П'єр Пюже

Громадянство	Франція
Дата народження	16 жовтня 1620(1620-10-16)[…]
Місце народження	Марсель
Дата смерті	2 грудня 1694(1694-12-02)[…] (74 роки)
Місце смерті	Марсель
Дитина	François Pugetd
Рід діяльності	архітектор, скульптор, художник
Відомі учні	Marc Chabryd і Jean III Garavaqued
Напрям, рух мистецький	бароко
Роботи в колекції	Міннеаполіський інститут мистецтваd, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Національна галерея Канади, Museum of Saint Augustined, Musée de la civilisationd, Клівлендський музей мистецтв, Музей Гране, Musée des Beaux-Arts de la ville de Parisd і Government Art Collectiond
Статус авторського права як автора	термін дії авторських прав закінчивсяd
Мистецька спадщина розміщується у	Frick Art Reference Libraryd
Сторінка автора на Вікісховищі	Pierre Puget
П'єр Пюже у Вікісховищі

П'єр Пюже (фр. Pierre Puget 16 жовтня 1620 — 2 грудня, 1694) — французький скульптор, архітектор, інженер, художник-майстер релігійного жанру періоду бароко.

Життєпис

Один з молодших синів заможного муляра Симона Пюже. Народився 1620 року у робітничому районі Паньє в Марселі. Оскільки двоє його старших братів навчалися каменярам, він отримав освіту різьбяра з дереву. Він почав свою кар'єру у віці 14 років, вирізаючи складний дерев'яний орнамент на галерах, побудованих на верфях Марселя. Водночас також виявив хист художника.

У 1638 або 1640 році вирушив з Марселя морем до Ліворно, а потім до Флоренції у пошуках ательє, куди б він би найнятися. Він вирізьбив кілька декоративних панелей у Флоренції, а потім, отримавши хорошу рекомендацію від свого роботодавця та зразки своїх картин, він поїхав до Риму і представився художнику П'єтро да Кортона, одному з ранніх майстрів стилю бароко. Допомагав останньому розписувати розкішні стелі палацо Барберіні в Римі та палацо Пітті у Флоренції. Після 3 років роботи з да Кортоною в Римі він повернувся до Марселя, принісши з собою декоративні смаки італійського бароко.

Ще у Ліворно він зробив малюнки розкішного барокового оздоблення тосканських галер і військових кораблів, а також проекти уявних кораблів, намальовані Кортоною для своїх стель. Він показав їх Жану Арману де Майле-Брезе, великому адміралу французького флоту, і отримав доручення створити різьблений медальйон для корми нового французького військового корабля, названого на честь королеви Анни Австрійської. Смерть де Майле-Брезе в 1646 році поклала кінець його першій роботі у морському оздобленні. Він почав малювати, переважно релігійні твори, у стилі Аннібале Карраччі та Рубенса. У 1649 році він також отримав замовлення на будівництво кількох громадських фонтанів для нових площ Тулона. У 1652 році йому доручили зробити купелі для Марсельського собору. З 1662 по 1665 рік він написав серію картин для собору.

Його визнавали як художника, але все ще погано оплачували. Важка хвороба в 1665 році і поради лікарів змусили його повністю відмовитися від живопису. У 1650 році він одружився. Свою увагу він повністю звернув на скульптуру. У 1655 році він отримав своє перше важливе замовлення на скульптурне оздоблення входу в ратушу Тулона: створив ґанок, що підтримується мускулистими атлантами на муніципальній будівлі, що виходить на порт. Використав як моделі двох мускулистих робітників, які розвантажували кораблі на причалі перед будівлею. Їхні обличчя та пози на скульптурі яскраво виражали боротьбу з тягарем на плечах. Робота була закінчена в 1657 році. Йому заплатили 1500 ліврів, до яких міська влада, задоволена роботою, додала 200 ліврів. Його роботи отримали широку оцінку, а теракотові копії були зроблені та поширені. Пюже перетворився на відомого скульптора в Провансі.

Невдовзі перебирається до Парижу, де швидко отримує замовлення. Ніколя Фуке, королівський міністр фінансів, замов створити скульптуру для нового саду Фуке у Во-ле-Віконті, включаючи статую Геркулеса, особистого символу Фуке. Ці статуї мали бути зроблені з мармуру, який був дуже дорогим і зрідко використовувався в Парижі того часу. Фуке відправив Пюже до Генуї, щоб він особисто відібрав і повернув блоки найкращого мармуру. Готуючи свою подорож, він отримав кілька пропозицій щодо скульптурних проектів від Жана-Батиста Кольбера, але він відмовився від них через свої зобов'язання перед Фуке. Кольбер не забув цієї образи.

У 1660 році відібрав каррарський мармур. Водночас в Генуї зробив статую, яка стала відомою як Геркулес Галльський. Проте 5 вересня 1661 року Фуке було заарештовано. Статую, замовлену для саду Фуке, пізніше відправили до замку Со, резиденції Кольбера. Пюже вирішив залишитися в Генуї, де став співробітничати з Філіппо Пароді. Його головним покровителем в Італії був італійський дворянин Франческо Марія Саулі. Його основними роботами в цей період були дві монументальні статуї для стовпів церкви Санта-Марія-ді-Каріньяно, що зображують святого Себастьяна та єпископа Олександра Паолі (1663 рік). Він також зробив відому статую «Непорочне Зачаття» на замовлення французького мецената Еммануеля Бріньоля для каплиці Альберго в Генуї. Генуезький сенат запропонував йому розписати залу ради, але він відмовився, щоб присвятити всю свою увагу скульптурі.

