ПВК Вагнера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ПВК Вагнера
рос. ЧВК Вагнера
Russian vehicle in Bria.jpg
На службі 2013—дотепер
Країна Росія Росія
Належність Emblem of the GRU.svg ГРУ РФ
Чисельність

1000 (березень 2016)[1]
6000 (грудень 2017)[2]

понад 8000 (квітень 2022)[3]
Гарнізон/Штаб полігон Молькіно поблизу хутора Молькін Краснодарського краю
Війни/битви

Війна на сході України

Війна в Сирії

Війна в Південному Судані
Друга громадянська війна у Лівії (з 2014)

Президентська криза у Венесуелі (2019)
Протести в Судані (з 2018) Російське вторгнення в Україну (2022)

Командування
Поточний
командувач
підполковник
Дмитро Уткін

Commons-logo.svg Медіафайли на Вікісховищі
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg YouTube full-color icon (2017).svg Фрагмент відео на YouTube, знятого вересні 2022 року в одній з російських колоній, на якому засновник незаконного збройного формування ПВК «Вагнер» (нині — ПВК «Ліга») Євген Пригожин закликає ув'язнених записатися воювати проти України в обмін на погашення їх судимості за більшу частину тяжких злочинів (від 5 років)
Nuvola apps kaboodle.svg YouTube full-color icon (2017).svg Відео на YouTube показової страти на камеру колишнього ув'язненого Рязанської ВК-3 (де той відбував термін 28 років за вбивство), згодом завербованого до ПВК «Вагнер» (нині — ПВК «Ліга») Євгена Нужина. У вересні російський злочинець здався в український полон та дав інтерв'ю українським журналістам. Євген Пригожин заявив, що розправу вчинили саме його найманці і для них це є звичайною практикою

Приватна військова компанія Вагнера, ПВК Вагнера, група Вагнера (рос. Частная военная компания Вагнера, ЧВК Вагнера) — незаконне збройне формування, що комплектується найманцями. Створена 2013 року в Російській Федерації для участі у збройних конфліктах без залучення регулярних військ. Від 2022 року згадується також під назвою ПВК «Ліга»[4].

Бере участь у бойових діях, зокрема, на сході України з 2014 року та під час повномасштабної війни проти України на стороні Росії[5], у Сирії на боці союзника Росії режиму Асада, у Судані. Учасники групи підозрюються в численних воєнних злочинах, у злочинах проти людяності тощо, зокрема на території України[6][7][8]. Включена до санкційних списків США, Європейського Союзу та Японії. Складається з найманців та завербованих в'язнів.

Статус[ред. | ред. код]

На Донбасі підрозділи структури забезпечували прикриття регулярних підрозділів російської армії в боях за Дебальцеве і Луганський аеропорт, а також виконували доручення, зокрема ліквідацію ватажків бойовиків, діяльність яких не задовольняла російське керівництво[9].

На офіційному рівні існування організації Росією не коментувалося, але є коментар президента РФ Володимира Путіна на щорічній пресконференції від 2018 року[10]. У російських ЗМІ організація позиціонується як приватну військову компанію, що перебуває під командуванням відставного підполковника ЗС РФ Дмитра Уткіна, позивний «Вагнер»[11].

Припускається, що структура є підрозділом Сил спеціальних операцій РФ, і лише маскується під приватну компанію, натомість виконуючи завдання як генштабу МО РФ, так і ФСБ РФ. За даними ІнформНапалму, Кремль використовує ПВК «Вагнера» як елемент гібридної війни Росії в інших країнах. Під вивіскою приватної компанії зібрано інтернаціональних найманців, але основою цієї структури є російські військовослужбовці у відставці, які виконують накази російського командування. Вони проходять підготовку на базі 10-ї окремої бригади спецпризначення ГРУ Росії. Бійці компанії та їх командири, на чолі з «Вагнером», отримують відомчі нагороди, підписані особисто президентом Росії Путіним. Важке озброєння і техніку вони отримують безпосередньо з баз зберігання МО Росії. Від кадрових військовослужбовців збройних сил РФ їх відділяє тільки формулювання в контракті та розмір грошового забезпечення, а також те, що офіційній Москві від них легше відмовитися[9].

Історія[ред. | ред. код]

Військове формування створене 2013 року на основі так званого «Слов'янського корпусу». Навесні 2014 року нелегально діяло в інтересах Росії на території України в Криму, пізніше воювало на території Луганської області, воює на стороні Росії в Сирії. Оснащене важкою піхотною зброєю і бронетехнікою. Керівник — російський підполковник запасу Дмитро Уткін, позивний «Вагнер» (1970 р. н.), до 2013 року командир 700-го окремого загону спецпризначення 2-ї окремої бригади підрозділу спеціального призначення ГРУ МО Росії. Члени угрупування Вагнера неодноразово нагороджувались державними нагородами Росії за особистими неопублікованими наказами президента Росії.[12]

Факт існування і діяльності «Слов'янського корпусу» і його трансформацію в нелегальну приватну військову компанію неодноразово описувала у своїх розслідуваннях санкт-петербурзька інтернет-газета «Фонтанка». 3 листопада 2016 року власне розслідування опублікувало агентство «Ройтерз»[13]. 2015 року «Фонтанка» опублікувала деталі типової угоди ПВК Вагнера та розцінки. Згідно з нею, «відрядження» може тривати від 1 до 6 місяців. У разі загибелі, родичам передбачена компенсація. Тіло на батьківщину не доставляють. Найманці зобов'язані не розголошувати факт служби у ПВК протягом 10 років[14]. Ухвалення Росією закону про короткострокові військові контракти 2016 року розцінювалося багатьма експертами як узгодження законодавства під подібні організації[15][16]. Однак, за даними «Радіо Свобода», станом на 2018 рік угоди укладають на ведення геологорозвідки, з умовою, що робота вестиметься в умовах бойових дій[17].

