Павличенко Людмила Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Павличенко.
Людмила Павличенко
CCCP army Rank major infobox.svg Майор
Lyudmila Pavlichenko portrait.jpg
Загальна інформація
Народження 12 липня 1916(1916-07-12)
Біла Церква, Російська імперія
Смерть 10 жовтня 1974(1974-10-10) (58 років)
Москва, РРФСР, СРСР
(інсульт)
Поховання Новодівичий цвинтар
Національність

[[Українка

]]
Alma Mater Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1945)
Військова служба
Роки служби 1939-1953
Приналежність СРСР СРСР
Вид ЗС Прапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ Снайпер
Формування 25-та стрілецька дивізія
Війни / битви Друга Світова війна:
Оборона Одеси
Оборона Севастополя
Нагороди та відзнаки
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За оборону Одеси»
Медаль «За оборону Севастополя»
 Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
CMNS: Павличенко Людмила Михайлівна у Вікісховищі

Людмила Павличенко (уроджена Бєлова) (12 липня 1916(19160712), Біла Церква, нині Київська область — 10 жовтня 1974, Москва) — радянський снайпер часів Другої світової війни, Герой Радянського Союзу.

Особисто застрелила щонайменше 309 військовослужбовців противника, є найуспішнішою жінкою-снайпером в історії.

Життєпис[ред. | ред. код]

Людмила Бєлова народилася 12 липня 1916 року в місті Біла Церква (нині Київська область, Україна, тоді Київська губернія, Російська імперія) у сім'ї петроградського слюсаря, комісара полку під час Громадянської війни, Михайла Бєлова та Олени Трохимівни Бєлової (1897—1972)[1].

До 14 років навчалася в школі № 3, потім родина переїхала до Києва. Після закінчення дев'ятого класу Людмила працювала шліфувальницею на заводі «Арсенал» й одночасно вчилася в десятому класі, здобувши середню освіту. У 1937 році поступила на історичний факультет Київського університету. Студенткою займалася планерним і стрілецьким видами спорту. Успішно захистила дисертацію про Богдана Хмельницького.[2]

У 1932 році вийшла заміж за Олексія Павличенка, народила сина Ростислава (1932—2007). Шлюб невдовзі було розірвано. Німецько-радянська війна застала Людмилу в Одесі на дипломній практиці. З перших же днів війни Людмила Павличенко добровольцем йде на фронт.

Лейтенант Павличенко воювала в стрілецькій Чапаєвській дивізії. Брала участь у боях у Молдові, в обороні Одеси та Севастополя. До липня 1942 року на рахунку Павличенко було вже 309 німецьких солдатів та офіцерів (у тому числі 36 снайперів супротивника).[3] Крім того, за період боїв Л. М. змогла навчити велику кількість снайперів.

Вийшла вдруге заміж за снайпера Леоніда Кіценка, з яким була знайома ще до війни у Києві. 4 березня 1942 року Кіценко загинув у Севастополі[1].

У червні 1942 року поранена. Незабаром її направили з делегацією до Канади та США. Під час поїздки вона була на прийомі в Президента США Франкліна Рузвельта. Американський співак у стилі кантрі — Вуді Гатрі — написав про неї пісню «Miss Pavlichenko».[4]

З 1943 року Павличенко не брала участі в бойових діях, була інструктором школи «Постріл» під Москвою, дослужилась до майора. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 жовтня 1943 року Людмилі Павличенко присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Після війни в 1945 році закінчила Київський університет. Мешкала та працювала в Москві. Готувала до друку спогади про Другу світову війну («Героическая быль. Оборона Севастополя. 1941—1942 гг.» (Москва, 1958, 1960).

Працювала в штабі Військово-морського флоту СРСР. Вийшла заміж за Константина Івановича Шавирєва. Працювала у радянському комітеті ветеранів війни.

Померла Людмила Павличенко 10 жовтня 1974 року в Москві. Похована 27 жовтня 1974 року в Москві на Новодівочому цвинтарі (колумбарій. 119 секція, ніша в третьому рядку знизу)[5].

Нагороди[ред. | ред. код]

Марка СРСР, 1976

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Іменем Людмили Павличенко було названо судно Міністерства рибного господарства. Судно було спущено на воду в 1976 році, у 1996 році судно було продано Туреччині на брухт[6].

На честь Л. Павличенко названо вулиці в містах Біла Церква та Севастополь. На вулиці в Білій Церкві стоїть школа № 3, у якій навчалася Павличенко. У цій школі і дотепер існує музей Людмили Павличенко, створений за часів СРСР.

У кінематографі[ред. | ред. код]

Про Людмилу Павличенко було знято біографічний фільм «Незламна» (рос. «Битва за Севастополь»), спільного українсько-російського виробництва. Фільм був випущений у кінопрокат в обох країнах 2 квітня 2015 року. Міжнародна прем'єра відбулася двома тижнями пізніше на Пекінському Міжнародному кінофестивалі.

Твори[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Правофланговые Комсомола Архівовано 16 вересня 2016 у Wayback Machine. (рос.)
  2. ↑ Women and War: A Historical Encyclopedia from Antiquity to the Present by Arthur Bernard Cook, ABC-CLIO, 2006, ISBN 1-85109-770-8/ISBN 978-1-85109-770-8, page 457
  3. ↑ Снайперы ВОВ — Лучшие снайперы Второй мировой
  4. ↑ Песня американского певца Вуди Гарти о Людмиле Павличенко Архівовано 22 липня 2010 у Wayback Machine. (рос.)(англ.)
  5. ↑ Павличенко Людмила Михайловна (1916—1974)(рос.)
  6. ↑ Фото и история корабля. Архів оригіналу за 5 січня 2010. Процитовано 30 серпня 2010. 

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Павличенко Людмила Михайлівна
Перегляд цього шаблону
  Фото, відео та аудіо
Тематичні сайти
Нормативний контроль
Золотая Звезда Героя Советского Союза.svg
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Павличенко_Людмила_Михайлівна&oldid=33899784