Він повернувся до Франції в 1669 році. Йому запропонували посаду начальника відділу оздоблення французьких військових кораблів, але перш ніж погодитися, він надіслав Кольберу список своїх вимог: серед іншого, він наполягав на тому, щоб його вважали офіцером, а не робітником; і мати остаточну владу над проектами, ніж офіційні художники короля, художник Шарль Лебрен і королівський скульптор Франсуа Жирардон. Для Кольбера це було абсолютно неприйнятно. Пюже було доручено прикрасити десять нових кораблів, а також спроектувати нову будівлю для штабу флоту. Пюже продовжував працювати над іншими скульптурними та мистецькими проектами в Тулоні. Стосовно проєкту штабу флоту стикнувся з де Клервілем, який надто спростив проєкт.

Наприкінці 1669 року Пюджет взяв відпустку та повернувся до Генуї, де написав серію робіт, зокрема «Богоматір» (1670 рік), яка зараз знаходиться в ораторії церкви Святого Філіпа де Нері. По поверненню стикнувся з ще більшим обмеженням своєї творчості з боку Кольбера. Тому 1672 року перебрався з Тулону до Марселю. Водночас протиріччя з Кольбером залишалися, який спочатку схвалив проекти двох великих скульптур — Мілона Кротонського і барельєфа Олександра і Діогена — а потім виаагав прискорення робіт, сприймаючи Пюже як якогось ремісника. Роботи було завершено у 1682 і 1685 роках відповідно. В цей же період почав роботи над статуєю «Персеєм і Андромеди», яку завершив 1684 року.

29 листопада 1687 року Пюже здійснив одну зі своїх рідкісних поїздок до Версаля, щоб особисто представити проект перебудованої Марсельської площі королю, який схвалив його. Втім Пюже зустрів протидію з боку Жуля Мансара, що пропонував змінити та удешевити проєкт. Суперечки тривали до 1688 року, коли гроші знадобилися для Голландської війни. Помер 1694 року.

Родина

8 липня 1647 року в Тулоні одружився на Полі Буде. В шлюбі народився син Франсуа (1651—1707), в подальшому художник.

Творчість

Його скульптура виражала емоції, пафос і драматизм, що відрізняло її від більш класичної та академічної скульптури стилю Людовика XIV. У 1660-ті роки зазнав впливу Лоренцо Берніні. У 1670-ті роки виліпив велику мармурову групу «Богородиці з немовлям» для церкви міста Лорг, створив монументальний дерев'яний ретабло для Тулонського собору, спроектував міські будинки в Екс-ан-Провансі та кілька муніципальних будівель у Марселі, включаючи рибний ринок, будинок для жебраків і незаможних «Стара благодійність» (тепер культурний центр), Готель д'Агільє, міська площа (але велику статую Людовика XIV, яку він спроектував, не вдалося реалізувати через брак грошей), вулиці Кур Сен-Луї, Канаб'єр.

Монументальною роботою є «Мілон Кротонський». Заввишки майже 3 метри, одна з його найбільш драматичних і виразних робіт. Вона зображує момент, коли Мілон, відомий атлет, але тепер літній і слабкий, зазнав нападу лева. Його вираз у момент, коли лев чіпляє кігтями Мілона, спотворений болем і сповнений пафосу. Ця робота була придбана королівським урядом і відведена на чільне місце у Версальських садах. Остальною роботою була «Марсельська чума», що відображала трагічний і героїчний момент в історії міста, яка залишилася незавершеною. Після його смерті вона була поміщена в залі ради міста Марселя.

• 

  Ретабло Тулонського собору

• 

  Мілон Кротонський. 1682 рік

• 

  Персей і Андромеда. 1684 рік

• 

  Рибний ринок МАрселя

• 

  Стара Благодійність. Марсель

• 

  Геркулес Гальський

• 

  Барельєф «Александр і Діоген». 1689 рік

У 1653 році Братство Тіла і Крові Христових замовило йому дві великі картини — «Хрещення Хлодвіга» та «Хрещення Костянтина» (нині в Марсельському художньому музеї) на загальну суму 140 ліврів, дуже невелику суму для час і обсяг роботи. Він завершив іншу релігійну картину «Спаситель світу» у грудні 1655 року. Загалом він написав 56 картин, з яких 19 було задокументовано в 1868 році як все ще існуючі.

• 

  Хрещення Костянтина. 1653 рік

• 

  Явлення Богородиці святому Феліксу Канталікському. Тулонський собор.

• 

  Святе сімейство

Джерела

• Lagrange, Léon (1868). Pierre Puget — Peintre — Sculpteur — Décorateur de Vaisseaux (in French). Paris: Didier et Cie. — includes a catalog of his works
• Geese, Uwe (2015). «Section on Baroque sculpture». L'Art Baroque — Architecture — Sculpture — Peinture (in French). Cologne: H.F. Ulmann. ISBN 978-3-8480-0856-8.