Низка ЗМІ зверталась із офіційними запитами до державних російських структур. Міністерство оборони РФ не надало відповіді на запит «Газета.Ru» з вимогою прокоментувати інформацію про підготовку найманців для війни в Сирії, про правові підстави такої діяльності та її фінансування (2016)[18]. Проігноровано також запит медіахолдингу РБК[19], запит до міністерства оборони і адміністрації президента від інформагенції «Ройтерз» (2018)[20]. Міністерство оборони заперечило повідомлення від СБУ про доставку найманців крейсером «Варяг» (2018)[21].

Активіст Conflict Intelligence Team Руслан Левієв в інтерв'ю російській службі Радіо «Свобода» висловив припущення, що ПВК курується російською військовою розвідкою. Такий висновок він аргументує безпосереднім сусідством тренувальної бази групи з базою ГРУ. Він також відзначає деякі види специфічного озброєння ПВК, характерні для спецслужб[22]. Британський фахівець у справах російських спецслужб Марк Галеотті називає компанію «псевдонайманською» (англ. pseudo-mercenary firm)[23]. Голова СБУ Василь Грицак заявив, що його відомство вважає членів ПВК Вагнера військовослужбовцями ЗС Російської Федерації[24].

30 червня 2017 року в YouTube з'явився запис, де імовірно зафіксовані бійці ПВК Вагнера, які катують сирійського чоловіка, а потім вбивають, обезголовлюють та спалюють його тіло. На відео чути російську мову, музику російською мовою військової тематики, а також на плечі в одного з бійців виявлена нашивка російською мовою: «Я просто зроблю тобі дуже, дуже боляче»[25]. Згодом було встановлено, що чоловік — дезертир, примусово мобілізований до сирійської армії[26].

«ПВК Вагнер Центр»[ред. | ред. код]

4 листопада 2022 року в Невському районі Санкт-Петербурга відкритий «ПВК Вагнер Центр» (рос. ЧВК Вагнер Центр), раніше анонсований Пригожиним, за словами якого, це буде комплекс будівель для роботи спеціалістів у галузі оборонних технологій[27].

Участь у військових діях[ред. | ред. код]

Україна[ред. | ред. код]

За даними інтернет-газети «Фонтанка», навесні 2014 року ПВК нелегально діяла в інтересах Росії на території України в Криму.[12] Служба безпеки України 7 жовтня 2017 року повідомила результати свого розслідування, згідно з яким перша інформація про бойовиків Вагнера з'явилась 29 травня 2014 року. Вони брали участь у боях за Луганський аеропорт (72 найманці, 15 убитих) та в битві за Дебальцеве (205 найманців, 21 убитий). СБУ підозрює двох найманців у збитті Іл-76 під Луганськом 14 червня 2014 року. Крім того, бойовики Вагнера брали участь у диверсіях та провокаціях проти сил АТО на лінії розмежування. Очільник СБУ заявляє, що встановлено дані 277 чоловік, які воювали на Донбасі, при цьому загальна кількість бойовиків ПВК, за оцінкою СБУ, сягає близько 5 тис.[24].

Український журналіст Юрій Бутусов у березні 2016 року повідомив, що ПВК Вагнера причетна до ліквідації лідерів ЛНР — Олександра Бєднова і Олексія Мозгового. Інформацію він почерпнув із сайтів «Спутник и Погром» і повідомлення у фейсбуку від бойовика Станислава Шустрова (згодом видаленого).[28] Пізніше, 7 жовтня 2017 року голова СБУ Василь Грицак, також заявив, що Олександра Бєднова ліквідували вагнерівці.[29]

Згідно з розслідуванням InformNapalm, ПВК Вагнера була залучена до роззброєння формування російських бойовиків «Одесса» в Луганську.[30]

За даними журналіста «Фонтанка», у складі групи діяв підрозділ під назвою «Карпати», утворений із громадян України з територій самопроголошених ДНР і ЛНР. Його планували використовувати для диверсій і розвідки в українському тилу. Однак, через погану підготовку, успіху ця ініціатива не мала.[31]

У травні 2018 було опубліковано інформацію про перший відкритий бій із масованим застосуванням бронетехніки й завдання поразки від ЗС України під час боїв за Дебальцеве 28 січня 2015 року.[32]

Вторгнення в Україну 2022 року[ред. | ред. код]

У лютому 2022 року бойовики Вагнера прибули на територію Білорусі, українська розвідка попереджала про  підготовку до серії провокацій та терористичних актів[33]. Наприкінці лютого з'явилися оголошення про масовий набір  найманців до ПВК.[34]

У березні 2022 року члени угруповання почали брати участь у російському вторгненні в Україну, ЗСУ знищили кількох найманців[35]. Частина збройних формувань найманців діяла на південно-східному фронті. 12 березня СБУ повідомила про допит затриманого в районі Новоукраїнки бойовика ПВК Вагнера[36]. Одним із завдань ПВК Вагнера на початку вторгнення були диверсії, теракти та вбивства вищого керівництва України[37].

У травні 2022 ЗСУ вдалося ліквідувати поблизу Попасної двох досвідчених льотчиків зі складу ПВК: генерал-майора ЗС РФ у відставці Канамата Боташева та полковника ЗС РБ у відставці Миколу Маркова. Орієнтовно, 27 травня, бійці ЗСУ знищили велику групу ПВК Вагнера на сході[38]. Після успіхів ПВК у Луганській області (зокрема, майже повне знищення Попасної) Путін присвоїв Пригожину звання героя Росії[39].

9 червня 2022 ЗСУ завдали удар по стадіону в населеному пункті Кадіївка, де перебували члени ПВК Вагнера, унаслідок чого ліквідовано, за деякою інформацією, близько 200 бандитів і лише один вижив.

18 червня 2022 українськими військовими поблизу Світлодарська був збитий черговий Су-25 ПВК. Льотчика затримано,[40] 21 червня СБУ опублікувала відео з його допитом[41].

19 липня бійці 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського знищили групу бойовиків ПВК «Вагнер» («Ліга»)[42].

14 серпня ЗСУ завдали удару по пункту дислокації ПВК у Попасній, кількість убитих уточнюється[43]. Тоді ж з'явилася інформація про поранення куратора ПВК — Пригожина[44].

