П'єр Карле де Шамблен Маріво
| П'єр де Маріво | |
|---|---|
| фр. Pierre Carlet de Chamblain de Marivaux | |
 П'єр де Маріво, портрет Луї-Мішеля ван Лоо | |
| Ім'я при народженні | П'єр Карле де Шамблен Маріво |
| Народився | 4 лютого 1688 Париж |
| Помер | 12 лютого 1763 (75 років) Париж |
| Поховання | Церква Сент-Есташ  |
| Країна |  Франція |
| Національність | француз |
| Діяльність | драматург |
| Alma mater | Collège des Oratoriens de Riomd і University of Paris (1215-1793). Law Facultyd |
| Знання мов | французька[1][2] |
| Мова творів | французька |
| Роки активності | 1716 — 1763 |
| Жанр | комедія, трагедія |
| Членство | Французька академія (12 лютого 1763)[3] і Société du bout du bancd[4] |
 П'єр Карле де Шамблен Маріво у Вікісховищі | |
 Висловлювання у Вікіцитатах | |
 Роботи у Вікіджерелах | |
П'єр Карле де Шамблен Маріво[5] (фр. Pierre Carlet de Chamblain de Marivaux; 4 лютого 1688, Париж — 12 лютого 1763, Париж) — французький драматург.
За його твором знято фільм Олени Дем'яненко «Жорстока фантазія» (1994).
Батько письменника, Нікола Карле, служив директором монетного двору міста Ріон. П'єр, очевидно, закінчив колеж у цьому місті, потім із сім'єю переїхав до Парижа, де вивчав право, але адвокатом не став. У 1717 році одружився з Коломб Боллонь, яка померла 1723 року, залишивши йому дочку. Заради заробітку займався журналістикою (1717), у 1721 році заснував щотижневий (потім - щомісячний) журнал «Французький спостерігач». Незабаром став популярним і затребуваним драматургом.
Написав велику кількість п'єс, кілька романів («Фарзамон, або Новий Дон-Кіхот», 1712; «Дивовижні дії симпатії»; «Телемах навспак», 1736) і повістей («Карета, яка застрягла в багнюці», 1714). Його ім'я дало поняття маріводажу, тобто вишуканого і навіть химерного галантного стилю. Жан Франсуа де Ла Арп визначив маріводаж як «найтоншу суміш метафізики й тривіальності, двозначних почуттів і просторічних зворотів».
4 лютого 1743 року був обраний до Французької Академії, згодом став її беззмінним секретарем. З роками мода змінилася, Маріво помер майже забутим. Однак у XX ст. інтерес публіки до драматурга, як і до низки його сучасників (Шодерло де Лакло, Кребійон-син), повернувся, і останніми десятиліттями його п'єси з успіхом ідуть на сценах світу.
Проза і драматургія Маріво перевидаються. Із середини 1950-х його п'єси активно переносять на телеекран. У 1997 році екранізовано роман Маріво «Життя Маріанни», того ж року на Бродвеї було поставлено мюзикл за комедією Маріво «Тріумф кохання», а 2001 року Клер Піплоу зняла за цією п'єсою костюмний фільм з Мірою Сорвіно і Беном Кінгслі (продюсером стрічки був Бернардо Бертолуччі).
Монографії про Маріво написали Марсель Арлан і Мішель Деґі, його п'єси (особливо - «Гра любові і випадку») використовують теоретики театру і театральні педагоги (Патріс Паві та ін.) для вивчення механіки сценічної дії.
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ Французька академія — 1635.
- ↑ https://www.google.com/books/edition/%C5%92uvres_compl%C3%A8tes_de_Marivaux/mtfwAAAAMAAJ?hl=en&pg=PA342
- ↑ МАРІВО П'єр Карле де Шамблен де Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1995. — Т. 3: К-Н. — С. 286—306
- Маркіян Якубяк. Маріво - романіст і драматург. Стаття. Просценіум 1-2 (53-54)/2019. Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка.
- П'єса "Гра кохання та випадку". Переклад Маркіяна Якубяка. Просценіум 1-2 (53-54)/2019. Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка.
- УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С.829.
- Маріво, П’єр Карле де Шамблен де // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2006. — Т. 2 : Л — Я. — С. 117. — ISBN 966-692-744-6.
