ПВК Вагнера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ПВК Вагнера
рос. ЧВК Вагнера
На службі 2013—дотепер
Країна Росія Росія
Належність Emblem of the GRU.svg ГРУ РФ
Гарнізон/Штаб полігон Молькіно поблизу хутора Молькін[ru] Краснодарського краю
Війни/битви

Війна на сході України

Війна в Сирії
Війна в Південному Судані
Командування
Поточний
командувач
підполковник
Дмитро Уткін

Приватна військова компанія Вагнера, ПВК Вагнера (рос. Частная военная компания Вагнера, ЧВК Вагнера) — російська військова структура, що комплектується найманцями, створена у 2013 році. Брала участь у бойових діях у низці конфліктів, зокрема на Донбасі на стороні Росії, в Сирії на боці союзника Росії режиму Асада, в Судані.

На Донбасі підрозділи структури забезпечували прикриття регулярних підрозділів російської армії в боях за Дебальцеве і Луганський аеропорт, а також виконували різні доручення, зокрема ліквідацію ватажків бойовиків, діяльність яких не задовольняла російське керівництво.[1]

На офіційному рівні існування організації Росією не коментувалося. У російських ЗМІ організація позиціюється як приватна військова компанія, що перебуває під командуванням відставного підполковника ЗС РФ Дмитра Уткіна, позивний «Вагнер».[2]

Висловлювалася точка зору, що структура є підрозділом Сил спеціальних операцій РФ, і лише маскується під приватну компанію, натомість виконуючи завдання як Генштабу МО РФ, так і ФСБ РФ. За даними ІнформНапалму, Кремль використовує ПВК «Вагнера» як елемент гібридної війни Росії в інших країнах. Під вивіскою приватної компанії зібрано інтернаціональних найманців, але основою цієї структури є російські військовослужбовці у відставці, які виконують накази російського командування. Вони проходять підготовку на базі 10-ї окремої бригади спецпризначення ГРУ Росії. Бійці компанії та їх командири, на чолі з «Вагнером», отримують відомчі нагороди, підписані особисто Президентом Росії Володимиром Путіним. Важке озброєння і техніку вони отримують безпосередньо з баз зберігання МО Росії. Від кадрових військовослужбовців Збройних сил РФ їх відділяє тільки формулювання в контракті і розмір грошового забезпечення, а також те, що офіційній Москві від них легше відмовитися.[1]

Історія[ред. | ред. код]

Військове формування створене 2013 року на основі т. зв. «Слов'янського корпусу». Навесні 2014 року нелегально діяло в інтересах Росії на території України в Криму, пізніше воювало на території Луганської області, воює на стороні Росії в Сирії. Оснащене важкою піхотною зброєю і бронетехнікою. Керівник — російський підполковник запасу Дмитро Уткін, позивний «Вагнер» (1970 р. н.), до 2013 року командир 700-го окремого загону спецпризначення 2-ї окремої бригади підрозділу спеціального призначення ГРУ МО Росії. Члени угрупування Вагнера неодноразово нагороджувались державними нагородами Росії за особистими неопублікованими наказами Президента Росії.[3]

Факт існування і діяльності Слов'янського корпусу і його трансформацію в нелегальну приватну військову компанію неодноразово описувала у своїх розслідуваннях санкт-петербурзька інтернет-газета «Фонтанка». 3 листопада 2016 року власне розслідування опублікувало агентство «Ройтерс».[4] 2015 року «Фонтанка» опублікувала деталі типової угоди ПВК Вагнера та розцінки. Згідно з нею, «відрядження» може тривати від 1 до 6 місяців. У разі загибелі, родичам передбачена компенсація. Тіло на батьківщину не доставляють. Найманці зобов'язані не розголошувати факт служби у ПВК протягом 10 років.[5] Ухвалення Росією закону про короткострокові військові контракти 2016 року розцінювалося багатьма експертами як узгодження законодавства під подібні організації.[6][7] Однак за даними «Радіо Свобода» станом на 2018 рік угоди укладають на ведення геологорозвідки, з умовою, що робота вестиметься в умовах бойових дій.[8]