14 вересня в мережі опубліковане відео, на якому, ймовірно, Пригожин агітує приєднуватися до ПВК Вагнера засуджених російської колонії суворого режиму[45]. Чоловік розповідає, що злочинці беруть участь у російсько-українській війні з червня 2022 року, та обіцяє помилування після 6 місяців участі в боях[46]. Про особисту участь Пригожина у вербуванні засуджених раніше повідомлялося в липні 2022 року[47]. 23 вересня в селищі Красний Ключ, Татарстан, похований лідер ОЗУ «Кусковські» Ігор Куск, убитий під Бахмутом у складі групи Вагнера; за повідомленнями місцевих ЗМІ, він відбував 23-річний термін ув'язнення за особливо тяжкі злочини, але 25 липня 2022 року був завербований до приватної військової компанії на війну в Україні[48].

28 жовтня 2022 року спецпідрозділ «Хорт» заявив про ліквідацію під час бойового зіткнення заступника начальника штабу ПВК та кількох інших членів групи[49].

Сирія[ред. | ред. код]

До Сирії бойовики Вагнера прибули у вересні 2015 року.[31] У жовтні, під час мінометного обстрілу військової бази загинуло за даними різних джерел 8 або 9 людей.[50] До початку 2016 у бойових діях участі майже не брали. Зрештою, були активно задіяні у боях за Пальміру. Тоді почались серйозніші втрати. У квітні-травні підрозділи були переважно виведені з Сирії. На місці залишились лише підрозділи забезпечення та військові фахівці. Згідно з документами, якими володіє fontanka.ru, втрати за цей період склали не менше 32 чоловік і близько 80 важко поранених. Навесні спостерігалось значне погіршення відносин ПВК Вагнера і Міністерства оборони Росії: зведено майже до нуля взаємодію з артилерією, військова авіація припинила евакуацію поранених найманців з поля бою, а також транспортування в Ростов. Журналісти fontanka.ru припускають, що це пов'язано з появою численних публікацій і бажанням міністерства відмежуватись від історії з найманцями.[31]

Наступна кампанія в Пальмірі і навколишніх нафтоносних полях стартувала на початку 2017 року. За оцінками журналіста fontanka.ru втрати до серпня 2017 року склали ще 40-60 убитих і в кілька разів більше поранених.[31] 18 вересня були задіяні для протидії ІДІЛ і деблокування взводу російської військової поліції у провінції Дейр-ез-Зор. 28 вересня ІДІЛ розпочав успішний контрнаступ, під час якого двоє вагнерівців потрапили у полон.[51]

Розгром під Дайр-ез-Заур[ред. | ред. код]

Докладніше: Бойня під Хашшама

7 лютого 2018 о 22:00 за місцевим часом «вагнерівці», замасковані під сирійців, у складі двох батальйонно-тактичних груп, кожна з яких мала три роти, після артпідготовки почали атаку на позиції курдів та американців. Атака відбувалася на захопленому раніше росіянами плацдармі на лівому березі Євфрату приблизно у 80 км на південний схід від міста Дайр-ез-Заур, на території, яка за домовленістю сторін мала лишатися під контролем курдських військових формувань. На пропозиції американської сторони ще на стадії розгортання російських сил припинити просування у бік американо-курдських позицій, російський штаб традиційно відповідав, що з їх боку «нічого не відбувається» та «їх там немає».[52]

Контратака американської артилерії та ВПС США тривала понад 7 годин. По російській колоні спочатку завдала ударів американська високоточна ракетна артилерія, потім російський спротив був придушений з повітря одним літаком Lockheed AC-130, а для остаточного знищення поодинокої живої сили були залучені чотири вертольоти з великокаліберними кулеметами. Цілі з повітря коректували американські дрони. В результаті бою повністю були розбиті обидва батальйони «вагнерівців». Практично повністю була знищена 5-та рота. Була також знищена російська група артилерійської підтримки, тилова база та російсько-сирійський штаб в глибині асадівської території, який керував наступом на курдські позиції. Офіційних даних або точних втрат російська сторона не надала. За перехопленими радіо- та телефонними повідомленнями росіян, втрати всієї бронетехніки росіян становили 90 %, живої сили — 70-80 %, а саме — від 215 до 644[52][53] російських вояків (дані у різних джерелах різняться). Багато російських вояків були знівечені до невпізнанності, тому свідки бою з російської сторони згадували про зниклих безвісти.[52]

Розгром завершився о 5:30 ранку 8 лютого 2018. Американська та курдська сторона втрат не зазнали, лише один курдський військовик, як повідомив «Вашингтон пост», отримав поранення[54].

Офіційний штаб російського командування у Сирії запросив по рації у курдів та американців перемир'я, для того щоб евакуювати з поля бою вбитих та поранених.

За оцінкою Віктора Шевчука, розбиті російські підрозділи становили близько 20 % всіх російських штурмових сил у Сирії.[52]

За повідомленням Bloomberg поранених доставлено у шпиталі Міністерства оборони в Москві і Санкт-Петербургу. Кількість загиблих продовжує зростати, оскільки багато з них мають важкі поранення.[55]

Судан[ред. | ред. код]

На початку грудня 2017 року журналісти російської служби BBC отримали кілька свідчень про те, що бойовики ПВК Вагнера беруть участь у громадянському конфлікті в Судані. Достеменно невідомо, на чиїй стороні. Відзначається, що напередодні Росію відвідав президент Судану Омар аль-Башир із проханням про захист країни від «агресивних дій США».[56]

Центральноафриканська Республіка[ред. | ред. код]

Росія розглядала ЦАР своєю новою сферою впливу в Африці, де діяла за допомогою найманців з ПВК «Група Вагнера», посилала своїх інструкторів для підготовки збройних сил ЦАР аби втримати при владі їхнього ставленика президента Фостена-Арканжа Туадеру. Попри ембарго ООН РФ вдалося продати в ЦАР дві партії стрілецької зброї в 2018 та 2019 рр. Друга партія, зокрема включала карабіни Мосіна (зразка 1891/30), виробництва 1944 року, що «залежалися» на складах МО РФ.

Білорусь[ред. | ред. код]

29 липня 2020 року білоруське держінформагентство БелТА повідомило про затримання 33 бойовиків ПВК «Вагнера», які прибули до Білорусі нібито для здійснення провокацій та дестабілізації обстановки в період виборчої кампанії.[57] Пізніше Білорусь передала бойовиків Росії.

