П'єтро дель По

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
П'єтро дель По
італ. Pietro del Po
При народженні італ. Pietro del Po
Народження 1616(1616)
Палермо
Смерть 22 липня 1692(1692-07-22)
  Неаполь
Національність італієць
Громадянство Неаполітанське віце-королівство, Папська держава
Навчання у Джованні Ланфранко
Діяльність художник, гравер, графік
Напрямок бароко
Роки творчості 1740-1769
Покровитель віце-король Неаполя
Твори релігійний живопис, фрески

П'єтро дель По у Вікісховищі?

П'єтро дель По( італ. Pietro del Po 1616, Палермо — 22 липня, 1692, Неаполь ) — італійський художник доби бароко. Уславився також як майстер, що переводив у гравюри важливі композиції низки відомих італійських художників.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в місті Палермо. Художні здібності виявив рано. Батьки віддали хлопця у навчання якомусь місцевому майстру.

Перший неаполітанський період[ред. | ред. код]

У віці 18 років відбув у місто Неаполь, що був столицею іспанського віце-королівства і відомим у Західній Європі художнім центром. Юнак волав стати фаховим художником з досвідом, котрого не міг отримати у Палермо.

Перевірки довели, що він не навчався в майстерні Доменікіно. Житєпис художника, створений Бернардо де Домінічі на початку 18 ст., мав неточності. Швидше за все, він стажувався і працював помічником в майстерні Джованні Ланфранко у 1644-1646 рр. Праця у Неаполі мимоволі зіштовхувала молодого художника з неаполітанськими митцями, що вже вибороли авторитет, серед них Хосе де Рібера, Массімо Станціоне, Франческо Ваккаро (1636—1675). Він міг бачити і вівтарні картини, що виконав для неаполітанських храмів лотарингський художник Шарль Меллан (1597-1649), котрий пройшов стажування у папській столиці і покинув Неаполь з початком повстання під орудою Мазаньєлло.

Римський період[ред. | ред. код]

1647 року разом із другою дружиною і донькою перебравсяна житло і працю у Рим. В папську столицю повернувся його вчитель Джованні Ланфранко, для котрого він був бажаним помічником. В Римі мешкав на вулиці Маргутта. В папській столиці зблизився також із художником Жаном Дюге, що отримав право переводити у гравюри композиції Ніколя Пуссена. За даними Бернардо де Домінічі П'єтро дель По міг бути знайомим з Пуссеном особисто. Він також міг бачити і вивчати картини авторитетного у Римі Ніколя Пуссена.

1652 року П'єтро дель По був прийнятий до Академії св. Луки в Римі, що було свідоцтвом його визнання. Він також отримав посаду викладача в академії, де викладав для студентства анатомію та перспективу.

Скандальне звинувачення у канібалізмі[ред. | ред. код]

Папський Рим мало походив на позитивний приклад для наслідування, а із століття в століття залишався гріховним Вавилоном. Великі гроші, що акумулювала папська столиця, приваблювали сюди пройдисвітів, лиходіїв, злочинців, авантюристів і ділків, що заробляли на перепродажах і звичному шахрайстві. Розповсюдженими товарами були молитви, релігійні образа і секс за гроші.

У П'єтро дель По були фінансові проблеми і він робив позики у кредиторів. Розрахуватися вчасно не зумів. Аби покарати боржника, римські кредитори звинуватили художника у крадіжках срібних виробів із собору св. Петра, що перевело митця у статус злочинця. Аби остаточно обвалити його авторитет, його звинуватили у канібалізмі.

На бік звинуваченого митця стануть іспанський дипломат і декілька вельможних іспанців, котрі були його замовниками. Про майстерність художника свідчила і схвальна рекомендація, котру художникові П'єтро дель По дав іспанський дипломат свому наступнику на посаді. Тому низка творів митця збережена саме у Іспанії.

Другий неаполітанський період[ред. | ред. код]

В березні 1683 року родина з художником повернулись до міста Неаполь. П'єтро дель По мав декілька важливих замов від декількох церковних громад, серед них фрески і серія образів для церкви Санта Барбара у Кастель Нуово ( «Успіння Богородиці», «Вознесіння») та інші . Він розробляв переважно релігійні сюжети і меншою мірою картини історичного жанру чи міфологічного. На художню манеру митця мали суттєвий вплив болонський академізм, тобто твори Доменікіно та стримана манера французьких митців на кшталт Шарля Меллана, француза, що працював в Римі. Низка картин митця не збережена, що заважає створити каталог безсумнівних його творів і добре окреслити його творчу еволюцію.

П'єтро дель По працюватиме в Неаполі до власної смерті, відвідавши ненадовго місто Палермо.

Власна родина[ред. | ред. код]

Вперше пошлюбився 12 липня 1637 року в Палермо в церкві Санта Кроче.

В другому шлюбі з 1646 р. перебував з синьйорою Порциєю Кампанья. В родині було двоє дітей, син Джакомо дель По та донька Тереза дель По ( 1649—1713 ). Тереза сама стане художницею, виготовлятиме мініатюри. Вона опанувала техніку гравюри і була прийнята до Академії св. Луки в Римі.

Смерть[ред. | ред. код]

Помер в місті Неаполі 22 липня 1692 року.

Вибрані твори[ред. | ред. код]

П'єтро дель По. Вівтар «Мучеництво св. Петра»
  • « Христос і Санта Розалія»
  • « Персей і Андромеда»
  • « Аполлон і Дафна »
  • « Поклоніння пастухів »
  • « Богородиця благословляє регенство у Іспанії в родині Філіпа IV», Толедо, Кафедральний собор
  • « Христос і книжники»
  • « Два янголи», фреска, каплиця св. Йосипа, церква Джироламіні
  • серія « Житіє Христа », церква Санта Барбара деї Марінаї, Неаполь
  • « Мучеництво св. Петра »
  • «Сан Ільдефонсо»
  • «Св. Леокадія»
  • Сцени з життя Богородиці ( 16 малих за розмірами картин на мідних стулках)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Bernardo de' Dominici, Vite dei Pittori, Scultori, ed Architetti Napolitani, Francesco e Cristoforo Ricciardo, Nápoles, 1742, t. І, ІІ, III.
  • Covent Garden, London; Original from Fogg Library, Digitized May 18, 2007: George Bell and Sons. pp. pages 392–393.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: П'єтро дель По

Див. також[ред. | ред. код]