Низка ЗМІ звертались із офіційними запитами до державних російських структур. Міністерство Оборони РФ не надало відповіді на запит «Газета.Ru» з вимогою прокоментувати інформацію про підготовку найманців для війни в Сирії, про правові підстави такої діяльності та її фінансування (2016).[9] Проігноровано, також, запит медіахолдингу РБК[10], запит до міністерства оборони і адміністрації президента від інформагенції Ройтерз (2018).[11] Міністерство оборони заперечило повідомлення від СБУ про доставку найманців крейсером «Варяг» (2018).[12]

Активіст Conflict Intelligence Team Руслан Левієв в інтерв'ю російській службі Радіо «Свобода» висловив припущення, що ПВК курується російською військовою розвідкою. Такий висновок він аргументує безпосереднім сусідством тренувальної бази із базою ГРУ. Він також відзначає деякі види специфічного озброєння ЧВК, характерні для спецслужб.[13] Британський експерт у справах російських спецслужб Марк Галеотті називає компанію «псевдонайманською» (англ. pseudo-mercenary firm).[14] Голова СБУ Василь Грицак заявив, що його відомство вважає членів ПВК Вагнера військовослужбовцями ЗС Російської Федерації.[15]

30 червня 2017 року в YouTube з'явився відеозапис, на якому, імовірно, зафіксовані бійці ПВК «Вагнера», які знущаються над сирійським чоловіком. На відео чути російську мову, музика російською мовою, а також на плечі у одного з бійців була виявлена нашивка російською мовою: «Я просто зроблю тобі дуже, дуже боляче».[16][17]

Участь у військових діях[ред. | ред. код]

Україна[ред. | ред. код]

За даними інтернет-газети «Фонтанка» навесні 2014 року ПВК нелегально діяла в інтересах Росії на території України в Криму.[3] Служба безпеки України 7 жовтня 2017 року повідомила результати свого розслідування, згідно з яким перша інформація про бойовиків Вагнера з'явилась 29 травня 2014 року. Вони брали участь у боях за Луганський аеропорт (72 найманці, 15 загиблих) та в битві за Дебальцеве (205 найманців, 21 загиблий). СБУ підозрює двох найманців у збитті Іл-76 під Луганськом 14 червня 2014 року. Крім того, бойовики Вагнера брали участь у диверсіях та провокаціях проти сил АТО на лінії розмежування. Очільник СБУ заявляє, що встановлено дані 277 чоловік, які воювали на Донбасі при цьому загальна кількість бойовиків ПВК, за оцінкою СБУ сягає близько 5 тис.[15].

Український журналіст Юрій Бутусов у березні 2016 року повідомив, що ПВК Вагнера причетна до ліквідації лідерів ЛНР — Олександра Бєднова і Олексія Мозгового. Інформацію він почерпнув із сайтів «Спутник и Погром» і повідомлення у фейсбуку від бойовика Станислава Шустрова (згодом видаленого).[18] Пізніше, 7 жовтня 2017 року голова Служби безпеки України Василь Грицак, також заявив, що Олександра Бєднова ліквідували вагнерівці.[19]

Згідно з розслідуванням InformNapalm, ПВК Вагнера було залучене до роззброєння формування російських бойовиків «Одесса» у Луганську.[20]

За даними журналіста «Фонтанка» у складі групи діяв підрозділ під назвою «Карпати», утворений із громадян України, з територій самопроголошених ДНР і ЛНР. Його планували використовувати для диверсій і розвідки в українському тилу. Однак, через погану підготовку, успіху ця ініціатива не мала.[21]

В травні 2018 було опубліковано інформацію про перший відкритий бій із масованим застосуванням бронетехніки й завдання поразки від ЗС України під час боїв за Дебальцеве 28 січня 2015 року.[22]

Сирія[ред. | ред. код]