18 серпня Українська правда з посиланням на співрозмовника в Головному управлінні розвідки, опублікувала інформацію про те, що російських бойовиків до Білорусі виманили українські спецслужби з метою вивезти в Україну. Операція нібито зірвалася після доповіді в Офіс Президента України.[58] Проте начальник ГУР МО заперечує цю версію та заявляє про інформаційну операцію російських спецслужб із дискредитації керівників України;[59] СБУ назвала інформацію про участь служби в цій операції «звичайним фейком»,[60] глава Офісу Президента України вважає, що це «виглядає як добре продумана та спланована дезінформаційна кампанія».[61]

Особовий склад[ред. | ред. код]

Точна кількість найманців компанії Вагнера невідома. У березні 2016 року російське видання «Фонтанка» оцінювало кількість бойовиків у Сирії у 400 осіб.[12] Журналісти російського РБК у серпні 2016 року оцінили загальну кількість (не лише в Сирії) близько 2,5 тис.[19] Бойовикам завдано значних втрат у січні-лютому 2016 року в боях за Пальміру.[12] Втрати в Сирії, за даними різних анонімних джерел, опитаних РБК, станом на березень 2016 року складали від 27 до понад 100 людей.[19] СБУ 7 жовтня 2017 року повідомила про близько 5 тис. найманців і 67 точно підтверджених загиблих.[24] Conflict Intelligence Team у жовтні опублікувала фотографію жетона з порядковим номером 4293. Сайт Republic у лютому 2018 року повідомив про список бійців одного з підрозділів із номерами жетонів від 1 до 3602.[62]

2017 року стало відомо, що до ПВК приєднались деякі колишні бойовики диверсійної групи «Русич», включно з їхнім керівником петербурзьким неонацистом Олексієм Мільчаковим. Двома роками раніше кілька членів «Русича» самі, ймовірно, були жертвами ПВК Вагнера — загинули під час розстрілу Олександра Бєднова біля Лутугіного.[63]

  • Дмитро Валерійович Уткін, позивний «Вагнер» (1970 р. н., м. Смоліне Кіровоградської області, Україна[64]) — керівник компанії. Підполковник запасу. До 2013 року командир 700-го окремого загону спецназу 2-ї окремої бригади підрозділу спеціального призначення ГРУ МО Росії. 2013 року звільнився у запас, перейшов на роботу до Moran Security Group (MSG). Член організованого MSG того ж року «Слов'янського корпусу», у складі якого брав участь у провальній операції із захисту Башара Асада в Сирії. Прихильник ідеології та естетики Третього рейху.[12] Журналісти Газета.ру з'ясували, що Уткін уродженець України, був одружений з Єленою Щербиніною, з якою розійшовся на початку 2000-х.[65] Тривалий час у публічному просторі було відомо лише про одну фотографію Уткіна низької якості. 9 грудня 2016 року він перебував на прийомі у Володимира Путіна з нагоди Дня героїв Вітчизни і випадково потрапив у кадр за спиною ведучої російського Першого каналу.[66] Прес-секретар президента Росії Дмитро Песков підтвердив присутність Уткіна на заході і повідомив, що той є кавалером Ордену мужності і представляв Новгородську область.[65] На початку 2017 року з'явилась колективна фотографія Путіна і чотирьох офіцерів, серед яких був Уткін, нагороджений чотирма Орденами мужності.[67]
  • † Чупов Сергій, позивний «Чуб», «Чупа» — заступник командира з бойової підготовки. Майор запасу. Закінчив військове училище в Алма-Аті. Служив в Афганістані, у внутрішніх військах у Чечні. У групі Вагнера від 2014 року. Загинув у лютому 2016 року під Дамаском.[12]
  • † Єльмеєв Андрій. Загинув 28 січня під Дебальцевим. Нагороджений російським Орденом Мужності посмертно.[12]
  • † Шрейнер Андрій. Загинув 28 січня під Дебальцевим. Нагороджений російським Орденом Мужності посмертно.[12]
  • † Каминін Володимир. Похований у вересні 2014 року. Нагороджений російським Орденом Мужності посмертно.[12]
  • † Карченков Олександр Володимирович. Загинув навесні 2016 року у боях за Пальміру. Указом Володимира Путіна від 7 вересня 2016 року нагороджений Орденом Мужності посмертно.[31]
  • † Колганов Максим. Воював в Україні і в Сирії. Загинув 3 лютого 2016 під Латакією. Нагороджений російською медаллю За відвагу і Орденом Мужності посмертно.[12][13]
  • † Морозов Сергій. Воював в Україні і в Сирії. Загинув 9 березня 2016 року біля Пальміри. Помічник самарського депутата від ЛДПР. Нагороджений Орденом Мужності посмертно.[13]
  • Савичич Давор (Davor Savičić) — серб, громадянин Боснії і Герцеговини.[12]
  • † Слишкін Іван. Приблизно 1994 року народження. Служив у Чечні за контрактом. Убитий у Сирії 12 лютого 2017.[68]
  • † Сумкін Іван Володимирович, позивний «Варяг». Народився 1987 року в селі Оренбурзької області. Загинув 16 березня 2016, залишений на полі бою.[31]
  • Олександр Селезньов — народився у Маріуполі, найманець ПВК, якого 16 квітня 2021 року було засуджено до 6 років в'язниці. 2015 року вступив до «полку» морської піхоти «ДНР», позивний «Качок». Наприкінці 2016 повернувся до Маріуполя, передавав представниками ФСБ РФ і «ДНР» дані про дислокацію та озброєння ЗСУ[69].
  • Павло Євгенійович Пригожин — син власника ПВК Вагнера, за словами якого брав участь у війні в Сирії та бере участь у війні в Україні, нагороджений «Чорний хрестом»[70].
  • † Ігор Куск — лідер організованого злочинного угруповання з Татарстана, завербований до ПВК у липні 2022 року під час відбування покарання в колонії, знищений у вересні під Бахмутом[71].

