П'єр Байєн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
П'єр Байєн
фр. Pierre Bayen
Pierre Bayen.jpg
Народився 7 лютого 1725(1725-02-07)[1][2][3]
Шалон-ан-Шампань
Помер 15 лютого 1798(1798-02-15)[1][2][3] (73 роки)
Париж, Франція
Країна Flag of France (1794–1815, 1830–1958).svg Франція
Діяльність хімік, фармацевт
Знання мов французька[1]
Членство Французька академія наук

П'єр Байєн (фр. Pierre Bayen; 7 лютого 1725(17250207), Шалон-сюр-Марн — 15 лютого 1798, Париж) — французький хімік і фармацевт.

Біографія[ред. | ред. код]

У Парижі навчався з 1749 року у Руеля; потім деякий час працював в лабораторії Шамуссе, де виявив здібність до хімії. У 1796 році стає головним служби здоров'я. У 1798 р. йому доручено було дослідити всі мінеральні води Франції; крім того, Байєн досліджував різні мінерали і гірські породи. 1765 року Байєн опублікував результати своїх аналізів вод Баньєр де Люшон. Інші роботи Байєна опубліковані в «Збірнику іноземних вчених» («Recueil des savants étrangers»). Байєн довів присутність магнію в сланцях і знайшов спосіб добування її на фабриках солі Епсома і Зедлітца. У 1781 році опублікував велику роботу про олово; знайшовши, що олово при перетворенні в своє «вапно» (окис) збільшується у вазі, Байен вперше (до Лавуазьє) похитнув теорію флогістона, припустивши, що всі «вапна» відрізняються від відповідних металів змістом поглиненої з повітря складової його частини. Байєн повторив знаменитий досвід Лавуазьє з відновлення оксиду свинцю вугіллям — над оксидом ртуті. Таким чином Байєн отримав металеву ртуть і знайшов, що вага речовини, яка виділилась, разом з виділеною ртуттю точно відповідає взятій кількістю оксиду. Байєн опублікував ці відкриття в 1784 р. в «Журналі Фізики» абата Розьє під заголовком «Essais chimiques ou expériences faites sur quelques précipites de mercure dans la vue d'en découvrir la vraie nature».

Посилання[ред. | ред. код]

  1. а б в Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б GeneaStar
  3. а б Bibliothèque interuniversitaire de Santé — 2011.