До Сирії бойовики Вагнера прибули у вересні 2015 року.[21] У жовтні, під час мінометного обстрілу військової бази загинуло за даними різних джерел 8 або 9 людей.[23] До початку 2016 у бойових діях участі майже не брали. Зрештою, були активно задіяні у боях за Пальміру. Тоді почались серйозніші втрати. У квітні-травні підрозділи були переважно виведені з Сирії. На місці залишились лише підрозділи забезпечення та військові фахівці. Згідно з документами, якими володіє fontanka.ru, втрати за цей період склали не менше 32 чоловік і близько 80 важко поранених. Навесні спостерігалось значне погіршення відносин ПВК Вагнера і Міністерства оборони Росії: зведено майже до нуля взаємодію з артилерією, військова авіація припинила евакуацію поранених найманців з поля бою, а також транспортування в Ростов. Журналісти fontanka.ru припускають, що це пов'язано з появою численних публікацій і бажанням міністерства відмежуватись від історії з найманцями.[21]

Наступна кампанія в Пальмірі і навколишніх нафтоносних полях стартувала на початку 2017 року. За оцінками журналіста fontanka.ru втрати до серпня 2017 року склали ще 40-60 убитих і в кілька разів більше поранених.[21] 18 вересня були задіяні для протидії ІДІЛ і деблокування взводу російської військової поліції у провінції Дейр-ез-Зор. 28 вересня ІДІЛ розпочав успішний контрнаступ, під час якого двоє вагнерівців потрапили у полон.[24]

Розгром під Дайр-ез-Заур[ред. | ред. код]

Докладніше: Бойня під Хашшама

7 лютого 2018 о 22:00 за місцевим часом «вагнерівці», замасковані під сирійців, у складі двох батальйонно-тактичних груп, кожна з яких мала три роти, після артпідготовки почали атаку на позиції курдів та американців. Атака відбувалася на захопленому раніш росіянами плацдармі на лівому березі Євфрату приблизно у 80 км на південний схід від міста Дайр-ез-Заур, на території, яка за домовленістю сторін мала лишатися під контролем курдських військових формувань. На пропозиції американської сторони ще на стадії розгортання російських сил припинити просування у бік американо-курдських позицій, російський штаб традиційно відповідав, що з їх боку «нічого не відбувається» та «їх там немає».[25]

Контратака американської артилерії та ВПС США тривала понад 7 годин. По російській колоні спочатку завдала ударів американська високоточна ракетна артилерія, потім російський спротив був придушений з повітря одним літаком Lockheed AC-130, а для остаточного знищення поодинокої живої сили були залучені чотири вертольоти з великокаліберними кулеметами. Цілі з повітря коректували американські дрони. В результаті бою повністю були розбиті обидва батальйони «вагнерівців». Практично повністю була знищена 5-та рота. Була також знищена російська група артилерійської підтримки, тилова база та російсько-сирійський штаб в глибині асадівської території, який керував наступом на курдські позиції. Офіційних даних або точних втрат російська сторона не надала. За перехопленими радіо- та телефонними повідомленнями росіян, втрати всієї бронетехніки росіян становили 90 %, живої сили — 70-80 %, а саме — від 215 до 644[25][26] російських вояків (дані у різних джерелах різняться). Багато російських вояків були знівечені до невпізнанності, тому свідки бою з російської сторони згадували про зниклих безвісти.[25]

Розгром завершився о 5:30 ранку 8 лютого 2018. Американська та курдська сторона втрат не зазнали, лише один курдський військовик, як повідомив «Вашингтон пост», отримав поранення[27].

Офіційний штаб російського командування у Сирії запросив по рації у курдів та американців перемир'я, для того щоб евакуювати з поля бою вбитих та поранених.

За оцінкою Віктора Шевчука, розбиті російські підрозділи становили близько 20 % всіх російських штурмових сил у Сирії.[25]

За повідомленням Bloomberg поранених доставлено у шпиталі Міністерства оборони в Москві і Санкт-Петербургу. Кількість загиблих продовжує зростати, оскільки багато з них мають важкі поранення.[28]

Судан[ред. | ред. код]

На початку грудня 2017 року журналісти російської служби BBC отримали кілька свідчень про те, що бойовики ПВК Вагнера беруть участь у громадянському конфлікті в Судані. Достеменно невідомо, на чиїй стороні. Відзначається, що напередодні Росію відвідав президент Судану Омар аль-Башир із проханням про захист країни від «агресивних дій США».[29]

Особовий склад[ред. | ред. код]