Іноземні найманці[ред. | ред. код]

У складі компанії діє взвод сербів, який почав формуватися влітку 2014 року.[12] Персональні дані шістьох громадян Сербії, які брали участь у війні на Донбасі, публікувала СБУ.[72]

26 листопада 2022 року, в інтерв'ю фінським журналістам Helsingin Sanomat, Пригожин розповів, що на контракті у складі «групи Вагнера» перебуває «достатньо велика кількість» іноземних найманців. Зокрема, він повідомив про окреме формування «Чеський батальйон імені Швейка» та близько 20 фінів — у складі окремого «Британського батальйону», командиром якого є громадянин США, ексгенерал морської піхоти[73][74].

У середині листопада 2022 року стало відомо про запит МЗС Замбії щодо обставин загибелі свого громадянина, який відбував тюремне покарання в Росії «за наркотики»[75]. 29 листопада Пригожин через свою пресслужбу повідомив, що 23-річний Ньіренда Лемекані Нейтан дійсно був завербований до «групи Вагнера» у виправному закладі Тверської області РФ та загинув у бою 22 вересня 2022 року[76][77].

Тренувальна база[ред. | ред. код]

Тренувальна база ПВК Вагнера початково розташовувалася на хуторі Веселий у Ростовській області.[12] У середині 2015 року перенесена на хутір Молькін Горячеключевського району Краснодарського краю, поруч із загальновійськовим полігоном № 243 (військова частина 55485). 2015 року полігон було модернізовано і додатково оснащено. Поруч, окрім бази ПВК Вагнера, розташовані також 1-ша гвардійська ракетна бригада (військова частина 31853), 10-та окрема бригада спеціального призначення ГРУ Міноборони (військова частина 51532).[18] Офіційно ПВК Вагнера не платить за оренду землі і приміщень. Через появу у ЗМІ інформації про базу, керівництво розглядало можливість її перенесення до Таджикистану, Нагірного Карабаху чи Абхазії.[19]

Логістика[ред. | ред. код]

У серпні 2016 року повідомлялось, що найманці потрапляють до Сирії власними силами. Постачання вантажів здійснюється кораблями російського військово-морського флоту.[19] У квітні 2018 року агентство Ройтерз виявило ще один канал доставки найманців таємними авіарейсами сирійської авіакомпанії Cham Wings Airlines з аеропорту Платов поблизу Ростова-на-Дону до Дамаска і Латакії. Агентство провело в цій справі велику кількість інтерв'ю, дослідило відкриті бази даних і виявило від 5 січня 2017 року 51 політ лайнерів Airbus A320 цієї компанії (вміщають до 180 осіб). Ці рейси не оголошуються в розкладі аеропорту, на них неможливо придбати квиток. За словами одного з опитуваних, коли приватних рейсів бракувало, до справи долучали літаки Міністерства оборони. Адміністрація президента РФ, Міністерство оборони РФ і сирійський уряд проігнорували запити Ройтерз у цій справі. Сирійська авіакомпанія від 2016 року перебуває під санкціями США. Дві українські посередницькі компанії Хорс і ДАРТ, які допомагали їй купляти літаки, потрапили до санкційного списку у вересні 2017 року.[20] У квітні 2018 року, після публікацій про причетність українських компаній Міністерство інфраструктури України розпочало перевірку.[78]

Радіо Свобода, не називаючи авіакомпаній, повідомляє про чартерні рейси до авіабази «Хмеймім» з Ростова а також із Моздока. Для відправки необхідний закордонний паспорт. Однак практикувались і «зелені коридори» — рейси без оформлення документів. Частина найманців транспортується десантними кораблями з Новоросійська.[17] За даними СБУ, доставку із Владивостока здійснював також крейсер «Варяг» ВМФ РФ.[79] Російське міністерство оборони відкинуло це звинувачення.[21]

Фінансування[ред. | ред. код]

Питання фінансування порушувала 2015 року інтернет-газета «Фонтанка», повідомивши чутки про причетність «одного відомого ресторатора, близького до верховної влади і міністерства оборони».[80] Журналісти РБК виявили зв'язки багатьох фірм, які обслуговують військові частини в Молькіно, зі структурами ресторатора Євгена Пригожина.[19] Вашингтон пост, посилаючись на джерела в американській розвідувальній спільноті, повідомила про контакти Пригожина із Сирійським урядом незадовго до і після невдалої атаки під Дайр-ез-Заур.[23] Джерела інтернет-видання Republic повідомили, що в компанії «кілька приватних інвесторів».[62]

Журналісти РБК спробували підрахувати річні витрати військового формування Вагнера, виходячи з оцінної кількості найманців у 2,5 тис. та даних про суми мінімальної і максимальної зарплатні, розміри компенсацій та ін. (зі свідчень опитаних РБК неназваних джерел). Гіпотетичні витрати на зарплатню становлять від 5,1 млрд до 10,3 млрд руб, одноразові витрати на спорядження 170 млн руб., компенсації загиблим — від 27 млн руб. Харчування — близько 2 млн руб. на день. Зарплатню найманці отримують готівкою, або на неіменні карти, зареєстровані на підставних осіб.[19] Дещо раніше «Газета.ру» повідомляла, що затрати на підготовку найманців зведені до мінімуму, оскільки до компанії приймають людей, які вже мають бойовий досвід або військову спеціальність. Проводиться лише перевірка і корекція навичок, бойове злагодження під конкретні завдання.[18]

Від 2017 року, за інформацією fontanka.ru, фінансування здійснює вже не Росія, а сирійська сторона. При цьому супроводжується частими затримками і суперечками щодо розміру виплат.[31]

Українська справа[ред. | ред. код]

22 липня 2021 року Шевченківський райсуд м. Києва, за скаргою «Руху опору капітуляції», зобов'язав Державне бюро розслідувань почати досудове розслідування за статтею 111 КК України (державна зрада) стосовно президента Володимира Зеленського та його оточення через зрив так званої операції із затримання членів ПВК «Вагнера»[81].

24 вересня 2021 року, тимчасова слідча комісія Верховної Ради України заслухала свідчення у справі найманців ПВК «Вагнера» колишнього начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України генерал-полковника Василя Бурбу[82][83].

