П'єр Тейяр де Шарден

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

П'єр Тейяр де Шарден
фр. Pierre Teilhard de Chardin
Західна філософія
TeilhardP 1955a.jpg
П'єр Тейяр де Шарден
Народження 1 травня 1881(1881-05-01)
Орсін, Франція
Смерть 10 квітня 1955(1955-04-10) (73 роки)
Нью-Йорк, Flag of the United States.svg США
Поховання Hyde Park[d]
Громадянство (підданство) Flag of France.svg Франція
Знання мов
  • французька[1]
    • Ім'я при народженні Pierre Teilhard de Chardin
    Діяльність
  • богослов, палеонтолог, письменник, палеоантрополог, католицький священик, геолог
    • Член Французька академія наук
    Основні інтереси палеонтологія, антропологія, космологія, теорія еволюції, філософія, католицьке богослов'я
    Значні ідеї Точка Омега, ноосфера
    Alma mater Паризький університет, Університет Вілланова[d] і Notre Dame de Mongré High School[d]
    Зазнав впливу
  • Анрі Бергсон
    • Конфесія католицтво[d]
    Нагороди
    Офіцер ордена Почесного легіону
    CMNS: Teilhard de Chardin на Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
    S:  Роботи у  Вікіджерелах

    П'єр Тейяр де Шарден (фр. Pierre Teilhard de Chardin, 1 травня 1881, Орсін, Франція — 10 квітня 1955, Нью-Йорк, США) — французький теолог і філософ, священик єзуїт, один із творців теорії ноосфери. Вніс величезний вклад в палеонтологію, антропологію, філософію і теологію; здійснив своєрідний синтез християнського навчання й теорії космічної еволюції (тейярдизм). Основою й завершенням наукової космогонії Тейяра де Шардена є його теологія.

    Біографія[ред. | ред. код]

    Марі Жозеф П'єр Тейяр де Шарден народився 1 травня 1881 року в замку Сарсена, Орсін (регіон Овернь, Франція) у католицькій родині, четвертий з одинадцяти дітей. В 1892 році поступив у коледж Дам-Де-Монгре, що належав Товариству Ісуса (орден єзуїтів). В 1899 році, закінчивши коледж і отримавши ступінь бакалавра зі спеціальностей філософія й математика, вступив в орден єзуїтів.

    З 1899 по 1901 учився в семінарії в Екс-ан-Провансі, після двох років новіціату приніс перші обітниці й у 1901—1902 роках продовжував філософську й теологічну освіту в єзуїтській семінарії на острові Джерсі. З 1904 по 1907 рік викладав фізику й хімію в єзуїтському коледжі Св. Сімейства в Каїрі. В 1908 році його направили в Гастінгс (Англія, графство Суссекс) вивчати теологію. 14 серпня 1911 року, у віці 30 років, рукоположений у священики.

    Під час навчання в Гастингському коледжі єзуїтів, Тейяр де Шарден подружився з Чарльзом Доусоном[en], який «відкрив» скандально відому Пілтдаунську людину. В 1912 році він навіть брав участь у розкопках у Пілтдаунському гравійному кар'єрі разом з Доусоном і Артуром Вудвордом.[2] Деякі дослідники вважають його причетним до фальсифікації, зокрема Луїс Лікі був настільки впевнений у цьому, що в 1971 році відмовився приїхати на симпозіум, організований на честь французького священика[3]. Серед дослідників існують також версії, що його просто ошукали, як і всіх інших.

    З 1912 по 1914 рік працював в Інституті палеонтології людини при паризькому Музеї природної історії під керівництвом М. Буля (великого авторитету в галузі антропології й археології), разом з яким брав участь у розкопках на північному заході Іспанії.

    У грудні 1914 року був покликаний в армію, служив санітаром-носильником. Пройшов усю війну, отримав Воєнну медаль і орден Почесного легіону. Саме під час війни (1916 рік) він написав своє перше есе «La vie cosmique» («Космічне життя») — філософські й наукові міркування щодо містики й духовного життя. Пізніше Тейяр де Шарден написав: «la guerre a ete une rencontre… avec l'Absolu» («війна була зустріччю… з Абсолютом»).

    26 травня 1918 року він склав вічні обіти у Фуа-Де-Ліон. У серпні 1919, будучи на острові Джерсі, написав есе «Puissance spirituelle de la Matiere» («Духовна сила матерії»).

    З 1920 року продовжував навчання в Сорбоні, в 1922 році захистив докторську дисертацію у Паризькому католицькому університеті в галузі природничих наук (геологія, ботаніка, зоологія) за темою «Ссавці нижнього еоцену Франції» і там же дістав призначення на посаду професора кафедри геології.

    У 1923 році відправився в дослідницьку експедицію в Тяньцзінь (Китай). Під час експедиції, у пустелі Ордос, написав кілька статей і есе, у тому числі «La Messe sur le Monde» («Всесвітня літургія»). Його стаття, присвячена проблемі первородного гріха, не була зрозуміла в теологічних колах, концепцію Тейяра де Шардена визнали такою, що суперечить ученню Католицької церкви, і генерал ордену Влодзимеж Ледуховський заборонив йому публікації й публічні виступи.

