Павликіани

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Павликіани (вірм. Պաւլիկեաններ) — християнська адопціоністська секта, що існувала в VII-IX століттях у Вірменії та східних фемах Візантійської імперії. З нею був пов'язаний мілітаризований рух. У Середньовіччі павликіан звинувачували в прихильності до гностицизму та маніхейства.

Засновником секти був вірменин Костянтин, який прийняв ім'я Сильвана. Він об'єнднав у своєму вченні християнську доктрину з дуалістичними поглядами. Через переслідування у Візантії павликіани у IX столітті переселилися в ту частину Вірменії, що була під владою Аббасидського халіфату. Приблизно 844 року вони утворили свою власну державу поблизу Тефріке. Звідти вони робили рейди на територію Візантії до початку 870-их років. При василевсі Василі I візантійці знищили їхню державу, однак ті з павликіан, які не бунтували, продовжували жити в різних частинах імперії. Костянтин V переселив багатьох із них у Фракію. Поступово секта занепадала. У 17 ст. частина павликіан переселилася в околиці міста Банат, що було тоді під владою Австрії. Там вони відомі як банатські болгари, які, втім, є звичайними католиками.

Доктрина павликіан дуалістична, тобто визнає існування доброго і злого богів. Злий бог створив світ, добрий бог — це бог майбутнього світу. Вона також адопціоністська, тобто на думку павликіан Христос був людиною, доки добрий бог не вселився в нього. Павликіани не визнавали Трійці та Старого Заповіту, однак визнавали Новий Заповіт. Вони вели аскетичне життя, але не мали жодного табу на їжу.


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.