Судовий позов від імені громадян України[ред. | ред. код]

У листопаді 2022 року юридична фірма Mccue Jury & Partners розпочала підготовку судового позову з метою притягнення до кримінальної відповідальності приватної військової компанії та її засновника Євгена Пригожина за завдання шкоди та страждань українським громадянам, а також за застосування засобів тероризму для ведення незаконної війни[84][85].

Втрати[ред. | ред. код]

З відкритих джерел та публікацій журналістів відомо про деякі втрати ПВК Вагнера:

Станом на 1 листопада 2022 року на основі інформації з відкритих джерел відомі імена щонайменше 90 найманців ПВК Вагнера, знищенних під час вторгнення в Україну[86][неавторитетне джерело]

За оцінками видання The Insider станом на початок листопада 2022 року, втрати групи «Вагнер» в Україні становлять 800—1000 найманців, з яких понад 500 — в'язні, завербовані Пригожиним наприкінці літа — восени 2022 року.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Quinn, Allison (30 березня 2016). Vladimir Putin sent Russian mercenaries to 'fight in Syria and Ukraine'. The Daily Telegraph (en-GB). Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 4 серпня 2017. 
  2. Putin Wants to Win, But Not at All Costs. Bloomberg. 6 грудня 2017. Архів оригіналу за 3 серпня 2018. Процитовано 20 січня 2018. 
  3. Nearly 3,000 of Russia’s notorious Wagner mercenaries killed in the war, UK MPs told. The Independent. 21 квіт. 2022 р. Процитовано 17 вер. 2022 р.. 
  4. росія намагається компенсувати бойові втрати прихованою мобілізацією та найманцями приватних військових компаній. gur.gov.ua. Процитовано 15 вересня 2022. 
  5. «вагнерівці» зазнали великих втрат у боях на сході України – міноборони Британії. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 30 липня 2022. 
  6. ЄС карає санкціями групу «Вагнера». Хто понесе відповідальність за злочини в Україні?. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 30 липня 2022. 
  7. "Вагнерівці" вербують "усіх підряд" на війну проти України. Процитовано 17 вер. 2022 р.. 
  8. Українських полонених в Оленівці вбили «вагнерівці» - розвідка. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 30 липня 2022. 
  9. а б Танкісти ПВК «Вагнера» на службі Росії від Донбасу до Сирії. Встановлено 25 найманців - InformNapalm.org (Українська). informnapalm.org (uk-UA). 22 лютого 2018. Архів оригіналу за 23 лютого 2018. Процитовано 22 лютого 2018. 
  10. Пресконференція Путіна (російською). Архів оригіналу за 29 травня 2020. 
  11. Дмитрий Уткин (Биография) /Архив интроверта, 13.01.2017/. Архів оригіналу за 15 лютого 2018. Процитовано 15 лютого 2018. 
  12. а б в г д е ж и к л м н п Коротков, Денис (29 березня 2016). Они сражались за Пальмиру. fontanka.ru. Архів оригіналу за 27 грудня 2020. Процитовано 25 серпня 2016. 
  13. а б в Maria Tsvetkova, Anton Zvere (3 листопада 2016). Ghost soldiers: the Russians secretly dying for the Kremlin in Syria. reuters.com. Архів оригіналу за 3 листопада 2016. Процитовано 3 листопада 2016. 
  14. За Башара Асада - без флага, без Родины. fontanka.ru. 22 квітня 2015. Архів оригіналу за 22 квітня 2018. Процитовано 22 квітня 2018. 
  15. В защиту мира: как новый закон может легализовать российских наемников. РБК. Архів оригіналу за 12 січня 2017. Процитовано 15 лютого 2018. 
  16. Путин разрешил военным заключать краткосрочные контракты. РБК. Архів оригіналу за 9 листопада 2017. Процитовано 15 лютого 2018. 
  17. а б Хазов-Кассиа, Сергей (7 березня 2018). Проект «Мясорубка». Рассказывают три командира «ЧВК Вагнера». svoboda.org. Архів оригіналу за 23 червня 2018. Процитовано 17 квітня 2018. 
  18. а б в Герман Петелин, Владимир Ващенко (31 березня 2016). Из Молькино в Пальмиру: как тренируют российских наемников. gazeta.ru. Архів оригіналу за 27 серпня 2016. Процитовано 25 серпня 2016. 
  19. а б в г д е ж Илья Рождественский, Антон Баев, Полина Русяева (серпень 2016). Призраки войны: как в Сирии появилась российская частная армия. rbc.ru. Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 25 серпня 2016. 
  20. а б Ринат Сагдиев, Мария Цветкова, Елена Васина (6 квітня 2018). Воздушный след: как Россия перебрасывает подкрепления Асаду. ru.reuters.com. Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 11 квітня 2018. 
  21. а б Минобороны опровергло заявление СБУ о доставке бойцов ЧВК «Вагнера» в Сирию на крейсере «Варяг». tvrain.ru. 18 квітня 2018. Архів оригіналу за 21 квітня 2018. Процитовано 21 квітня 2018. 
  22. Время свободы — итоговый выпуск 29 марта. Архів оригіналу за 31 березня 2016. Процитовано 30 березня 2016. 
  23. а б Taylor, Adam (23 лютого 2018). What we know about the shadowy Russian mercenary firm behind an attack on U.S. troops in Syria. washingtonpost.com. Архів оригіналу за 18 квітня 2018. Процитовано 23 квітня 2018. 
  24. а б в СБУ: Група Вагнера причетна до катастрофи Іл-76 на Донбасі. Українська правда. 7 жовтня 2017. Архів оригіналу за 7 жовтня 2017. Процитовано 7 жовтня 2017. 