    У підсумку, у квітні 1926 року Тейяр де Шарден знову був направлений на роботу в Китай, де провів у цілому 20 років.[4] До 1932 року він працював у Тяньцзіні, потім — в Пекіні. З 1926 по 1935 рік Тейяр де Шарден взяв участь у п'яти геологічних експедиціях по Китаю, у результаті яких вніс ряд уточнень у геологічну карту країни.

    З 1926 по 1927 рік перебував у східній Монголії і в ці ж роки створив першу свою велику роботу — філолофсько-теологічне есе «Le Milieu divin. Essai de vie interieure» («Божественне середовище. Нарис про внутрішнє життя»).

    В 1929 році, беручи участь у стратиграфічних роботах на розкопках у Чжоукоудяне біля Пекіна, Тейяр де Шарден разом із колегами виявляє останки синантропа (Homo erectus). Завдяки аналізу цієї знахідки він отримав широке визнання в наукових колах. Ще більшу славу йому й А. Брейлю[fr] принесло відкриття в 1931 році того, що синантроп користувався примітивними знаряддями й вогнем.

    У наступні роки він працював радником у національному геологічному департаменті Китаю, брав участь у науково-дослідних експедиціях (Китай, Центральна Азія, Памір, Бірма, Індія, Ява), бував у Франції, їздив у США.

    З 1938 до 1939 року він працював у Парижі, у журналі «Etudes» (інтелектуальний центр паризьких єзуїтів), йому було дозволено відновити цикл лекцій і семінарів. У червні 1939 року повернувся в Китай.

    З 1939 до 1946 року, під час Другої світової війни, Тейяр де Шарден перебував у вимушеній ізоляції, у Пекіні, живучи в посольському кварталі.[5] У 1940 році заснував разом з П'єром Леруа в Пекіні геобіологічний інститут, а в 1943 році — теж з Леруа — почав випускати новий журнал «Геобіологія». У ті роки (1938—1940) він створив свій головний твір — «Le Phenomene humain» («Феномен людини»).[5]

    У травні 1946 року повернувся у Францію, відновив контакти в наукових колах, у квітні 1947 року взяв участь у конференції з еволюції, організованій паризьким Музеєм природної історії, у червні збирався в експедицію в Південну Африку, але через серцевий напад був змушений від цього відмовитися. У 1950 році, у віці 70 років, Тейяра обрали в Паризьку академію наук, але заборона на публікації й публічні виступи як і раніше залишалася в силі.[5] В 1952 році він покинув Францію й виїхав працювати в США, в Нью-Йорк, за запрошенням Фонду антропологічних досліджень Веннера-Грена. Брав участь у декількох експедиціях у Південну Африку. В 1954 році провів два місяці у Франції, в Оверні, у будинку своїх батьків.

    Тейяр де Шарден помер у Нью-Йорку від серцевого нападу 10 квітня 1955 року, у Великодню неділю. Роком раніше, на прийомі у французькому консульстві, він сказав своїм близьким друзям: «Я хотів би вмерти на Великдень, у день Воскресіння».

    Після смерті Тейяра де Шардена була створена комісія, у яку ввійшли багато його друзів, у тому числі видатні вчені (А. Брейль, Дж. Хакслі, А. Тойнбі, М. Мерло-Понті й інші). Комісія склала й підготувала до видання десятитомне зібрання творів, куди ввійшли практично всі його роботи, за винятком листів і деяких есе. Зібрання творів було відкрито в 1957 році «Феноменом людини».

    Твори[ред. | ред. код]

    • La Messe sur le monde (1923)
    • Lettres d'Egypte
    • Le Phénomène humain (1938–1940, опубл. 1955)
    • L'Apparition de l'homme (1956)
    • La Vision du passé (1957)
    • Le Milieu divin (1926–1927, опубл. 1957)
    • L'Avenir de l'homme (1959)
    • L'Énergie humaine (1962)
    • L'Activation de l'énergie (1963)
    • La Place de l'homme dans la nature (1965)
    • Science et Christ (1965)
    • Comment je crois (1969)
    • Les Directions de l'avenir (1973)
    • Écrits du temps de la guerre (1975)
    • Le Cœur de la matière (1976)

    Див. також[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. ↑ а б в ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    2. ↑ Ларичев В. Сад Эдема. — М.: Издательство политической литературы, 1980. — Т. 100000 экз. Глава «Джентльмен удачи».
    3. ↑ Джохансон Д., Иди М. Люси. Истоки рода человеческого. — М.: Мир — 1984. Часть 1, глава 3.
    4. ↑ Биховський, 1983
    5. ↑ а б в Івін, 2004

    Джерела[ред. | ред. код]

    П'єр Тейяр де Шарден
    у сестринських Вікіпроектах
    q: Цитати у Вікіцитатах?
    s: Теми у Вікіджерелах?
    CMNS: П'єр Тейяр де Шарден у Вікісховищі?


    Персоналії Це незавершена стаття про особу.
    Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.


    Перегляд цього шаблону
      Тематичні сайти
    Словники та енциклопедії
    Нормативний контроль
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=П%27єр_Тейяр_де_Шарден&oldid=22911004