Павличенко Людмила Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Павличенко Людмила Михайлівна
Pavlichenko LM.jpg
Народилася 12 липня 1916(1916-07-12)
Біла Церква, Київська губернія, Російська імперія
Померла 10 жовтня 1974(1974-10-10) (58 років)
Москва, РРФСР, СРСР
Країна СРСР СРСР
Приналежність Червона армія
Рід військ Снайпер
Роки служби 1941-1953
Звання Майор (СРСР) Майор
Війни/битви Друга Світова війна:
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За оборону Одеси»
Медаль «За оборону Севастополя»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Людмила Белова родилась 12 июля 1916 год, Біла Церква, Київська губернія, Російська імперія — 10 жовтня 1974, Москва, РРФСР, СРСР) — радянська снайперка часів Другої світової війни, Герой Радянського Союзу. В 1932 році вийшла заміж за Олексія Павличенко, народила сина Ростіслава (1932—2007). Шлюб невдовзі було розірвано.

Вбивши 309 людей, вона вважається найуспішнішою снайперкою в історії.

Життєопис[ред.ред. код]

Людмила Бєлова народилась 12 июля 1916 року у місті Біла Церква До 14 років навчалася в школі № 3, потім родина переїхала до Києва. Після закінчення дев'ятого класу Людмила працювала шліфувальницею на заводі «Арсенал» й одночасно вчилася в десятому класі, здобувши середню освіту. У 1937 році вступила на історичний факультет Київського університету. Студенткою займалася планерним і стрілецьким видами спорту. Успішно захистила дисертацію про Богдана Хмельницького.[1] Німецько-радянська війна застала Людмилу в Одесі на дипломній практиці. З перших же днів війни Людмила Павличенко добровольцем йде на фронт.

Лейтенант Павличенко воювала в стрілецькій Чапаєвській дивізії. Брала участь у боях у Молдові, в обороні Одеси та Севастополя. До липня 1942 року на рахунку Л. М. Павличенко було вже 309 німецьких солдатів та офіцерів (у тому числі 36 снайперів супротивника).[2] Крім того, за період боїв Л. М. змогла навчити велику кількість снайперів.

У червні 1942 року поранена. Незабаром її направили з делегацією до Канади та США. Під час поїздки вона була на прийомі в Президента США Франкліна Рузвельта. Американський співак у стилі кантріВуді Гатрі — написав про неї пісню «Miss Pavlichenko».[3]

Після війни в 1945 році закінчила Київський університет.

Померла 1974 року в Москві від цирозу печінки.[4]

Нагороди[ред.ред. код]

Марка СРСР, 1976

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Ім'ям Людмили Павличенко було названо судно Міністерства рибного господарства. Судно було спущено на воду в 1976 році, у 1996 році судно було продано Туреччині на металобрухт [5].

На честь Людмили Михайлівни Павличенко названо вулиці в містах Біла Церква та Севастополь. На вулиці в Білій Церкві розташована школа № 3, у якій навчалася Людмила Михайлівна. У цій школі і дотепер існує музей Людмили Павличенко, створений за часів СРСР.

У кінематографі[ред.ред. код]

Твори[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.