П'єр Тейяр де Шарден

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
П'єр Тейяр де Шарден
Західна філософія
TeilhardP 1955a.jpg
П'єр Тейяр де Шарден
Ім'я при народженні Pierre Teilhard de Chardin
Народився 1 травня 1881(1881-05-01)
Орсін, Франція
Помер 10 квітня 1955(1955-04-10) (73 роки)
Нью-Йорк, Flag of the United States.svg США
Основні інтереси палеонтологія, антропологія, космологія, теорія еволюції, філософія, католицьке богослов'я
Значні ідеї Точка Омега, ноосфера
Вплинули на нього Анрі Бергсон
Нагороди
Офіцер ордена Почесного легіону

П'єр Тейяр де Шарден (фр. Pierre Teilhard de Chardin, 1 травня 1881, Орсін, Франція — 10 квітня 1955, Нью-Йорк, США) — французький теолог і філософ, священик єзуїт, один із творців теорії ноосфери. Вніс величезний вклад в палеонтологію, антропологію, філософію і теологію; здійснив своєрідний синтез християнського навчання й теорії космічної еволюції (тейярдизм). Основою й завершенням наукової космогонії Тейяра де Шардена є його теологія.

Біографія[ред.ред. код]

Марі Жозеф П'єр Тейяр де Шарден народився 1 травня 1881 року в замку Сарсена, Орсін (регіон Овернь, Франція) у католицькій родині, четвертий з одинадцяти дітей. В 1892 році поступив у коледж Дам-Де-Монгре, що належав Товариству Ісуса (орден єзуїтів). В 1899 році, закінчивши коледж і отримавши ступінь бакалавра зі спеціальностей філософія й математика, вступив в орден єзуїтів.

З 1899 по 1901 учився в семінарії в Екс-ан-Провансі, після двох років новіціату приніс перші обітниці й у 1901—1902 роках продовжував філософську й теологічну освіту в єзуїтській семінарії на острові Джерсі. З 1904 по 1907 рік викладав фізику й хімію в єзуїтському коледжі Св. Сімейства в Каїрі. В 1908 році його направили в Гастінгс (Англія, графство Суссекс) вивчати теологію. 14 серпня 1911 року, у віці 30 років, рукоположений у священики.

Під час навчання в Гастингському коледжі єзуїтів, Тейяр де Шарден подружився з Чарльзом Доусоном[en], який «відкрив» скандально відому Пілтдаунську людину. В 1912 році він навіть брав участь у розкопках у Пілтдаунському гравійному кар'єрі разом з Доусоном і Артуром Вудвордом.[1] Деякі дослідники вважають його причетним до фальсифікації, зокрема Луїс Лікі був настільки впевнений у цьому, що в 1971 році відмовився приїхати на симпозіум, організований на честь французького священика[2]. Серед дослідників існують також версії, що його просто ошукали, як і всіх інших.

З 1912 по 1914 рік працював в Інституті палеонтології людини при паризькому Музеї природної історії під керівництвом М. Буля (великого авторитету в галузі антропології й археології), разом з яким брав участь у розкопках на північному заході Іспанії.

У грудні 1914 року був покликаний в армію, служив санітаром-носильником. Пройшов усю війну, отримав Воєнну медаль і орден Почесного легіону. Саме під час війни (1916 рік) він написав своє перше есе «La vie cosmique» («Космічне життя») — філософські й наукові міркування щодо містики й духовного життя. Пізніше Тейяр де Шарден написав: «la guerre a ete une rencontre… avec l'Absolu» («війна була зустріччю… з Абсолютом»).

26 травня 1918 року він склав вічні обіти у Фуа-Де-Ліон. У серпні 1919, будучи на острові Джерсі, написав есе «Puissance spirituelle de la Matiere» («Духовна сила матерії»).

З 1920 року продовжував навчання в Сорбоні, в 1922 році захистив докторську дисертацію у Паризькому католицькому університеті в галузі природничих наук (геологія, ботаніка, зоологія) за темою «Ссавці нижнього еоцену Франції» і там же дістав призначення на посаду професора кафедри геології.

У 1923 році відправився в дослідницьку експедицію в Тяньцзінь (Китай). Під час експедиції, у пустелі Ордос, написав кілька статей і есе, у тому числі «La Messe sur le Monde» («Всесвітня літургія»). Його стаття, присвячена проблемі первородного гріха, не була зрозуміла в теологічних колах, концепцію Тейяра де Шардена визнали такою, що суперечить ученню Католицької церкви, і генерал ордену Влодзимеж Ледуховський заборонив йому публікації й публічні виступи.