  25. Бойцов российской военной компании "Вагнер" заподозрили в пытках пленных в Сирии. Архів оригіналу за 13 лютого 2018. Процитовано 12 лютого 2018. 
  26. Російських "вагнерівців" хочуть судити за жорстке катування і вбивство, яке самі зняли на відео. BBC News Україна (укр.). Процитовано 15 вересня 2022. 
  27. У Петербурзі відкрили "ЧВК Вагнер центр" "кухаря Путіна": подробиці та фото. Апостроф (укр.). Процитовано 4 листопада 2022. 
  28. Розкрито таємницю особистості Вагнера - російського офіцера, глави найбільшої приватної військової компанії РФ, який усунув Мозгового, Дрьомова та інших лідерів терористів, а зараз воює в Сирії. Архів оригіналу за 19 жовтня 2017. Процитовано 13 квітня 2018. 
  29. ПВК Вагнера ліквідувала опозиційних ватажків бойовиків на Донбасі - СБУ. unian.ua. 7 лютого 2017. Архів оригіналу за 13 квітня 2018. Процитовано 13 квітня 2018. 
  30. Докладная нач.разведки ОБрОН "Одесса" про мародерства: "Бизнесмен оказался не робкого десятка и открыл ответный..." - Inform Napalm. Inform Napalm (ru-RU). 16 лютого 2017. Архів оригіналу за 17 лютого 2017. Процитовано 16 лютого 2017. 
  31. а б в г д е ж Коротков, Денис (21 серпня 2017). Список Вагнера. fontanka.ru. Архів оригіналу за 24 серпня 2017. Процитовано 25 серпня 2017. 
  32. Ю.Бутусов, Дмитро Путята (25 травня 2018). "Я уже п#зды тут получаю, Евгений Валерьевич, бл#дь!" - разгром российской ЧВК "Вагнер" на опорном пункте "Сергей" 28 января 2015 года. https://censor.net.ua/. Цензор.нет. Архів оригіналу за 26 травня 2018. Процитовано 26 травня 2018. 
  33. «Вагнерівці» готують серію терористичних актів у Донецьку – розвідка. www.ukrinform.ua. Процитовано 15 серпня 2022. 
  34. ПВК «Вагнера» розпочала широкий набір бойовиків на війну проти України – ЗМІ. Слово і Діло (укр.). Процитовано 15 серпня 2022. 
  35. «Вагнерівці» вже гинуть на території України. armyinform.com.ua (укр.). Процитовано 15 серпня 2022. 
  36. У полон взято бойовика російської приватної військової компанії «Вагнер» (відео). 
  37. Вбити Зеленського – Путін відправив “вагнерівців” зі спецзавданням – The Times. Українська правда (укр.). Процитовано 15 серпня 2022. 
  38. ЗСУ знищили великий підрозділ найманців "ПВК Вагнера" на Донбасі, — СБУ (АУДІО) — DSnews.ua. www.dsnews.ua (укр.). 31 травня 2022. Процитовано 15 серпня 2022. 
  39. Із грязі в князі. Який у Пригожина вплив на Путіна та навіщо йому війна в Україні. РБК-Украина (укр.). Процитовано 26 листопада 2022. 
  40. 72 бригада взяла в плен летчика-"вагнеровца" – Бутусов. LIGA (рос.). 20 червня 2022. Процитовано 21 червня 2022. 
  41. Пілот-найманець із ПВК «Вагнер» встиг повоювати лише три дні та був збитий українськими захисниками з ПЗРК «Ігла» (відео). 
  42. Стали частиною чорнозему: виговці ліквідували групу «вагнерівців». armyinform.com.ua (укр.). Процитовано 15 серпня 2022. 
  43. У Попасній завдали удару по базі з найманцями "ПВК Вагнер". mil.in.ua. Процитовано 17 вер. 2022 р.. 
  44. Подія дня: удар по штабу “ПВК Вагнера”. Що відомо і чи був там “кухар Путіна” Пригожин?. Українська правда (укр.). Процитовано 15 серпня 2022. 
  45. “Нам потрібні тільки штурмовики”: з’явилося відео вербування Прігожиним російських в’язнів. Українська правда (укр.). Процитовано 15 вересня 2022. 
  46. «Кухар путіна» завербував тисячу вагнерівців у російських колоніях — ЗМІ. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 15 вересня 2022. 
  47. Пригожин особисто відвідує колонії та вербує засуджених воювати в Україні | Новини світу Еспресо. espreso.tv (укр.). Процитовано 15 вересня 2022. 
  48. УК (23 вересня 2022). Ватажка російської банди «Кусковські», якого з тюрми забрали на фронт, під Бахмутом вже утилізували ЗСУ. УКРАИНА КРИМИНАЛЬНАЯ (укр.). Процитовано 24 вересня 2022. 
  49. Спецпідрозділ "Хорт" ліквідував заступника начальника штабу ПВК Вагнера - новини України, Політика - LIGA.net. 
  50. WSJ: девять российских военных погибли в Сирии. fontanka.ru. 19 грудня 2015. Архів оригіналу за 16 квітня 2018. Процитовано 15 квітня 2018. 
  51. Муртазин, Ирек (9 жовтня 2017). Их просто нет. Расследование. fontanka.ru. Архів оригіналу за 18 квітня 2018. Процитовано 17 квітня 2018. 
  52. а б в г Віктор Шевчук: Что случилось в Сирии (о массовой гибели российских военных + расшифровка переговоров) [Архівовано 12 лютого 2018 у Wayback Machine.]. — «Другая Россия», 11.2.2018
  53. Ігор Гіркін: По потерям в Сирии. [Архівовано 8 березня 2021 у Wayback Machine.] — блог Гіркіна на ВКонтакті, 10.2.2018
  54. The Washington Post: In Syria, Russian bad faith turns fatal [Архівовано 10 жовтня 2018 у Wayback Machine.]. (англ.) 9.2.2018
  55. Mercenaries Hurt in U.S. Syria Strikes Are Treated at Russian Defense Hospitals. bloomberg.com. 14 лютого 2018. Архів оригіналу за 15 лютого 2018. Процитовано 15 лютого 2018. 
  56. После Сирии российские ЧВК готовы высадиться в Судане. bbc.com. 4 грудня 2017. Архів оригіналу за 24 березня 2018. Процитовано 11 квітня 2018. 