Точна кількість найманців компанії Вагнера невідома. Наприкінці березня 2016 року інтернет-газета «Фонтанка» оцінювала кількість бойовиків у Сирії у близько 400 осіб.[3] Журналісти РБК у серпні 2016 року оцінили загальну кількість (не лише в Сирії) близько 2,5 тис.[10] Бойовикам завдано значних втрат у січні-лютому 2016 року в боях за Пальміру.[3] Втрати в Сирії, за даними різних анонімних джерел, опитаних РБК, станом на березень 2016 року складали від 27 до понад 100 людей.[10] СБУ 7 жовтня 2017 року повідомила про близько 5 тис. найманців і 67 точно підтверджених загиблих.[15] Conflict Intelligence Team у жовтні опублікувала фотографію жетона з порядковим номером 4293. Сайт Republic у лютому 2018 року повідомив про список бійців одного з підрозділів із номерами жетонів від 1 до 3602.[30]

У складі компанії діє взвод сербів, який почав формуватися влітку 2014 року.[3] Персональні дані шістьох громадян Сербії, які брали участь у війні на Донбасі публікувала СБУ.[31] 2017 року стало відомо, що до ПВК приєднались деякі колишні бойовики диверсійної групи «Русич», включно з їхнім керівником петербурзьким неонацистом Олексієм Мільчаковим. Двома роками раніше кілька членів «Русича» самі, ймовірно, були жертвами ПВК Вагнера — загинули під час розстрілу Олександра Бєднова біля Лутугіного.[32]

  • Дмитро Валерійович Уткін, позивний «Вагнер» (1970 р. н., м. Смоліне Кіровоградської області, Україна[33]) — керівник компанії. Підполковник запасу. До 2013 року командир 700-го окремого загону спецназу 2-ї окремої бригади підрозділу спеціального призначення ГРУ МО Росії. 2013 року звільнився у запас, перейшов на роботу до Moran Security Group (MSG). Член організованого MSG того ж року «Слов'янського корпусу», у складі якого брав участь у провальній операції із захисту Башара Асада в Сирії. Прихильник ідеології та естетики Третього рейху.[3] Журналісти Газета.ру з'ясували, що Уткін уродженець України, був одружений з Єленою Щербиніною, з якою розійшовся на початку 2000-х.[34] Тривалий час у публічному просторі було відомо лише про одну фотографію Уткіна низької якості. 9 грудня 2016 року він перебував на прийомі у Володимира Путіна з нагоди Дня героїв Вітчизни і випадково потрапив у кадр за спиною ведучої російського Першого каналу.[35] Прес-секретар президента Росії Дмитро Песков підтвердив присутність Уткіна на заході і повідомив, що той є кавалером Ордену мужності і представляв Новгородську область.[34] На початку 2017 року з'явилась колективна фотографія Путіна і чотирьох офіцерів, серед яких був Уткін, нагороджений чотирма Орденами мужності.[36]
  • Чупов Сергій, позивний «Чуб», «Чупа» — заступник командира з бойової підготовки. Майор запасу. Закінчив військове училище в Алма-Аті. Служив в Афганістані, у внутрішніх військах у Чечні. У групі Вагнера від 2014 року. Загинув у лютому 2016 року під Дамаском.[3]
  • Єльмеєв Андрій. Загинув 28 січня під Дебальцевим. Нагороджений російським Орденом Мужності посмертно.[3]
  • Шрейнер Андрій. Загинув 28 січня під Дебальцевим. Нагороджений російським Орденом Мужності посмертно.[3]
  • Каминін Володимир. Похований у вересні 2014 року. Нагороджений російським Орденом Мужності посмертно.[3]
  • Карченков Олександр Володимирович. Загинув навесні 2016 року у боях за Пальміру. Указом Володимира Путіна від 7 вересня 2016 року нагороджений Орденом Мужності посмертно.[21]
  • Колганов Максим. Воював в Україні і в Сирії. Загинув 3 лютого 2016 під Латакією. Нагороджений російською медаллю За відвагу і Орденом Мужності посмертно.[3][4]
  • Морозов Сергій. Воював в Україні і в Сирії. Загинув 9 березня 2016 року біля Пальміри. Помічник самарського депутата від ЛДПР. Нагороджений Орденом Мужності посмертно.[4]
  • Савичич Давор (Davor Savičić) — серб, громадянин Боснії і Герцеговини.[3]
  • Слишкін Іван. Приблизно 1994 року народження. Служив у Чечні за контрактом. Убитий у Сирії 12 лютого 2017.[37]
  • Сумкін Іван Володимирович, позивний «Варяг». Народився 1987 року в селі Оренбурзької області. Загинув 16 березня 2016, залишений на полі бою.[21]

