Павленко Марина Степанівна
| Павленко Марина Степанівна | |
|---|---|
Марина Павленко | |
| Народилася | 30 березня 1973 (52 роки) Старичі, Львівська область |
| Громадянство | |
| Діяльність | поетеса, письменниця, художниця |
| Знання мов | українська |
| Мова творів | українська |
| Жанр | вірші, дитяча література |
| Magnum opus | «Чар-папороть» «Як дожити до ста» «Півтора бажання» «Домовичок з Палітрою» |
| Премії | «Смолоскип» (2000, 2001, 2002) «Гранослов» (1996, 2002) «Благовіст» |
Марина Павле́нко (30 березня 1973, село Старичі, Яворівський район, Львівська область) — українська письменниця, художниця, науковиця, педагогиня. Найвідоміші твори: «Як дожити до ста», «Півтора бажання», «Домовичок із палітрою», «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських», "Миколчині історії", "Моя класнюча дівчинка","Щоденник закоханої ідіотки", "Василина і трипільський слід".
Народилася 30 березня 1973 року у селі Старичі Яворівського району Львівської області в родині вчителів. Незабаром родина переїхала на Черкащину. Саме завдяки батькам (вчителям української мови та літератури) Марина і почала писати перші твори. З відзнакою закінчила Уманський державний педінститут (нині університет) імені П. Г. Тичини. По закінченню вузу працює вчителькою початкових класів Уманської міської гімназії, а з 2000 року Марина Степанівна — викладач кафедри української літератури й українознавства рідного університету. Вона — кандидат педагогічних наук, доцент, автор багатьох наукових публікацій, методичних рекомендацій «У країні Лісових Дзвіночків», монографії про П. Тичину. Член національної спілки письменників України. Автор збірок поезій: «Бузкові зошити» (1997), «Час-папороть», «Душа осики», романів для підлітків «Русалонька із 7-В…», книги казок «Півтора бажання (Казки старої Ялосоветиної скрині)», повістей-казок «Домовичок з палітрою», «Домовичок повертається», повістей «Миколчині історії», «Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів?», "Моя класнюча дівчинка","Щоденник закоханої ідіотки", "Василина і трипільський слід". Як художниця, Марина Павленко проілюструвала чимало збірок (у тому числі й власні). Як художник-ілюстратор Марина Павленко стала відома завдяки оформленню видань своїх поетичних творів: «Чар-папороть» (2002 р.), «Душа осики» (2006 р.). За монографію «Тичининська формула українського патріотизму» Марина Степанівна Павленко відзначена літературної премії «Благовіст».
- Малювання:
- Створила ряд книжок-розмальовок
- Ілюструвала власні книжки «Чар-папороть» і «Півтора бажання»
- «Бузкові зошити» (Київ: «Гранослов», 1997),
- «Чар-папороть» (Львів: «Каменяр», 2002);
- "Душа осики" (Черкаси, 2006)
- збірка оповідань «Як дожити до ста» (Київ: «Гранослов», 2004),
- повість-казка «Домовичок із палітрою» (Київ: «Смолоскип», 2001),
- цикл казок «Півтора бажання (Казки з Ялосоветиної скрині)» (Київ: «Смолоскип», 2004),
- Марина Павленко про Павла Тичину, Надію Суровцову, Василя Симоненка, Василя Стуса, Ірину Жиленко / М. Павленко. — Київ : Грані-Т, 2009. — 120 с.: іл. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-465-250-3
- Домовичок повертається. К.: Грані-Т, 2007 і 2011. 174с.
- Миколчині історії. — К.: Грані-Т, 2008, Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2015, 2016, 2022, 2025.
- Райдуга в решеті: Про дитинство П.Тичини, Н.Суровцової, В.Симоненка, В.Стуса, І.Жиленко. Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2014, 2019. 368 с.
- Домовичок і купа проблем. - Харків: Ранок, 2019.
- Моя класнюча дівчинка. Повість для підлітків. Вінниця, Вишенька, 2023. 256 с.
- Василина і трипільський слід. Повість для молодшого шкільного віку. Київ, Портал, 2023. 72 с.
- «Русалонька із 7-В або прокляття роду Кулаківських» (Вінниця: «Теза», 2005, 2011)[1]; (Вінниця: "Вишенька", 2023, 2024)
- «Русалонька із 7-В та загублений у часі» (Вінниця: «Теза», 2007)[2]; (Вінниця: "Вишенька", 2024)
- «Русалонька із 7-В проти Русалоньки з Білокрилівського лісу» (Вінниця: «Теза», 2008, 2011)[3]; (Вінниця: "Вишенька", 2024)
- Щоденник закоханої ідіотки: роман. Харків: ВД «Школа», 2024, 352 с.
- «Русалонька із 7-В в тенетах лабіринту» (Вінниця: «Теза», 2011); (Вінниця: "Вишенька", 2024)
- «Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія» (Вінниця: «Теза», 2013). (Вінниця: "Вишенька", 2025)
- «Тичининська формула українського патріотизму» (Умань: «Алмі», 2002),
- «У країні лісових дзвіночків». Нові підходи до використання творчості П. Тичини в навчально-виховному процесі початкової школи: Методичні рекомендації." (Умань: 2002),
- упорядник збірника спогадів про Павла Тичину «З любов'ю і болем» (К.: Міленіум, 2005)-
Марина Павленко — переможець і лауреат літературних конкурсів:
- «Гранослов» (1996 р. — поезія, 2002 р. — проза);
- «Привітання життя» (Львів, 1996);
- Літературний конкурс видавництва «Смолоскип» (2000, 2001, 2002)[4]
- «Коронація слова» (Київ, 2004);
- Української бібліотеки у Філадельфії (США, 1998);
- конкурсу на найкращу поему, присвячену річниці незалежності України (США, 2000);
- Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО) (2005);
- «Дитячий портал»(2005);
- Всеукраїнського конкурсу сучасної новели імені Валеріана Підмогильного (2006);
- Міжнародна недержавна українсько-німецька премія імені Олеся Гончара за збірку «Як дожити до ста»
- літературна премія «Благовіст» за монографію «Тичининська формула українського патріотизму»;
- Премія імені Миколи Рябого (2021) за оповідання «Драма в Умані».[5]
- Марина Павленко: «Наша мова не лише калинова і солов'їна, вона може бути і картопляною, і кукурудзяною, і автобусною.» // Вебресурс Без Купюр. Інтерв'ю — 09.02.2019 [Архівовано 16 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ Книга «Русалонька із 7-В або прокляття роду Кулаківських» на сайті видавництва. Архів оригіналу за 28 січня 2015. Процитовано 5 грудня 2010.
- ↑ Книга «Русалонька із 7-В та загублений у часі» на сайті видавництва. Архів оригіналу за 4 березня 2010. Процитовано 5 грудня 2010.
- ↑ Книга «Русалонька із 7-В проти Русалоньки з Білокрилівського лісу» на сайті видавництва. Архів оригіналу за 28 лютого 2009. Процитовано 5 грудня 2010.
- ↑ Лауреати видавництва «Смолоскип» 2002 року — Смолоскип України, № 5(82), травень 2002. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 12 вересня 2010.
- ↑ Перші лауреати премії ім. Миколи Рябого // Сайт ВОО НСПУ «Краснослов». — 2021. — 15 грудня. Архів оригіналу за 25 грудня 2021. Процитовано 25 грудня 2021.
