятки

Див. також: Пам'ятки Охтирки

В Охтирці нараховується 67 пам'яток-об'єктів культурної спадщини, серед яких:

• 27 — пам'ятки історії;
• 20 — пам'ятки монументального мистецтва;
• 20 — пам'ятки містобудування та архітектури.

15 лютого 2013 прихильники ВО «Свобода» знесли в Охтирці пам'ятник Леніну.

Персоналії

В Охтирці народилися:

• Арцибашев Михайло Петрович — російський прозаїк.
• Багряний Іван Павлович — український письменник.
• Білинник Петро Сергійович — український оперний співак (ліричний тенор), Народний артист СРСР (1954).
• Вергун Михайло Тимофійович — підполковник Армії УНР.
• Вергун Наталія Іванівна — українська художниця.
• Воронів Олекса Михайлович — полковник Армії УНР.
• Дикалов Степан Іванович — Герой Радянського Союзу.
• Радченко Андрій Якимович — фахівець з економіки праці та механізації сільського господарства.
• Ріпко Олексій Миколайович (1907–1983) — український режисер.
• Селегій Михайло Максимович — підполковник Армії УНР.
• Сулима-Блохин Олександра Парфенівна — українська діаспорянська поетка.
• Терниченко Аристарх Григорович — український агроном, економіст і громадський діяч.
• Щоголев Яків Іванович — український поет.
• Ярославський Петро Антонович — архітектор.

Тут жили і працювали бандуристи Сергій Жуков, Борис Дяченко, та Федір Дробітько.

Галерея

• 

  Дитячий парк

• 

  Покровський собор

• 

  Вхід до Міського парку

• 

  Храм Георгія-Побідоносця

Джерела

• Заїкін В. С. Охтирка. 2007. ISBN 978-966-2998-06-1
• Молодіжний портал міста
• Електронна мапа Охтирки
• Міський портал Охтирки