Тренувальна база[ред. | ред. код]

Тренувальна база ПВК Вагнера початково розташовувалася на хуторі Веселий у Ростовській області.[3] У середині 2015 року перенесена на хутір Молькіно Горячеключевського району Краснодарського краю, поруч із загальновійськовим полігоном № 243 (військова частина 55485). 2015 року полігон було модернізовано і додатково оснащено. Поруч, окрім бази ПВК Вагнера, розташовані також 1-ша гвардійська ракетна бригада (військова частина 31853), 10-та окрема бригада спеціального призначення ГРУ Міноборони (військова частина 51532).[9] Офіційно ПВК Вагнера не платить за оренду землі і приміщень. Через появу у ЗМІ інформації про базу, керівництво розглядало можливість її перенесення до Таджикистану, Нагірного Карабаху чи Абхазії.[10]

Логістика[ред. | ред. код]

У серпні 2016 року повідомлялось, що найманці потрапляють до Сирії власними силами. Постачання вантажів здійснюється кораблями російського військово-морського флоту.[10] На початку квітня 2018 року агентство Ройтерз виявило ще один канал доставки найманців таємними авіарейсами Cham Wings Airlines з аеропорту Платов поблизу Ростова-на-Дону до Дамаска і Латакії. Агентство провело в цій справі велику кількість інтерв'ю, дослідило відкриті бази даних і виявило від 5 січня 2017 року 51 політ лайнерів Airbus A320 цієї компанії (вміщають до 180 осіб). Ці рейси не оголошуються в розкладі аеропорту, на них неможливо придбати квиток. За словами одного з опитуваних, коли приватних рейсів бракувало, до справи долучали літаки Міністерства оборони. Адміністрація президента РФ, Міністерство оборони РФ і сирійський уряд проігнорували запити Ройтерз у цій справі. Сирійська авіакомпанія від 2016 року перебуває під санкціями США. Дві українські посередницькі компанії Хорс і ДАРТ, які допомагали їй купляти літаки, потрапили до санкційного списку у вересні 2017 року.[11] У квітні 2018 року, після публікацій про причетність українських компаній Міністерство інфраструктури України розпочало перевірку.[38]

Радіо Свобода, не називаючи авіакомпаній, повідомляє про чартерні рейси до авіабази «Хмеймім» з Ростова а також із Моздока. Для відправки необхідний закордонний паспорт. Однак практикувались і «зелені коридори» — рейси без оформлення документів. Частина найманців транспортується десантними кораблями з Новоросійська.[8] За даними СБУ, доставку із Владивостока здійснював також крейсер «Варяг» ВМФ РФ.[39] Російське міністерство оборони відкинуло це звинувачення.[12]

Фінансування[ред. | ред. код]

Питання фінансування порушувала 2015 року інтернет-газета «Фонтанка», повідомивши чутки про причетність «одного відомого ресторатора, близького до верховної влади і міністерства оборони».[40] Журналісти РБК виявили зв'язки багатьох фірм, які обслуговують військові частини в Молькіно, зі структурами ресторатора Євгена Пригожина.[10] Вашингтон пост, посилаючись на джерела в американській розвідувальній спільноті, повідомила про контакти Пригожина із Сирійським урядом незадовго до і після невдалої атаки під Дайр-ез-Заур.[14] Джерела інтернет-видання Republic повідомили, що в компанії «кілька приватних інвесторів».[30]

