Очеретянка маньчжурська
| Очеретянка маньчжурська | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Acrocephalus tangorum La Touche, 1912 | ||||||||||||||||
 Ареал виду Гніздування Зимування | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Acrocephalus agricola tangorum | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Очеретя́нка маньчжурська[2] (Acrocephalus tangorum) — вид горобцеподібних птахів родини очеретянкових (Acrocephalidae)[3]. Гніздяться в Росії і Китаї, зимує в Південно-Східній Азії.
Опис[ред. | ред. код]
Довжина птаха становить 13-15 см, вага 7-9 г. Верхня частина тіла рудувато-охриста, нижня частина тіла біла, боки і гузка коричнюваті-охристі. Над очима широкі світлі "брови", через очі ідуть темні смуги. Очі темно-карі, дзьоб зверху темний, знизу світлий, лапи жовтуваті або рожевуваті.
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Маньчжурські очеретянки гніздяться в Манчжурії на північному сході Китаю та в Приамур'ї на Далекому Сході Росії, зокрема в Ханкайському заповіднику. Взимку вони мігрують на південь, до Камбоджі (зокрема, на озеро Тонлесап), до Таїланду, Лаосу, В'єтнаму, М'янми і Малайзії. Маньчжурські очеретянки живуть в очеретяних заростях на берегах річок і озер, на болотах та на вологих луках, зокрема на заплавних. Живляться комахами.
Збереження[ред. | ред. код]
МСОП класифікує цей вид як вразливий. За оцінками дослідників, популяція маньчжурських очеретянок становить від 3500 до 15000 птахів. Їм загрожує знищення природнного середовища.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Acrocephalus tangorum: інформація на сайті МСОП (версія 2021.3) (англ.) 10 липня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Bushtits, leaf warblers, reed warblers. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 10 липня 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
- MacKinnon, John & Phillipps, Karen (2000) A Field Guide to the Birds of China, Oxford University Press, Oxford.
|
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |