Перейти до вмісту

П'єр Карле де Шамблен Маріво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
П'єр де Маріво
фр. Pierre Carlet de Chamblain de Marivaux
П'єр де Маріво, портрет Луї-Мішеля ван Лоо
Ім'я при народженніП'єр Карле де Шамблен Маріво
Народився4 лютого 1688(1688-02-04)
Париж
Помер12 лютого 1763(1763-02-12) (75 років)
Париж
ПохованняЦерква Сент-Есташ Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція Редагувати інформацію у Вікіданих
Національністьфранцуз
Діяльністьдраматург
Alma materCollège des Oratoriens de Riomd і University of Paris (1215-1793). Law Facultyd Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовфранцузька[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творівфранцузька
Роки активності17161763
Жанркомедія, трагедія
ЧленствоФранцузька академія (12 лютого 1763)[3] і Société du bout du bancd[4] Редагувати інформацію у Вікіданих

CMNS: П'єр Карле де Шамблен Маріво у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

П'єр Карле де Шамблен Маріво[5] (фр. Pierre Carlet de Chamblain de Marivaux; 4 лютого 1688, Париж — 12 лютого 1763, Париж) — французький драматург.

За його твором знято фільм Олени Дем'яненко «Жорстока фантазія» (1994).

Біографія

[ред. | ред. код]

Батько письменника, Нікола Карле, служив директором монетного двору міста Ріон. П'єр, очевидно, закінчив колеж у цьому місті, потім із сім'єю переїхав до Парижа, де вивчав право, але адвокатом не став. У 1717 році одружився з Коломб Боллонь, яка померла 1723 року, залишивши йому дочку. Заради заробітку займався журналістикою (1717), у 1721 році заснував щотижневий (потім - щомісячний) журнал «Французький спостерігач». Незабаром став популярним і затребуваним драматургом.

Написав велику кількість п'єс, кілька романів («Фарзамон, або Новий Дон-Кіхот», 1712; «Дивовижні дії симпатії»; «Телемах навспак», 1736) і повістей («Карета, яка застрягла в багнюці», 1714). Його ім'я дало поняття маріводажу, тобто вишуканого і навіть химерного галантного стилю. Жан Франсуа де Ла Арп визначив маріводаж як «найтоншу суміш метафізики й тривіальності, двозначних почуттів і просторічних зворотів».

Визнання

[ред. | ред. код]

4 лютого 1743 року був обраний до Французької Академії, згодом став її беззмінним секретарем. З роками мода змінилася, Маріво помер майже забутим. Однак у XX ст. інтерес публіки до драматурга, як і до низки його сучасників (Шодерло де Лакло, Кребійон-син), повернувся, і останніми десятиліттями його п'єси з успіхом ідуть на сценах світу.

Проза і драматургія Маріво перевидаються. Із середини 1950-х його п'єси активно переносять на телеекран. У 1997 році екранізовано роман Маріво «Життя Маріанни», того ж року на Бродвеї було поставлено мюзикл за комедією Маріво «Тріумф кохання», а 2001 року Клер Піплоу зняла за цією п'єсою костюмний фільм з Мірою Сорвіно і Беном Кінгслі (продюсером стрічки був Бернардо Бертолуччі).

Монографії про Маріво написали Марсель Арлан і Мішель Деґі, його п'єси (особливо - «Гра любові і випадку») використовують теоретики театру і театральні педагоги (Патріс Паві та ін.) для вивчення механіки сценічної дії.

Примітки

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Маркіян Якубяк. Маріво - романіст і драматург. Стаття. Просценіум 1-2 (53-54)/2019. Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка.
  • П'єса "Гра кохання та випадку". Переклад Маркіяна Якубяка. Просценіум 1-2 (53-54)/2019. Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка.
  • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С.829.

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Маріво, П’єр Карле де Шамблен де // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2006. — Т. 2 : Л — Я. — С. 117. — ISBN 966-692-744-6.