Журналісти РБК спробували підрахувати річні витрати військового формування Вагнера, виходячи з оцінної кількості найманців у 2,5 тис. та даних про суми мінімальної і максимальної зарплатні, розміри компенсацій та ін. (зі свідчень опитаних РБК неназваних джерел). Гіпотетичні витрати на зарплатню становлять від 5,1 млрд до 10,3 млрд руб, одноразові витрати на спорядження 170 млн руб., компенсації загиблим — від 27 млн руб. Харчування — близько 2 млн руб. на день. Зарплатню найманці отримують готівкою, або на неіменні карти, зареєстровані на підставних осіб.[10] Дещо раніше «Газета.ру» повідомляла, що затрати на підготовку найманців зведені до мінімуму, оскільки до компанії приймають людей, які вже мають бойовий досвід або військову спеціальність. Проводиться лише перевірка і корекція навичок, бойове злагодження під конкретні завдання.[9]

Від 2017 року, за інформацією fontanka.ru, фінансування здійснює вже не Росія, а сирійська сторона. При цьому супроводжується частими затримками і суперечками щодо розміру виплат.[21]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Танкісти ПВК «Вагнера» на службі Росії від Донбасу до Сирії. Встановлено 25 найманців - InformNapalm.org (Українська). InformNapalm.org (Українська) (uk-UA). 2018-02-22. Процитовано 2018-02-22. 
  2. Дмитрий Уткин (Биография) /Архив интроверта, 13.01.2017/
  3. а б в г д е ж и к л м н п Коротков, Денис (29 березня 2016). Они сражались за Пальмиру. fontanka.ru. Процитовано 25 серпня 2016. 
  4. а б в Maria Tsvetkova, Anton Zverev (3 листопада 2016). Ghost soldiers: the Russians secretly dying for the Kremlin in Syria. reuters.com. Процитовано 3 листопада 2016. 
  5. За Башара Асада - без флага, без Родины. fontanka.ru. 22 квітня 2015. Процитовано 22 квітня 2018. 
  6. В защиту мира: как новый закон может легализовать российских наемников. РБК. Процитовано 2018-02-15. 
  7. Путин разрешил военным заключать краткосрочные контракты. РБК. Процитовано 2018-02-15. 
  8. а б Хазов-Кассиа, Сергей (7 березня 2018). Проект «Мясорубка». Рассказывают три командира «ЧВК Вагнера». svoboda.org. Процитовано 17 квітня 2018. 
  9. а б в Герман Петелин, Владимир Ващенко (31 березня 2016). Из Молькино в Пальмиру: как тренируют российских наемников. gazeta.ru. Процитовано 25 серпня 2016. 
  10. а б в г д е ж Илья Рождественский, Антон Баев, Полина Русяева (серпень 2016). Призраки войны: как в Сирии появилась российская частная армия. rbc.ru. Процитовано 25 серпня 2016. 
  11. а б Ринат Сагдиев, Мария Цветкова, Елена Васина (6 квітня 2018). Воздушный след: как Россия перебрасывает подкрепления Асаду. ru.reuters.com. Процитовано 11 квітня 2018. 
  12. а б Минобороны опровергло заявление СБУ о доставке бойцов ЧВК «Вагнера» в Сирию на крейсере «Варяг». tvrain.ru. 18 квітня 2018. Процитовано 21 квітня 2018. 
  13. Время свободы — итоговый выпуск 29 марта
  14. а б Taylor, Adam (23 лютого 2018). What we know about the shadowy Russian mercenary firm behind an attack on U.S. troops in Syria. washingtonpost.com. Процитовано 23 квітня 2018. 
  15. а б в СБУ: Група Вагнера причетна до катастрофи Іл-76 на Донбасі. Українська правда. 7 жовтня 2017. Процитовано 7 жовтня 2017. 
  16. Бойцов российской военной компании "Вагнер" заподозрили в пытках пленных в Сирии. Процитовано 2018-02-12. 
