Павличенко Людмила Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Людмила Павличенко
CCCP army Rank major infobox.svg Майор
Pavlichenko LM.jpg
Загальна інформація
Народження 12 липня 1916(1916-07-12)
Біла Церква, Київська губернія, Російська імперія
Смерть 10 жовтня 1974(1974-10-10) (58 років)
Москва, РРФСР, СРСР
Національність українка
Військова служба
Роки служби 1939-1953
Приналежність СРСР СРСР
Вид ЗС Прапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ Снайпер
Формування 25-а стрілецька дивізія
Війни / битви Друга Світова війна:
Оборона Одеси
Оборона Севастополя
Нагороди та відзнаки
Медаль «Золота Зірка»
Орден Леніна Орден Леніна
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За оборону Одеси»
Медаль «За оборону Севастополя»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Commons-logo.svg Матеріали до статті на Вікісховищі

Людмила Павличенко (нар. 12 липня 1916(19160712), Біла Церква, Київська губернія, Російська імперія — пом. 10 жовтня 1974, Москва, РРФСР, СРСР) — українська радянська снайперка часів Другої світової війни, Герой Радянського Союзу.

Вбивши 309 людей, вона вважається найуспішнішою снайперкою в історії.

Життєопис[ред.ред. код]

Народилась 12 липня 1916 у місті Біла Церква.

До 14 років навчалася в школі № 3, потім родина переїхала до Києва. Після закінчення дев'ятого класу Людмила працювала шліфувальницею на заводі «Арсенал» й одночасно вчилася в десятому класі, здобувши середню освіту. У 1937 році вступила на історичний факультет Київського університету. Студенткою займалася планерним і стрілецьким видами спорту. Успішно захистила дисертацію про Богдана Хмельницького.[1] Німецько-радянська війна застала Людмилу в Одесі на дипломній практиці. З перших же днів війни Людмила Павличенко добровольцем йде на фронт.

У 1932 році вийшла заміж за Олексія Павличенка, народила сина Ростислава (1932—2007). Шлюб невдовзі було розірвано.

Лейтенант Павличенко воювала в стрілецькій Чапаєвській дивізії. Брала участь у боях у Молдові, в обороні Одеси та Севастополя. До липня 1942 року на рахунку Л. М. Павличенко було вже 309 німецьких солдатів та офіцерів (у тому числі 36 снайперів супротивника).[2] Крім того, за період боїв Л. М. змогла навчити велику кількість снайперів.

У червні 1942 року поранена. Незабаром її направили з делегацією до Канади та США. Під час поїздки вона була на прийомі в Президента США Франкліна Рузвельта. Американський співак у стилі кантрі — Вуді Гатрі — написав про неї пісню «Miss Pavlichenko».[3]

Після війни в 1945 році закінчила Київський університет.

Померла 1974 року в Москві від цирозу печінки.[4]

Нагороди[ред.ред. код]

Марка СРСР, 1976

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Іменем Людмили Павличенко було названо судно Міністерства рибного господарства. Судно було спущено на воду в 1976 році, у 1996 році судно було продано Туреччині на металобрухт[5].

На честь Людмили Михайлівни Павличенко названо вулиці в містах Біла Церква та Севастополь. На вулиці в Білій Церкві розташована школа № 3, у якій навчалася Людмила Михайлівна. У цій школі і дотепер існує музей Людмили Павличенко, створений за часів СРСР.

У кінематографі[ред.ред. код]

Про Людмилу Павличенко було знято біографічний фільм «Незламна» (рос. «Битва за Севастополь»), спільного українсько-російського виробництва (зйомки розпочались ще до початку російсько-української війни). Фільм був випущений у кінопрокат в обох країнах 2 квітня 2015 року. Міжнародна прем'єра відбулася двома тижнями пізніше на Пекінському Міжнародному кінофестивалі.

Твори[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]