  57. Под Минском задержаны 32 боевика иностранной частной военной компании (подробности) [Архівовано 17 серпня 2020 у Wayback Machine.] — БелТА
  58. Затримання «вагнерівців» мало бути українською операцією, яка зірвалась після доповіді в ОП [Архівовано 18 серпня 2020 у Wayback Machine.] — Українська Правда
  59. Кирило Буданов, керівник Головного управління розвідки МОУ. www.ukrinform.ua (укр.). Архів оригіналу за 24 серпня 2020. Процитовано 19 серпня 2020. 
  60. Щодо інформації про участь СБУ у так званій «вагнерівській спецоперації». SSU (укр.). Архів оригіналу за 19 серпня 2020. Процитовано 19 серпня 2020. 
  61. Андрій Єрмак: «Це виглядає як добре продумана та спланована дезінформаційна кампанія». LB.ua. Архів оригіналу за 19 серпня 2020. Процитовано 19 серпня 2020. 
  62. а б Republic: в группе наемников «Вагнер» состоят более 3600 человек. meduza.io. 21 лютого 2018. Архів оригіналу за 23 квітня 2018. Процитовано 22 квітня 2018. 
  63. Коротков, Денис (19 жовтня 2017). Русские националисты на сирийском контракте. fontanka.ru. Архів оригіналу за 17 квітня 2018. Процитовано 17 квітня 2018. 
  64. Цензор.НЕТ. «Что дядя Вова скажет, то дима и сделает». Украинский след в судьбе таинственного главаря «ЧВК Вагнера». Цензор.НЕТ (рос.). Архів оригіналу за 25 січня 2017. Процитовано 25 січня 2017. 
  65. а б Зубов Г., Петлин Г. (16 грудня 2016). Вагнера ищет боевая подруга. gazeta.ru. Архів оригіналу за 17 грудня 2016. Процитовано 18 грудня 2016. 
  66. Коротков, Денис (12 грудня 2016). Вагнер в Кремле. fontanka.ru. Архів оригіналу за 12 грудня 2016. Процитовано 12 грудня 2016. 
  67. Дмитрий Уткин, которого называют командиром российских наемников в Сирии, и Владимир Путин. Радио «Эхо Москвы». 13 січня 2017. Архів оригіналу за 14 січня 2017. Процитовано 13 січня 2017. 
  68. Погибший в Сирии россиянин Слышкин служил в группе Вагнера. РБК. 6 березня 2017. Архів оригіналу за 7 березня 2017. Процитовано 7 березня 2017. 
  69. Готував вибух в Маріуполі: суд виніс вирок найманцю ПВК "Вагнера". РБК-Україна (рос.). Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 16 квітня 2021. 
  70. Яблуко від яблуні: пригожин заявив, що його син – вагнерівець і в "гарячій точці". 24 Канал (укр.). Процитовано 24 вересня 2022. 
  71. УК (23 вересня 2022). Ватажка російської банди «Кусковські», якого з тюрми забрали на фронт, під Бахмутом вже утилізували ЗСУ. УКРАИНА КРИМИНАЛЬНАЯ (укр.). Процитовано 24 вересня 2022. 
  72. Коротков, Денис (12 жовтня 2017). СБУ оприлюднила особисті дані сербських найманців з «Вагнера». ukrinform.ua. Архів оригіналу за 21 квітня 2018. Процитовано 21 квітня 2018. 
  73. Олександр (25 листопада 2022). Пригожин заявив, що колишній генерал США воює в ПВК "Вагнер". НОВИЙ ФОРМАТ (укр.). Процитовано 30 листопада 2022. 
  74. Политтехнолог объяснил, зачем Пригожин раскрыл участие финнов в «Вагнере». www.mk.ru (рос.). Процитовано 30 листопада 2022. 
  75. Ministry of Foreign Affairs and International Cooperation Zambia. www.facebook.com (укр.). Процитовано 30 листопада 2022. 
  76. Закревська, Софія (15 листопада 2022). У Замбії вимагають від Росії пояснень, чому 23-річний громадянин країни загинув на війні в Україні. Фото. OBOZREVATEL NEWS (укр.). Процитовано 30 листопада 2022. 
  77. Завербували у російській в’язниці. Господар «вагнерівців» Пригожин визнав, що вбитий в Україні студент із Замбії був найманцем. nv.ua (укр.). Процитовано 30 листопада 2022. 
  78. Діхтяренко Андрій, Головін Євген (15 квітня 2018). Українські чартери перекидали російських бойовиків «ПВК Вагнера» у Сирію?. radiosvoboda.org. Архів оригіналу за 16 квітня 2018. Процитовано 16 квітня 2018. 
  79. СБУ оприлюднила імена і фото таємно переправлених до Сирії на крейсері ВМФ РФ «вагнерівців». unian.ua. 18 квітня 2018. Архів оригіналу за 19 квітня 2018. Процитовано 20 квітня 2018. 
  80. Коротков, Денис (16 вересня 2015). «Славянский корпус» возвращается в Сирию. fontanka.ru. Архів оригіналу за 27 серпня 2016. Процитовано 26 серпня 2016. 
  81. «Вагнергейт»: Шевченківський райсуд зобов'язав ДБР відкрити провадження щодо Зеленського Еспресо ТВ. Архів оригіналу за 22 липня 2021. Процитовано 22 липня 2021. 
  82. ТСК щодо «вагнерівців» заслухала Бурбу, але не у Раді. 24.09.2021, 22:29. Архів оригіналу за 25 вересня 2021. Процитовано 25 вересня 2021. 
  83. ТСК щодо «Вагнера» викликає Бутусова: опублікував «свідчення» Бурби. 25.09.2021, 15:34. Архів оригіналу за 25 вересня 2021. Процитовано 25 вересня 2021. 
  84. «У «вагнерівців» буде менше часу вбивати українців». Британський юрист Джейсон МакКʼю взявся довести, що «ПВК Вагнера» — терористи, й отримати мільярди компенсацій для постраждалих українців. Інтервʼю. babel.ua (укр.). Процитовано 1 грудня 2022. 
  85. Кирило Буданов зустрівся з британським правником Джейсоном МакК'ю, який подає судовий позов проти «групи Вагнера». gur.gov.ua. Процитовано 1 грудня 2022. 
  86. Потери ЧВК «‎Вагнер»‎ в ходе вторжения в Украину.. Telegram. Процитовано 21 жовтня 2022. 

Посилання[ред. | ред. код]