  17. InfoResist.org. Опубликовано видео жестоких пыток военными РФ неизвестного в Сирии (18+) | ВИДЕО. InfoResist (ru-RU). Процитовано 2018-02-12. 
  18. Розкрито таємницю особистості Вагнера - російського офіцера, глави найбільшої приватної військової компанії РФ, який усунув Мозгового, Дрьомова та інших лідерів терористів, а зараз воює в Сирії. Процитовано 2018-04-13. 
  19. ПВК Вагнера ліквідувала опозиційних ватажків бойовиків на Донбасі - СБУ. unian.ua. 7 лютого 2017. Процитовано 13 квітня 2018. 
  20. Докладная нач.разведки ОБрОН "Одесса" про мародерства: "Бизнесмен оказался не робкого десятка и открыл ответный..." - Inform Napalm. Inform Napalm (ru-RU). 2017-02-16. Процитовано 2017-02-16. 
  21. а б в г д е ж Коротков, Денис (21 серпня 2017). Список Вагнера. fontanka.ru. Процитовано 25 серпня 2017. 
  22. Ю.Бутусов, Дмитро Путята (2018-05-25). "Я уже п#зды тут получаю, Евгений Валерьевич, бл#дь!" - разгром российской ЧВК "Вагнер" на опорном пункте "Сергей" 28 января 2015 года. https://censor.net.ua/. Цензор.нет. Процитовано 26 травня 2018. 
  23. WSJ: девять российских военных погибли в Сирии. fontanka.ru. 19 грудня 2015. Процитовано 15 квітня 2018. 
  24. Муртазин, Ирек (9 жовтня 2017). Их просто нет. Расследование. fontanka.ru. Процитовано 17 квітня 2018. 
  25. а б в г Віктор Шевчук: Что случилось в Сирии (о массовой гибели российских военных + расшифровка переговоров). — «Другая Россия», 11.2.2018
  26. Ігор Гіркін: По потерям в Сирии. — блог Гіркіна на ВКонтакті, 10.2.2018
  27. The Washington Post: In Syria, Russian bad faith turns fatal. (англ.) 9.2.2018
  28. Mercenaries Hurt in U.S. Syria Strikes Are Treated at Russian Defense Hospitals. bloomberg.com. 14 лютого 2018. Процитовано 15 лютого 2018. 
  29. После Сирии российские ЧВК готовы высадиться в Судане. bbc.com. 4 грудня 2017. Процитовано 11 квітня 2018. 
  30. а б Republic: в группе наемников «Вагнер» состоят более 3600 человек. meduza.io. 21 лютого 2018. Процитовано 22 квітня 2018. 
  31. Коротков, Денис (12 жовтня 2017). СБУ оприлюднила особисті дані сербських найманців з «Вагнера». ukrinform.ua. Процитовано 21 квітня 2018. 
  32. Коротков, Денис (19 жовтня 2017). Русские националисты на сирийском контракте. fontanka.ru. Процитовано 17 квітня 2018. 
  33. Цензор.НЕТ. «Что дядя Вова скажет, то дима и сделает». Украинский след в судьбе таинственного главаря «ЧВК Вагнера». Цензор.НЕТ (ru). Процитовано 2017-01-25. 
  34. а б Зубов Г., Петлин Г. (16 грудня 2016). Вагнера ищет боевая подруга. gazeta.ru. Процитовано 18 грудня 2016. 
  35. Коротков, Денис (12 грудня 2016). Вагнер в Кремле. fontanka.ru. Процитовано 12 грудня 2016. 
  36. Дмитрий Уткин, которого называют командиром российских наемников в Сирии, и Владимир Путин. Радио «Эхо Москвы». 13 січня 2017. Процитовано 13 січня 2017. 
  37. Погибший в Сирии россиянин Слышкин служил в группе Вагнера. РБК. 6 березня 2017. Процитовано 7 березня 2017. 
  38. Діхтяренко Андрій, Головін Євген (15 квітня 2018). Українські чартери перекидали російських бойовиків «ПВК Вагнера» у Сирію?. radiosvoboda.org. Процитовано 16 квітня 2018. 
  39. СБУ оприлюднила імена і фото таємно переправлених до Сирії на крейсері ВМФ РФ «вагнерівців». unian.ua. 18 квітня 2018. Процитовано 20 квітня 2018. 
  40. Коротков, Денис (16 вересня 2015). «Славянский корпус» возвращается в Сирию. fontanka.ru. Процитовано 26 серпня 2016. 

Посилання[ред. | ред. код]