У підсумку, у квітні 1926 року Тейяр де Шарден знову був направлений на роботу в Китай, де провів у цілому 20 років.[3] До 1932 року він працював у Тяньцзіні, потім — в Пекіні. З 1926 по 1935 рік Тейяр де Шарден взяв участь у п'яти геологічних експедиціях по Китаю, у результаті яких вніс ряд уточнень у геологічну карту країни.

З 1926 по 1927 рік перебував у східній Монголії і в ці ж роки створив першу свою велику роботу — філолофсько-теологічне есе «Le Milieu divin. Essai de vie interieure» («Божественне середовище. Нарис про внутрішнє життя»).

В 1929 році, беручи участь у стратиграфічних роботах на розкопках у Чжоукоудяне біля Пекіна, Тейяр де Шарден разом із колегами виявляє останки синантропа (Homo erectus). Завдяки аналізу цієї знахідки він отримав широке визнання в наукових колах. Ще більшу славу йому й А. Брейлю[fr] принесло відкриття в 1931 році того, що синантроп користувався примітивними знаряддями й вогнем.

У наступні роки він працював радником у національному геологічному департаменті Китаю, брав участь у науково-дослідних експедиціях (Китай, Центральна Азія, Памір, Бірма, Індія, Ява), бував у Франції, їздив у США.

З 1938 до 1939 року він працював у Парижі, у журналі «Etudes» (інтелектуальний центр паризьких єзуїтів), йому було дозволено відновити цикл лекцій і семінарів. У червні 1939 року повернувся в Китай.

З 1939 до 1946 року, під час Другої світової війни, Тейяр де Шарден перебував у вимушеній ізоляції, у Пекіні, живучи в посольському кварталі.[4] У 1940 році заснував разом з П'єром Леруа в Пекіні геобіологічний інститут, а в 1943 році — теж з Леруа — почав випускати новий журнал «Геобіологія». У ті роки (1938—1940) він створив свій головний твір — «Le Phenomene humain» («Феномен людини»).[4]

У травні 1946 року повернувся у Францію, відновив контакти в наукових колах, у квітні 1947 року взяв участь у конференції з еволюції, організованій паризьким Музеєм природної історії, у червні збирався в експедицію в Південну Африку, але через серцевий напад був змушений від цього відмовитися. У 1950 році, у віці 70 років, Тейяра обрали в Паризьку академію наук, але заборона на публікації й публічні виступи як і раніше залишалася в силі.[4] В 1952 році він покинув Францію й виїхав працювати в США, в Нью-Йорк, за запрошенням Фонду антропологічних досліджень Веннера-Грена. Брав участь у декількох експедиціях у Південну Африку. В 1954 році провів два місяці у Франції, в Оверні, у будинку своїх батьків.

Тейяр де Шарден помер у Нью-Йорку від серцевого нападу 10 квітня 1955 року, у Великодню неділю. Роком раніше, на прийомі у французькому консульстві, він сказав своїм близьким друзям: «Я хотів би вмерти на Великдень, у день Воскресіння».

Після смерті Тейяра де Шардена була створена комісія, у яку ввійшли багато його друзів, у тому числі видатні вчені (А. Брейль, Дж. Хакслі, А. Тойнбі, М. Мерло-Понті й інші). Комісія склала й підготувала до видання десятитомне зібрання творів, куди ввійшли практично всі його роботи, за винятком листів і деяких есе. Зібрання творів було відкрито в 1957 році «Феноменом людини».

Твори[ред.ред. код]

  • La Messe sur le monde (1923)
  • Lettres d'Egypte
  • Le Phénomène humain (19381940, опубл. 1955)
  • L'Apparition de l'homme (1956)
  • La Vision du passé (1957)
  • Le Milieu divin (19261927, опубл. 1957)
  • L'Avenir de l'homme (1959)
  • L'Énergie humaine (1962)
  • L'Activation de l'énergie (1963)
  • La Place de l'homme dans la nature (1965)
  • Science et Christ (1965)
  • Comment je crois (1969)
  • Les Directions de l'avenir (1973)
  • Écrits du temps de la guerre (1975)
  • Le Cœur de la matière (1976)

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ларичев В. Сад Эдема. — М.: Издательство политической литературы, 1980. — Т. 100000 экз. Глава «Джентльмен удачи».
  2. Джохансон Д., Иди М. Люси. Истоки рода человеческого. — М.: Мир — 1984. Часть 1, глава 3.
  3. Биховський, 1983
  4. а б в Івін, 2004

Джерела[ред.ред. код]



Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.