П'єр Реверді

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
П'єр Реверді
фр. Pierre Reverdy
PIERRE REVERDY 1889 POETA Y ESCRITOR FRANCES (13451270843).jpg
Народився 13 вересня 1889(1889-09-13)[1][2]
Нарбонн
Помер 17 червня 1960(1960-06-17)[3][1][2] (70 років)
Solesmes Abbeyd, Солем
Громадянство
(підданство)
Flag of France.svg Франція
Діяльність поет, автор афоризмів, письменник
Мова творів французька[3]
Роки активності з 1915
Автограф Signature Pierre Reverdy.jpg

П'єр Реверді у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах
Модільяні. Портрет П'єра Реверді, 1915

П'єр Реверді́ (фр. Pierre Reverdy, 13 вересня 1889, Нарбонна — 17 червня 1960, Солем, Сарта) — французький поет, а також автор літературознавчих есе та оповідань. У своїх літературних творах був близький до кубізму та сюрреалізму.

Біографія[ред. | ред. код]

У свідоцтві про народження П'єра Реверді було вказано «народився від невідомого батька та невідомої матері». Мати П'єра хоч і була одружена з його батьком, проте той проживав у Аргентині. Батьки повторно одружилися 1897 року. А мати визнала П'єра своїм сином, коли тому виповнилося 22 роки. В родині Реверді було багато скульпторів, що займалися сакральним мистецтвом. Тож змалку і все життя Реверді плекав почуття глибокої релігійності. Читати і писати П'єр навчився від батька. Здобув освіту в Тулузі і Нарбонні.

У жовтні 1910 року Реверді переїхав до Парижа. Він жив у відомому будинку-гуртожитку Бато-Лавуар на Монмартрі, де мав нагоду познайомитися з Пабло Пікассо, Гійомом Аполлінером, Максом Жакобом, Луї Арагоном, Андре Бретоном, Філіппом Супо та Трістаном Тцара. Його паризькими друзями стали Пабло Пікассо, Жорж Брак, Хуан Ґріс[4] та Анрі Матісс. Реверді брав безпосередню участь у становленні такого мистецького напрямку, як сюрреалізм. У першому маніфесті сюрреалістів Андре Бретон назвав Реверді «найбільшим поетом нашого часу»[5]. 1914 року Реверді одружився зі швачкою Анрієттою Шарлоттою Бюро (фр. Henriette Charlotte Bureau).

1915 року Реверді опублікував свою першу поетичну збірку «Вірші в прозі» (Poèmes en prose), яка була ілюстрована художником-кубістом Хуаном Ґрісом. 1917 року разом з Гійомом Аполлінером та Максом Жакобом Реверді заснував часопис літературного авангарду «Північ-Південь» (Nord-Sud). Назва журналу походила від назви станції метро, що з 1910 року поєднувала Монпарнас із Монмартром. «Теорія образу» Реверді, опублікована в цьому журналі в березні 1918 року, мала великий вплив на молодого Андре Бретона, яка дала йому ключ до власних міркувань щодо природи творчості. Слова, що струмують з несвідомого, утворюють образ: «Образ є чистим творіння духа — він не може постати з порівняння, а радше з наближення більше чи менше віддалених між собою реальностей. — Що віддаленішими і точнішими є взаємини поєднаних між собою реальностей, то сильнішим стає образ — то більшим є його емоційний вплив та поетична реальність»[6].

На початку 1920-х років Реверді мав любовний зв'язок з дизайнеркою моди Коко Шанель та присвятив їй багато своїх поезій.[7]

З часом Реверді дистанціювався від руху сюрреалістів, а 1926 року у віці 37 років покинув Париж, перейшов до католицизму й оселився в Солемському абатстві Святого Петра. Тут у статусі світського брата (конверза) він прожив до кінця свого життя, тобто до 1960 року. У монастирі Реверді написав чимало поезій, а також дві літературознавчі книжки «En vrac» та «Le livre de mon bord», де окрім есе були представлені його афоризми.

Твори[ред. | ред. код]

  • Poèmes en prose (1915)
  • La lucarne ovale (1916)
  • Quelques poèmes (1916)
  • Le voleur de Talan (1917, роман)
  • Les ardoises du toit (1918, з малюнками Ж.Брака)
  • La guitare endormie (1919, з малюнками Х.Гріса)
  • Self-defence (1919, статті та есе про літературу)
  • Étoiles peintes (1921 з офортом А.Дерена)
  • Cœur de chêne (1921)
  • Cravates de chanvre (1922, з офортами Пікассо)
  • Les épaves du ciel (1924)
  • Écumes de la mer (1925, портрет автора роботи Пікассо)
  • Grande nature (1925)
  • La peau de l'homme (1926)
  • Le gant de crin (1927)
  • La balle au bond (1928, портрет роботи Модільяні)
  • Sources du vent (1929, портрет роботи Пікассо)
  • Flaques de verre (1929)
  • Pierres blanches (1930, портрет і фронтиспис М. Шагала)
  • Risques et périls (оповідання 19151928)
  • Ferraille (1937)
  • Plein verre (1940)
  • Plupart du temps (1945, вірші 19151922)
  • Visages (1946, з літографіями Матісса)
  • Le chant des morts (1948, з літографіями Пікассо)
  • Le livre de mon bord (1948, нотатки 19301936)
  • Main d œuvre (1949, вірші 19131949)
  • Une aventure méthodique (1950, з літографіями Брака)
  • Cercle doré (1953, з літографією Шлюбу)
  • Au soleil du plafond (1955, з літографіями Хуана Гріса)
  • En vrac (1956, нотатки про літературу)
  • La liberté des mers (1959, з ілюстраціями Ж. Брака)
  •  Œuvres complètes. 2 томи. Étienne-Alain Hubert. Flammarion, Paris 2010, ISBN 978-2-08-122201-4.

Українські переклади[ред. | ред. код]

Окремі поезії П'єра Реверді українською мовою перекладали Микола Терещенко та Олег Жупанський.

Приклад поезії[ред. | ред. код]

Світло

Малесенька плямка сяє між повік, що моргають. Кімната порожня, а віконниці відчиняються в порохах. Це день, що входить, або кілька спогадів, які примушують плакати твої очі. Краєвид з муром – позаду обрій – твоя пам'ять у сум'ятті, а небо близько від них. Є дерева і хмари, голови, які вивищуються і руки зранені світлом. А відтак завіса, що спадає і огортає всі оці форми в пітьму[8].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Encyclopædia Britannica
  2. а б SNAC — 2010.
  3. а б в г ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Про дружбу з Ґрісом та вплив на творчість Реверді кубізму див.: John Golding: Visions of the modern. University of California Press, Berkeley 1994, с. 94 і наступні.
  5. Archive copy на сайті Wayback Machine.
  6. Цит. за виданням: Volker Zotz: Breton. Rowohlt, Reinbek 1990, ISBN 3-499-50374-3, S. 41.
  7. Karen Karbo, Chesley McLaren: The gospel according to Coco Chanel: life lessons from the world's most elegant woman. Skirt!, Guilford 2009, р. 71 і наступні.
  8. П'єр Реверді. Світло / Олег Жупанський. Вибрані переклади. – Київ: Видавництво Жупанського, 2012, с. 18.

Посилання[ред. | ред. код]