П'єр Лаваль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
П'єр Лаваль
фр. Pierre Laval
Pierre Laval a Meurisse 1931.jpg
Народився 28 червня 1883(1883-06-28)[1][2][3][4][5]
Шательдон
Помер 15 жовтня 1945(1945-10-15)[1][6][2][3][4][5] (62 роки)
Френ
розстріл
Поховання цвинтар Монпарнас
Громадянство Flag of France.svg Франція
Діяльність політик, адвокат
Членство Milice[d]
Посада депутат Національної асамблеї Франції, мер[d], голова Ради міністрів Франції[d], голова Ради міністрів Франції[d], Deputy Prime Minister of France[d], голова уряду Франції[d] і сенатор Третьої Французької Республіки[d]
Партія Французька секція робітничого інтернаціоналу і independent[d]
Конфесія Римо-католицька церква
Діти Josée Laval[d]

П'єр Лава́ль (фр. Pierre Laval; нар. 28 червня 1883(18830628), Шательдон, департамент Пюї-де-Дом — пом. 15 жовтня 1945, Париж) — французький політик-соціаліст. В період Третьої республіки займав високі державні посади, був прем'єр-міністром (19311932, 19351936). У 19361940 роках був відомий як медіа магнат, власник декількох газет та радіостанцій. Активний діяч колабораційного режиму Віші під час Другої світової війни та його голова (прем'єр-міністр) з 1942 по 1944 рік.

Молодість[ред.ред. код]

Лаваль народився в Шательдоні, в Оверні, в родині дрібного сільського буржуа (його батько був власником кафе, м'ясником і листоношею, а також володів виноградниками). Лаваль отримав освіту в сільській школі в Шательдоні, в 15 років був відправлений до ліцею в Ліоні, а після повернення протягом року вивчав зоологію і отримав ліцензію на право викладання природничих наук. У 1903 році був покликаний в армію, але через рік комісований в зв'язку з варикозним розширенням вен.

У 1903 році вступив до Центрального революційного комітету — соціалістичну організацію, створену бланкістами і в 1905 році приєднався до Французької секції Робочого Інтернаціоналу (нині Соціалістична партія Франції). У 1909 році одружився з Жанною-Євгенією Клоссе (Claussat), дочкою мера Шательдона, радикального соціаліста. Пара переїхала в Париж, де Лаваль почав кар'єру адвоката — «захисника бідних». Його першим процесом був процес анархо-синдикаліста Моне, якого звинувачували в зберіганні вибухових речовин і анархістських книг — виграш цього процесу створив йому популярність. У Парижі вступив в масонство, мабуть, в ложу Великий Схід.

Початок політичної кар'єри[ред.ред. код]

Молодий П'єр Лаваль (1913 рік)

У 1914 році обраний до парламенту від паризького передмістя Обервільє. Лаваль був відомий як пацифіст, він голосував проти закону про збільшення до 3 років терміну військової служби. Армійський досвід зробив його противником кадрової армії і прихильником народного ополчення. Його ім'я фігурувало в «книжці В» — списку 2000 потенційно підривних елементів, яких слід інтернувати з початком війни, щоб вони не стали на заваді мобілізації. Фактично, проте, з початком Першої світової війни ніяких арештів не було, і Лаваль залишився на свободі (в армію він не був покликаний за станом здоров'я). Його позиція залишалася помірно-антивоєнною. У 1917 році його звинувачували у зв'язках зі «зрадниками» і зокрема в знайомстві з Троцьким.

У 1919 році Лаваль не був переобраний в парламент. Його відносини з соціалістичною партією, яка розпалася на власне соціалістів і комуністів, погіршуються. У 1923 році виступив на виборах мера Обервільє. З пропозицією очолити їх список до нього разом звернулися соціалісти і комуністи, але Лаваль вважав за краще виставити власний список, створивши зі своїх особистих прихильників «Незалежну соціалістичну партію» і в якості її кандидата добившись обрання. Мером Обервільє він залишався до кінця своєї політичної кар'єри. У 1924 році знову обраний до парламенту за списком коаліції соціалістів і радикалів.

В урядах Третьої Республіки[ред.ред. код]

У квітні 1925 року Лаваль отримав пост міністра громадських робіт в уряді Поля Пенлеве. Уряд протримався лише шість місяців, але Лаваль в результаті увійшов в клуб колишніх міністрів, з якого рекрутувалися міністри при складанні нових кабінетів. У 1930 році недовгий час був міністром праці в уряді Андре Тардье. Раніше, в 1927 році, був обраний сенатором від Сени. У 1928 році вніс великий внесок у прийняття закону про соціальне страхування.

В уряді Віші[ред.ред. код]

Лаваль концентрує портфелі міністра закордонних і внутрішніх справ, а також міністра інформації. Організував насильне вивезення кращих французьких робітників до Німеччини, дозволив на неокупованої території діяльність гестапо для боротьби з Опором, створив французький аналог гестапо («Міліцію»), керував арештами і відправкою на знищення євреїв Франції.

Арешт, суд і страта[ред.ред. код]

Разом з Петеном евакуйований німцями в Зігмарінген[7], Баден-Вюртемберг, звідти (на відміну від Петена, що здався союзникам) в травні 1945 року втік до Іспанії, але був інтернований в Барселоні і депортований до Австрії. Союзники в липні 1945 року видали його французькому уряду. Лаваль був відданий під суд в Парижі.

4 жовтня 1945 року Лаваль постав перед судом за звинуваченням у державній зраді і співпраці з ворогом, а вже 9 жовтня йому було оголошено смертний вирок. Суд поспішали завершити з політичних міркувань (до загальних виборів, призначених на 21 жовтня). Всупереч порадам адвокатів, Лаваль відмовився визнати себе навіть частково винним, вважаючи, що діяв в інтересах французів, і сподіваючись довести це в суді. Однак обвинувальний ухил і політична вмотивованість процесу виявлялися вкрай відверто, аж до того що присяжні (багато з них були колишніми колегами Лаваля по парламенту) не стримувати у виразах ненависті і освистували Лаваля. В знак протесту від участі в процесі відмовилися всі три адвоката Лаваля (один з них був членом Опору), незважаючи навіть на особисте прохання генерала Де Голля; слідом за ними відмовився від участі в процесі і сам Лаваль.

Згодом тодішній міністр юстиції П'єр-Анрі Теітжен назвав процес Лаваля «огидним», визнавши, що у Лаваля не було необхідних гарантій і що судочинство було вкрай упередженим, однак підкресливши, що Лаваль був винен і якби процес був проведений за всіма правилами, вирок був б тим же самим[8].

Лаваль був засуджений до смертної кари через розстріл. В ранок приведення вироку у виконання, 15 жовтня 1945 року, Лаваль намагався накласти на себе руки, випивши отруту (ціаністий калій), ампулу з яку він довгий час носив зашитою в полу піджака. Він пояснив це небажанням, щоб французькі солдати здійснили «злочин», вбиваючи його. Генеральний прокурор, який прийшов у камеру оголосити Лавалю про страту, знайшов його в несвідомому стані. Однак від часу отрута видихалася, йому зробили кілька промивань шлунка. Після того, як Лаваль прийшов до тями, він був розстріляний. Він помер з вигуком: «Хай живе Франція!»[9]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б http://www.senat.fr/senateur-3eme-republique/laval_pierre1565r3.html
  2. а б data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б Sycomore / Assemblée nationale
  4. а б Encyclopædia Britannica
  5. а б SNAC
  6. Лаваль Пьер // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  7. Селин, Л.-Ф. (1998). «Из замка в замок». СПб: «Евразия» СПб. 
  8. Тетижен, Пьер-Анри. «Двенадцать пуль для Пьера Лаваля» («Douze balles dans la peau pour Pierre Laval»). 
  9. Монестье., Мартин (2014). Расстрел//Смертная казнь. 

Література[ред.ред. код]